Розділ 12

Ріккі мені так сподобався, що я просто не могла випустити його з рук. Він постійно тулився до мене, а я міцно обіймала його.
— Який ти гарненький, — милим голосом сказала я, дивлячись на собачку.
— Я знаю, — відповів Свят, змушуючи мене закотити очі.
— Взагалі-то я говорю до Ріккі, а не до тебе.
— Мені здається, що він тобі подобається більше, ніж я, — хлопець підійшов до мене та потягнув руки, щоб забрати собаку.
— Ти не такий милий, — усміхнулась я та відійшла від Свята, все ще тримаючи Ріккі на руках.
— Він не звик до такої уваги. Та і взагалі я виховую його сміливим хлопчиком, а ти зараз дуже сильно ніжишся з ним.
— Ти будеш жахливим батьком.
— З чого такі висновки? Я люблю дітей, але не завжди, — хлопець попрямував на кухню, а я пішла за ним. — У мене є дві маленькі племінниці. Я їх просто обожнюю, але інколи вони перетворюються на справжніх монстрів. Сестра деколи залишала мене з ними на декілька годин. Після цього мені хотілося одразу ж викликати швидку в психлікарню.
— Думаю, що ти перебільшуєш, — я сіла на стілець, що стояв біля кухонної стійки. — Якщо чесно, то ніколи не доглядала за дітьми, бо у мене не було родичів. Я навіть не впевнена, що змогла б знайти з ними спільну мову.
— Треба буде познайомити тебе з Юлею та Сонею, — заговорив Свят, чим дуже сильно здивував мене. — Нехай вони трохи познущаються з тебе.
— Ти так намагаєшся мене налякати? — я подивилася на нього, піднявши одну брову. — Думаю, що я їм сподобаюся. Хіба я не миленька?
— Не знаю, що ти любиш пити зранку, але у мене є лише кава, — Свят витягнув зі шухляди дві кружки. — Я навіть не сумніваюся, що ти їм сподобаєшся. Особливо твоє довге волосся, на якому вони захочуть випробувати свої перукарські здібності.
— Скільки їм років? — зацікавлено спитала я.
— Юлі вже шість, а Соня на рік молодша, — відповів хлопець та поклав переді мною каву.
Я ж сиділа на стільці, тримаючи на колінах Ріккі та гладила його однією рукою. Свят пішов кудись до вітальні, а згодом повернувся з телефоном в руках.
— Тримай, — він передав мені його, а я побачила там фотографію маленьких дівчаток.
Одна з них мала світле кучеряве волосся та великі блакитні очі. Здається, що ця дівчина була трішки старша. Інша дівчинка мала трохи рівніше волосся та зелені очі. Вона була дуже подібна на Свята.
— Це Юля, — хлопець показав пальцем на кучеряву дівчинку.
— Соня дуже подібна на тебе, — зауважила я.
— Ну вона точна копія сестри, а ми з нею дуже схожі, — хлопець усміхнувся. — До того ж, Соня — моя хрещениця.
— Це так мило, — сказала я, розглядаючи його фотографії з дівчатками.
Свят так радісно розповідав про своїх племінниць, що я могла бачити цю його любов у кожному жесті чи усмішці. Навіть якась надія з'явилася, що колись він буде дивитися на мене ще з більшим обожнюванням. Всередині наче щось ожило і я зрозуміла, що варто зробити перший крок. Можливо, щось зупиняє його, бо інколи мені здавалося, що він відчуває до мене справжні почуття. Якщо я зізнаюся йому у своїх, то чи відповість він мені взаємністю? Не знаю...
— Регіно? — Свят поклацав пальцями перед моїми очима.
— А? Що? — трохи розгублено спитала я.
— Ти про щось задумалася, — на обличчі хлопця з'явилася дивакувата посмішка. — Невже про мене?
— Звісно, — я закотила очі, хоча, здається, почервоніла.
Для мене це було чимось незвичним, бо я ніколи раніше не соромилася чогось. Я все ж відвела погляд, щоб він не помітив, а тоді додала:
— Лише про тебе і думаю цілими днями.
— О, я знав, — хлопець підморгнув мені, а тоді почав пити свою каву.
Я теж зробила ковток та ледь не виплюнула цей гидкий напій.
— Я не п'ю без цукру, — тихо буркнула я.
— Вибач, але у мене його просто нема, — відповів хлопець. — Я не так часто купую продукти, а от цукру мені просто ніколи не було потрібно.
— Тоді мені доведеться відмовитися від твоєї кави, — сказала я та зробила замітку у своїй голові, що потрібно купити йому цукор.
— Ти напевно голодна, а я такий поганий, що навіть не запропонував тобі нічого поїсти, — Свят піднявся зі стільця та відкрив холодильник.
— Я звикла мало їсти, тому можеш за це навіть не хвилюватися.
— Ні, так не можна, — хлопець почав робити якісь бутерброди. — Ти ж у мене в гостях.
— Я сама напросилася.
— Ти лише сказала, що не хочеш повертатися у квартиру батька...
— І ти вирішив привезти мене до себе, — договорила я, не приховуючи усмішки. — Знаєш, а тато купив мені квартиру. Хоче якнайшвидше позбутися мене.
— Сумніваюся, що тобі дуже сильно хочеться жити з дорослим чоловіком. Скоріш за все, він більше думає про тебе, ніж про себе.
— Можливо.
Ми сиділи та пили каву, розмовляючи. Мені це так подобалося, що не хотілося повертатися додому. У мене таки не було іншого виходу, тому згодом я все ж піднялася та почала збиратися. На днях треба буде переїхати у свою квартиру, щоб не набридати батькові. Він ясно дав зрозуміти, що я в його домі небажаний гість.
— Регіно, а що ти робиш увечері? — спитав Свят, коли я стояла в коридорі.
— Нічого, а що таке?
— Хочу тобі показати одне місце, — він усміхнувся, а я трохи здивувалася.
— Ну добре, — я кивнула головою.
— Я тобі пізніше зателефоную та все розкажу.
Мені було дуже цікаво, що ж це за місце захотів показати Свят, але я вирішила не розпитувати. Хай там що, але сюрпризів для мене ніхто ніколи не робив. Завжди хотіла дізнатися, що ж це за відчуття такі.
Я повернулася додому десь в обід, тому батько вже точно на роботі. Спочатку мені хотілося відпочити, тож я вирішила трішки поспати. Мені хоч і було досить зручно на тому диванчику у Свята, але спали ми дуже мало.
Прокинувшись під вечір, я одразу ж пішла в душ, а потім вирішила приготувати вечерю. Батька ще досі не було, але мене відверто здивував запас продуктів у холодильнику. Коли я заглянула сюди перед туром, то не було і половини того, що і зараз.
Через деякий час я почула, що двері відчинилися. Батько зайшов на кухню та привітався зі мною, а потім просто попрямував до себе в кімнату.
— Регіно, де ти ночувала? — спитав він, коли повернувся.
— Здається, що я вже достатньо доросла, щоб тобі про це не розповідати. До того ж, звідки така цікавість? — я глянула на нього. — Не варто вдавати, що ти за мене хвилюєшся.
— Я розумію, що у хлопців вчора був останній концерт і ви, напевно, святкували, але я хочу, щоб ти була обережна.
— Тобто? — перепитала я та трохи нахмурилась.
— Можливо, ти навіть вже встигла закохатися в когось, — тато уважно подивився на мене, — але ці хлопці не для романтики.
— А хто сказав, що мені потрібна романтика? — я засміялася, хоча це звучало нещиро.
— Я кажу це, щоб ти потім не страждала. Жоден з них не готовий до серйозних стосунків. Вони цінують свою популярність. І якщо говорити відверто, то більшість їхніх шанувальників саме дівчата.
— Ти краще скажи, що мені робити далі? Тур закінчився, і що тепер? — я глянула на батька.
— У тебе є два тижні вихідних, а потім щось придумаємо.
— Щось придумаємо?
— У хлопців буде підготовка до першого альбому. Багато роботи, тому твоя допомога може знадобитися.
— І все? Тобто у мене перспектив нема ніяких?
— Чому ж, — батько, здається, задумався. — На все потрібен свій час. Робити з тебе співачку нема сенсу, бо це не твоє, а ще один гурт мені не потрібен.
— Ясно, — тихо буркнула я та понурила голову. — Я зрозуміла.
Ми з татом повечеряли, але так і жоден з нас не сказав більше нічого. Повернувшись до себе в кімнату, я витягнула з сумочки візитку. Все-таки, спонтанні рішення — найкращі, тому я набралася сміливості та вирішила подзвонити.
— Я вас слухаю, — почула вже знайомий мені голос.
— Це Регіна, — спокійно відповіла я, хоча і відчувала, що трохи нервую. — Ви пропонували вчора мені стати солісткою.
— Я не очікував, що ти зателефонуєш так швидко, — чоловік, здається, усміхнувся. — Ну що ж, мені приємно, що твоє рішення не забарилося.
— Мені потрібно дізнатися всі деталі, щоб я прийняла своє рішення.
— Гаразд.
Богдан довго розповідав мені про сам гурт та про їхню поки незначну популярність. У майбутньому на них чекає декілька концертів, а також перший кліп. Звісно, я розуміла, що про ніяку славу поки не можна говорити, але сама пропозиція мені подобалася. Як-не-як, але це краще, ніж допомагати хлопцям у створенні альбому.
— Скільки в мене є часу на роздуми? — спитала я, бо все ще сумнівалася.
— До кінця тижня скажеш мені своє рішення, — відповів чоловік. — Якщо ти погодишся, то я одразу ж влаштую тобі зустріч з гуртом. За те, як вони тебе приймуть, можеш навіть не хвилюватися.
— Є ще інші кандидатури на місце солістки? — зацікавлено спитала я.
— Так, але я особисто дуже хочу, щоб нею стала саме ти.
— Я подумаю та зателефоную вам.
— З нетерпінням чекаю на твій дзвінок. Маю надію, що ти приймеш правильне рішення, — сказав Богдан, а тоді завершив дзвінок.
Я довгий час дивилася у вікно та думала. Всередині з'явилося якесь незрозуміле та дивне передчуття. Навіть якщо я погоджуюся на цю пропозицію, то чи зрозуміють мене хлопці? Свят? Впевнена, що вони вже дуже сильно звикли до мене. Так же, як і я до них. А ці мої почуття до Свята теж не давали мені спокою. Вже декілька разів намагалася зізнатися йому, але завжди мене щось зупиняло. Та не сьогодні...
Я вирішила, що точно поговорю з ним щодо нас, і поділюся тим, що мені запропонували стати солісткою. Можливо, він навіть порадіє за мене, або ж навпаки, почне відмовляти. Не знаю, але я впевнена, що пора вже розповісти йому про свої почуття.
Через деякий час подзвонив Свят та сказав, що приїде по мене через пів години.
На вулиці було досить холодно, тому я вдягнула джинси, а на футболку накинула сірий светр. В голові закралася думка, що це буде щось романтичне, тому я навіть не зробила звичного макіяжу, а лише підвела вії тушшю. Рідко коли можна було побачити мене такою, але сьогодні захотілося чомусь виглядати саме так. Я навіть відмовилася від взуття на високих підборах, а обрала білі кросівки.
— Ти кудись ідеш? — спитав тато, коли я вже була в коридорі.
— Так.
— І де ти будеш сьогодні ночувати? — чоловік уважно подивився на мене та склав руки на грудях.
— Не знаю, — я знизала плечима.
— Зрозуміло, але не нароби дурниць.
— Не переживай, — я усміхнулася йому. — Ти так швидко мене не позбудешся. Знаєш, я тут подумала, що тобі треба знайти собі жінку.
— Що? — обурився тато. — Навіть не говори мені такого.
— Чому? — здивувалася я. — Ти ще досить молодий, а я не бачу в цьому нічого поганого. Звісно, якщо це не буде співачка мого віку, що почала зустрічатися з тобою, щоб стати популярною.
— Тобі не пора кудись йти? — батько трохи роздратовано глянув на мене.
— Вже йду, — я закотила очі та взяла свою сумочку. — Ти не сумуй. До речі, може тебе зареєструвати на сайті знайомств?
— Регіно!
— Все-все! — я підняла руки, ніби здаючись, а тоді вийшла з його квартири.
Ні, я правда так думаю. Йому варто знайти собі когось, бо він надто серйозний.
Коли я вийшла на вулицю, то одразу ж помітила Свята, що стояв, спершись на свій мотоцикл.
— Привіт, — я усміхнулась йому.
— Ти якась не така, — зауважив хлопець, розглядаючи мене.
— Не така?
— Незвично бачити тебе без яскравого макіяжу, — пояснив хлопець.
— Ось така я справжня, — сказала я та спробувала усміхнутися. —Звичайна проста дівчина, що зняла з себе образ рок-зірки. Мені завжди було так легше, але інколи це набридає.
— Розумію, — Свят підійшов до мене та заправив неслухняне пасмо мого волосся мені за вухо. — Мені хоч і подобається той твій образ, але зараз ти ще гарніша.
Я подивилася йому в очі та здавалося, що ось зараз саме той момент, коли варто зізнатися у своїх почуттях. Глибоко вдихнула, не відриваючи погляду він нього, а всередині з'явилося таке сильне хвилювання, що моє серце ніяк не могло заспокоїтись.
— Мені треба тобі дещо сказати, — почала я...