Розділ 14

Повернулася додому я вже під ранок, адже майже цілу ніч гуляла містом та думала. Мене дратувало те, що я повірила йому та зізналася. Тепер відчуваю навіть якийсь сором. Напевно, він там вже й встиг посміятися з мене та мого тупого вчинку. Хоча є в цьому й плюси. Буде мені такий собі жорстокий урок на майбутнє.
Як тільки зайшла у свою кімнату, то одразу ж лягла на ліжко. Очі втомлено заплющувалися, але сльози не дозволяли мені заснути. Всяко намагалася заспокоїти своє дурне серце, але нічого не допомагало. Емоції значно сильніші думок, якими я намагаюся себе переконати.
Важко видихнувши, я витягнула телефон та вирішила прийняти, як тоді здавалося, правильне рішення. Мені було байдуже, що це лише п'ята ранку. Я готова це зробити просто зараз, тому не бачу сенсу відкладати.
— Алло, — після довгих гудків почула сонний чоловічий голос.
— Це я, Регіна.
— Ти хоч бачила, котра година? — трохи здивовано спитав той Богдан.
— Я все-таки хочу погодитися на твою пропозицію, — впевнено сказала я.
— Це чудова новина, люба, — милим голосом заговорив хлопець, а мене аж перекосило від цього його "люба". — Чекатиму тебе сьогодні після обіду на студії. Адресу зараз скину. Заодно і познайомимо тебе з хлопцями.
— Гаразд.
Я збила дзвінок та подивилася в стелю. Не знаю, що буде далі, але я готова збудувати своє життя так, як мені хочеться. Тепер у мене є ціль. Я хочу довести їм всім, що чогось варта. Хочу показати йому те, що він втратив. І навіть якщо Свят намагатиметься повернути мене, я ніколи не пробачу йому. Надто боляче вдарили мене його слова, тому тепер я волію забути про нього.
Згодом я все ж заснула, але спала не так довго, як мені хотілося. Напевно, варто було сказати татові, що я буду співати в іншому гурті, але в моєму випадку можна обійтися без цих подробиць. Впевнена, що йому буде просто байдуже на мене.
Коли я зайшла на кухню, то одразу ж помітила його. Батько сидів за столом і як завжди пив каву. Я ж налила собі стакан води та сіла навпроти нього.
— Ти говорив, що купив мені квартиру, — почала я. — Хочу переїхати туди та не тривожити тебе своєю присутністю.
— Регіно, якщо тобі тут подобається, то...
— Це не має значення, — перебила його я. — Мені складно жити в цій квартирі з тобою та постійно бачити тебе не таким, яким я уявляла у своїх дитячих мріях. Це наче найбільше розчарування всього життя. Мені дуже хотілося, аби наші відносини хоч трішки наблизилися до родинних, але я не бачу ніякого прогресу. Хай там що, та рішення у мене одне.
— І коли ти хочеш переїхати? — поцікавився тато й уважно подивився на мене.
— Сьогодні. Зараз же зберу свої речі та поїду.
— Добре, тоді я відвезу тебе на ту квартиру, — тато кивнув та зробив ковток кави.
Хоч він і намагався приховати це, але я помітила, що він виглядав дещо засмученим. Чи може це мені тільки здалося?
Свої речі я зібрала досить швидко. На диво, мені дуже сильно хотілося виїхати з цієї квартири. Не було ні краплини жалю чи сумнівів. Мабуть, я ще не встигла тут прижитися. Навіть з тої маленької однокімнатної було важче переїжджати. Я кинула останній погляд на свою кімнату "принцеси" та вийшла в коридор. Тато вже чекав на мене, тому я швидко взула кросівки та взяла у руки свою валізу. Так, приїхала я сюди з малесенькою сумкою, а їду з величезною валізою, набитою одягом. Хоч в чомусь була користь зі знайомства зі своїм батьком. Інколи задумаюсь, що краще б він був звичайним робочим чи щось таке, ніж відомою людиною. Можливо, саме це заважає йому прийняти мене. Не знаю...
Їхали ми в суцільній тиші, а я просто дивилася у вікно. Хоч сонечко все ще світило, але вже було не так тепло. Коли я глянула на небо, то помітила густі чорні хмари. Скоріш за все, скоро буде дощ, але я люблю його дуже сильно. Завжди любила дивитися на нього з вікна інтернату, а потім і тієї маленької квартири.
— Ми приїхали, — сказав батько, а я навіть не помітила, що авто зупинилося.
Як тільки вийшла з автомобіля, одразу ж подивилася на величезну багатоповерхівку. Це якась, поки малозаселена, новобудова, але розміри її мене просто вразили. Навіть квартира тата знаходилася у скромнішому районі міста. Ми піднялися на дванадцятий поверх, а тоді тато передав мені ключі. Коли я відчинила двері та зайшла всередину, то ледь рота не відкрила. Це була дуже гарна квартира з сучасним ремонтом. Усе так, як на зображеннях модних журналів. Не віриться, що проста дівчина з-під столиці тепер житиме тут. Хотілося б мені самій заробити на цю квартиру, але зараз я навіть не маю роботи. Точніше, так думає батько, бо я не збираюся говорити йому, що тепер буду солісткою одного гурту.
— Ну що ж, ти влаштовуйся, а я не буду заважати тобі, — заговорив він та слабо усміхнувся мені.
— Звісно, у тебе ж завжди є якісь справи, — сказала я. — От і займися ними.
— Регіно, якщо тобі потрібна буде допомога, порада чи може навіть підтримка, то ти завжди можеш звернутися до мене.
— Справді? — я ледь не засміялася. — Дякую, але тепер я сама буду влаштовувати своє життя.
— Щодо роботи...
— Я її вже знайшла, — перебила його та усміхнулася. — Не хвилюйся, тепер мені від тебе не треба нічого.
— Якщо все-таки щось знадобиться, то ти маєш мій номер.
Батько просто пішов, а я охопила себе руками та підійшла до панорамного вікна. Якраз в цей момент почався дощ, а я відчула таку знайому мені самотність. Сівши на підлогу, просто дивилася, як краплі стікають по склі та переконувала себе, що тепер все буде тільки краще.
Згадавши про зустріч у студії, я швидко піднялася та вибігла на вулицю. Навіть не знаю, в якому саме районі міста знаходжуся. Я викликала таксі та чекала на автомобіль під невеличким накриттям. Так швидко вийшла з квартири, що зовсім забула про парасолю.
Через декілька хвилин приїхало таксі, а я відчула легке хвилювання. Це все так тривожно, адже відбудеться зустріч з учасниками гурту, людьми, з якими мені доведеться дуже часто бачитися. Ми тепер станемо однією командою, і я дуже сильно хочу, аби вони добре прийняли мене.
Згодом авто зупинилося біля невеликої будівлі. Зайшовши всередину я помітила звичайне приміщення. Це не можна порівнювати зі студією мого батька, але доволі непогано. В маленькому коридорі побачила двоє дверей. Помітивши табличку з іменем продюсера, я постукала в ті двері.
— Можна, — почула чоловічий голос та зайшла всередину.
Кабінет був досить скромний, але не все так вже і погано. Богдан сидів на маленькому дивані, тримаючи в руках якусь теку.
— Добре, що ти прийшла. Зараз підпишеш договір, а тоді познайомлю тебе з хлопцями.
Богдан пояснював мені основні моменти договору. Тішило мене те, що я можу в будь-який момент розірвати контракт з ними. Якщо мені не сподобається, то можна без проблем піти геть та шукати кращої долі. Зовсім не вагаючись, я підписала угоду, а тоді попрямувала з Богданом до студії.
— Хлопці, познайомтеся, — він трохи відійшов, щоб вони могли мене побачити. — Це нова солістка вашого гурту — Регіна.
— Привіт, — я усміхнулася їм, але вони чомусь були зовсім не раді.
Познайомившись зі всіма учасниками, я зрозуміла, що з них усіх нормальний лише клавішник Тарас. Інші всі одразу мені показали своє невдоволення. Та я теж не збираюся відступати, адже не хочу втрачати такий шанс.
Пів року потому...
Ні, я розумію все, але ці сварки в групі мені вже дуже сильно набридли. Хлопцям постійно щось не подобається і вони просто не сприймають мене, хоча я вже з ними пів року. За цей час ніякої слави я не відчула, адже концертів було дуже мало. Та якщо і були, то в якихось маловідомих клубах. Кліп, який ми мали зняти ще декілька місяців тому постійно відкладають на потім, адже бюджету не вистачає. Досі не впевнена, що те рішення було правильним. Богдан постійно чіпляється до мене та пропонує, аби наші стосунки стали не лише робочими. Я ж завжди відмовляюся, адже чомусь він мене напружує, хоча я вже встигла переконатися, що цей хлопець не такий вже і поганий. Єдина людина в групі, з якою я добре спілкуюся — Тарас. Цей хлопець настільки милий та добрий, що завжди підіймає мій настрій. Насправді, мені важко з ними, навіть дуже. Ну а ще я відчуваю себе самотньою. В Іри було багато своїх проблем за цей час, але вона зараз готується до весілля з Русланом. Я дуже рада за них, хоча й уникаю будь-яких зустрічей. Лише інколи бачуся з Ірою в кав'ярні за розмовою. Хоч вона і запрошувала мене до себе на заручини, але я збрехала. Сказала, що у мене концерт, а насправді просто сиділа вдома та пила вино. Чому я відмовилася? Боялася знову побачити Свята. Як би мені не було боляче, але я не відчуваю до нього ненависті. Дуже сильно боюся, що коли побачу його, то почуття прокинуться з новою силою. Можливо, він намагатиметься мене повернути, а може просто посміється з моєї наївності. Байдуже...
Я йшла вулицею, а холодне повітря обдувало моє обличчя. Сильніше закутавшись в шарф, я попрямувала в сторону квартири Руслана. Дивно, але з самого ранку Іра подзвонила мені та сказала, що вони чекають мене на вечерю. Ясна річ, що я поцікавилася чи ще хтось буде, але запросили вони лише мене. Це здавалося мені чимось дуже дивним, але я вирішила погодитися.
Сьогодні падав сильний сніг, адже зимовий період в самому розпалі. Я глибоко та втомлено вдихнула. Раніше думала, що до цього часу вже стану відомою співачкою, але доля чомусь надто жорстока до мене. Можливо, вона намагається показати мені, що це далеко не моє і не варто цим займатися. Та тільки більше я нічого робити не зможу. У мене нема вищої освіти, а працювати офіціанткою чи продавчинею я не хочу.
Навіть не помітила, як опинилася біля будинку, в якому знаходиться квартира Руслана. Піднявшись на потрібний поверх, зупинилася біля дверей та подзвонила у дзвінок. Через декілька хвилин мені відчинила усміхнена Іра.
— Привіт, я тебе вже зачекалася, — сказала дівчина та обійняла мене.
— Я б раніше прийшла, але у мене була репетиція.
— І як твої справи? Напевно, попереду дуже багато концертів, — заговорила Іра та попрямувала до вітальні. — До речі, все забуваю спитати, як там ваш кліп? Я вже хочу побачити тебе по телевізору.
— Ніяк, — я втомлено сіла на диван та важко видихнула. — Мені набридло! Я не можу більше. Це все далеко не так, як я собі уявляла.
— Регіно, привіт, — раптом у вітальні з'явився Руслан. — Давно не бачив тебе.
— Я тепер трохи зайнята.
— Так, чув про той новий гурт, в якому ти зараз співаєш.
— Ну якщо ти про нього чув, то ми все ж трохи популярні, — я усміхнулася, бо мені не хотілося, аби він думав, що все так погано. — То ви мене запросили для чогось чи просто так?
— У мене є для тебе новина, а ще Руслан хоче тобі дещо запропонувати.
— Уважно слухаю, — я склала руки на грудях, бо це здалося мені дуже цікавим.
— Я вагітна, — сказала Іра. — Ти знаєш, що минулого разу, на жаль, вагітність пройшла погано. Ну а нам все ж таки хочеться дітей.
— Ох, дуже рада за вас, — я піднялася та обійняла спочатку Іру, а потім і Руслана. — Це просто чудова новина.
Я справді була рада за подругу, адже дуже добре пам'ятаю, як важко вона переживала минулу втрату.
— Я вирішив на деякий час покинути гурт, щоб бути поряд з Ірою, — заговорив Руслан, а я від здивування аж рот відкрила. — Хлопці про це ще не знають, але я впевнений, що вони добре віднесуться до мого рішення.
— А хто буде замість тебе? — поцікавилася я.
— Власне, для того я тебе і запросив сюди, — сказав Руслан, а я трохи нахмурилась. — Пропоную тобі стати солісткою на деякий час.