Розділ 13

І тільки-но я зібралася з думками, щоб зізнатися йому, як мене перервав звук вхідного дзвінка.
— Вибач, — сказав хлопець та відійшов на декілька кроків, щоб поговорити.
Я лише розчаровано видихнула, бо це ще той облом. Всередині з'явилося хвилювання і мені стало важко зібратися.
— Нас вже чекають, — раптом біля мене заговорив Свят. — Це щось важливе?
— Н-ні, — розгублено сказала я. — Точніше так, але поговоримо тоді пізніше.
— Гаразд, — хлопець усміхнувся та простягнув мені шолом. — Маю надію, що тобі сподобається те, куди ми поїдемо.
— Побачимо, — я відвела погляд, а тоді сіла на мотоцикл.
Навіть не знаю, чи радіти мені, але можливо в тому місці мені навпаки буде краще зізнатися. Чи може навіть Свят зробить це перший. Я усміхнулася своїм думкам та міцно обійняла хлопця. Вже через секунду він рвонув з місця, а я закрила очі. Так приємно було просто їхати та поринати у якісь свої дивні мрії.
Через деякий час ми зупинилися біля закинутого стадіону. Я трохи нахмурилась, бо очікувала чогось більш романтичного. Навіть розгубилася, бо мені це не зовсім сподобалося. Повсюди було багато людей, а також автомобілі та мотоцикли. Я зняла шолом та оглянулася по сторонах.
— Де ми? — спитала я у Свята, хоча і зрозуміла, куди ми приїхали.
— На перегонах, — хлопець підморгнув мені. — Пам'ятаю, ти ще на початку туру говорила, що хотіла би побувати тут.
— Це так...неочікувано, — я спробувала усміхнутися, щоб не видати свого розчарування.
Звісно, десь в глибині душі була надія, що це буде вечір для нас обох. Можливо, потім все зміниться.
— У мене зараз перший заїзд, — сказав Свят, а я уважно подивилася на нього. — Не бійся, тут нема нічого страшного. Ось там, — він кивнув головою вліво, — стоять Руслан й Іра. Можеш поки підійти до них та подивишся, як це все відбувається.
— Гаразд, — я кивнула та трохи понурила голову. — Будь обережний.
Свят взяв мене за руку, а я глянула на нього великими очима. Якесь приємне тепло з'явилося всередині.
— Не хвилюйся, — він усміхнувся та міцніше стиснув мою долоню. — Я привіз тебе сюди, щоб ти не боялася за мене, а просто отримала задоволення від побаченого. Повір, атмосфера перегонів не гірша за ту, що у нас на концертах. Мені вже треба їхати.
Я кивнула та відійшла від нього. Хлопець одягнув на голову шолом, а тоді поїхав на стартову пряму. Всередині все одно з'явилося хвилювання, але я знаю точно, що він буде в порядку.
Справді, тут було досить цікаво і всередині настільки дивні та різноманітні відчуття з'явилися. Я подивилася на те, як два мотоцикли стали поряд, а потім з шаленою швидкістю рвонули з місця. Таке лякає, але водночас з'явилося якесь піднесення. До того ж, мій настрій, схоже, став кращим.
Я підійшла до Іри, що стояла біля Руслана та привіталася з ними.
— Мені треба з тобою поговорити. — тихо сказала я Ірі та потягнула її до виходу, де не було б чути музику.
— В тебе щось сталося? — зацікавлено спитала дівчина.
— Мені запропонували співпрацю в іншому лейблі, — сказала я, не приховуючи усмішки.
— Чекай, а як же Федосов? — Іра трохи хмуро глянула на мене.
— Я не хочу постійно бути на розігріві "Азимуту", а тут мені пропонують стати солісткою!
— Не знаю, але це не здається тобі таким, наче ти зраджуєш хлопців?
— Іро, вони всім відомі зірки, а я гублюсь на їхньому фоні. Це справді мій шанс, — сказала я, а в моєму голосі було чутно нотки надії.
— Але ж Гнат — твій батько! Він би в будь-якому випадку взявся за тебе. Тим більше, якщо ти така талановита, — сказала дівчина, намагаючись переконати мене в іншому.
Невже вона справді не розуміє, що це поки моя єдина можливість стати відомою?
— Він досі не прийняв мене, як доньку, тому хочу зробити свою кар'єру без нього, бо я певна, що він не допоможе мені. В нього вже є один рок-гурт, а з мене не буде сольної співачки в стилі поп, — я скривилася та склала руки на грудях. — Це мій шанс, Іро. Я не хочу його втрачати.
— Ну не знаю, — дівчина міцно обійняла мене. — Якщо ти так думаєш, то сподіваюся, що ти маєш рацію. Удачі тобі в новому лейблі, бо ти заслуговуєш бути на великій сцені.
— Дякую, — я щиро усміхнулася їй. — Завжди знала, що ти зрозумієш мене. Яка ж я рада, що тепер у мене є така подруга.
— Ходімо, подивимось, що там робиться.
Іра усміхнулася, а ми пішли назад до хлопців. Тепер тут ще були Толік та Андрій. Ну а поряд з Русланом стояла якась дівчина. Ірі, здається, це дуже не подобалося. Вона почала про щось говорити з Русланом, а я просто стояла. Аж раптом мене хтось підняв на руки та почав кружляти.
— Відпусти мене, придурок! — засміялася я, коли помітила, що це Свят.
Він все ж поставив мене на ноги та легенько обійняв однією рукою. Хлопець виглядав дуже щасливим і це змусило мене думати, що може я якось до цього причетна.
— Я переміг, — сказав Свят та підійшов до Іри, щоб обійняти її.
Всередині з'явився натяк на ревнощі, але я одразу ж прогнала його. Не хочеться думати, що вона ще досі йому може подобатися.
— Тобі точно пора вже знайти собі когось, — буркнув Руслан та легенько відштовхнув друга від своєї дівчини.
— Ой, перестань! — Свят трохи скривився та розвів руками. — Я не хочу напружувати собі цим мозок. Ти знаєш, що мені в цьому не щастить.
Я трохи опустила голову, мовчки ковтаючи образу. Знову він говорить, що не хоче стосунків, а у мене все ж була надія на щось краще. Думала, що наші відносини стануть іншими. 
Руслан щось прошепотів Ірі, а вона кивнула йому. Тоді вони кудись пішли, а ми продовжували стояти. Міла обіймалася з Костею, а Толік про щось голосно розмовляв з Андрієм.
— Як тобі тут? — раптом у мене спитав Свят.
— Непогано, — я знизала плечима.
— Регіно, мене лякає твій незрозумілий настрій, — хлопець надто пильно подивився на мене. — Що з тобою відбувається?
— Нічого, — я важко видихнула.
— Якщо тебе щось тривожить, то можеш розказати мені. Ми з тобою не чужі люди.
— Я вже давно хотіла тобі це сказати, але... — почала говорити я та розгублено замовкла.
— Але? — Свят трохи нахмурився та склав руки на грудях.
— Не знаю, як ти це сприймеш. Насправді, дуже боюся говорити тобі про це, бо...
Тільки я хотіла сказати, що, здається, закохалася в нього, як йому знову зателефонували. Я розчаровано закотила очі та видихнула, а Свят трохи відійшов від мене та прийняв дзвінок.
Він з кимось швидко поговорив, а потім сказав щось Кості. Вони попрямували до виходу, а я трохи розгублено дивилася на них.
— Що сталося? — спитала я в Міли.
— Не знаю, — дівчина знизала плечима. — Ходімо глянемо, що там.
Ми з нею вийшли зі стадіону та побачили, що хлопці відтягують від Руслана якогось хлопця. Схоже вони побилися, але чому? Як виявилося, це був брат Іри, який чомусь неправильно зрозумів усю ситуацію. Дивно, що він подумав ніби Іра ще одна дівчина Руслана. Схоже, хтось йому щось не те розказав. Потім він все ж зрозумів свою помилку та навіть вибачився перед сестрою, яка напрочуд налякалася. Звісно, для мене бійки — це щось звичне, адже я завжди ставала свідком такого в тому барі, а от вона, напевно, з роду їх не бачила. 
Згодом Іра підійшла до Руслана та обійняла його, а потім вони пішли геть. Напевно, в них буде якийсь романтичний вечір. Точніше, я навіть не сумніваюся в цьому. Міла та Костя теж попрощалися зі всіма та поїхали додому на мотоциклі хлопця.
— Ми з Андрієм йдемо в клуб, — заговорив збоку Толік. — Ви з нами?
— Не запізно для клубу? — спитав Свят, коли глянув на годинник.
— Там зараз все в самому розпалі. До того ж, нам тут справді нудно, а в клубі можна розважитися. Знайти собі когось на ніч, — Толік підморгнув мені, а я лише закотила очі.
— Ти як хочеш, — заговорив Свят і подивився на мене, — але я нікуди не піду.
— Мені теж не хочеться в клуб, тому сьогодні без мене, — відповіла я.
— Які ж ви нудні, — буркнув Андрій.
Хлопці попрощалися з нами та попрямували дорогою в сторону клубу.
Я деякий час дивилася їм вслід, а лише потім помітила на собі зосереджений погляд Свята.
— Я вимкну телефон, щоб того разу нам ніхто не завадив.
Я кивнула, а тоді понурила голову.
— Здається, що ти мені подобаєшся, — на одному видиху сказала я.
— Ну і? — хлопець трохи дивно глянув на мене. — Ти мені теж подобаєшся. Справді, дуже радий, що ти з'явилася у моєму житті.
— Серйозно? — я здивовано подивилася на нього, хоча всередині з'явилася така радість. — Тобто у тебе теж є почуття до мене?
— Регіно, ти про що? — Свят нахмурився та уважно подивився на мене.
— Я маю на увазі, що ти подобаєшся мені набагато більше, ніж просто друг.
— Чекай, ми ж з тобою домовлялися.
— Так, але... — я розгублено глянула на хлопця, а він виглядав якимось невдоволеним.
— Регіно, з самого початку ми з тобою вирішили, що все по дружбі, без жодних емоцій та почуттів. Звідки це взагалі взялося? Нам же було добре разом!
— Добре? — закричала я та знервовано засміялася. — Що хорошого в тому, що ти мене просто використовував для власного задоволення?
— Так же, як і ти мене! — роздратовано сказав Свят, підвищуючи голос.
— Якщо тобі байдуже на мене і на мої почуття, то так і скажи! — на очі навернулися сльози, але я зі всіх сил намагалася стримати їх.
— Маю надію, що ти це все собі просто придумала.
— Невже ти дійсно нічого не відчуваєш до мене? — я підійшла ближче до нього та подивилася прямо в його очі.
— Регіно, ти потрібна мені, як друг і я справді ціную наші відносини, — почав говорити Свят, а я просто штовхнула його в груди.
Емоції взяли наді мною верх і я навіть не могла себе контролювати.
— Я для тебе просто річ, іграшка, якою ти граєшся, коли тобі нудно, — майже кричала я, не стримуючи своєї образи. — Ти ніколи не думав про мої почуття чи про те, що я відчуваю. Для тебе завжди найважливішим був ти сам!
— Регіно... — хлопець потягнув свою руку до мене.
— Не торкайся! — я відштовхнула його та відійшла на безпечну відстань. — Знаєш, чому я погодилася на ту твою пропозицію? Не тому, що мені хотілося розважитися, а лише через те, що хотіла бути комусь потрібною. Навіть таким огидним способом. Думала, що колись щось зміниться, і ти подивишся на мене по-іншому, але я завжди була для тебе лише "другом". Думаєш, мені не хочеться простого щастя? Коли я дивлюся на ці всі парочки, не хочеться, щоб і мене хтось обійняв? Так, я хочу, аби мене запросили на перше побачення чи перед першим поцілунком спитали дозволу. Та я ніколи цього не відчувала, бо мене завжди використовували. Вперше...— я поспішно витерла свої сльози, що текли по моїх щоках. — Мені вперше здалося, що я комусь небайдужа. Своєю постійною увагою, невеличкими подарунками та тими маленькими трояндами ти давав мені надію, що у нас все може вийти. Я ненавиджу себе за те, що повірила тобі, а тебе тепер ненавиджу ще більше.
— Регіно, ти потрібна мені, — Свят подивився на мене з якимось жалем, а я просто гірко розсміялася. — Не вини мене в тому, що я не зміг покохати тебе. Я не створений для стосунків та і не вірю в це. Нам було добре разом, і я впевнений, що могло бути ще краще. Повір, мені теж важко...
— Все! — перебила його я та відійшла на декілька кроків. — Це кінець! Я більше не хочу тебе бачити, тому, будь ласка, не з'являйся в моєму житті.
Я пройшла повз нього під його важкий та довгий погляд і попрямувала в ту сторону, в яку раніше пішли Толік з Андрієм. Як тільки я відійшла на добрячу відстань, щоб мене не було помітно, то одразу ж сперлася до холодної стіни якогось будинку та почала плакати. Сльози душили мене, бо я сподівалася на наше щасливе майбутнє, а він просто розтоптав мої почуття своїми словами.