Розділ 11

Я підійшла до бару та замовила собі черговий алкогольний коктейль. Мені дуже не подобалося те, що зараз відбувається в моєму житті. Пам'ятаю, як тільки мама простягнула мені папірець з адресою батька, то всі дитячі мрії в мить ожили. Я зрозуміла, що це мій шанс на щастя, але не думала, що шлях до нього буде таким складним. Вперше за довгий час мені просто хотілося плакати, та я знайшла інше рішення: випила ще один коктейль і пішла танцювати. Спочатку було весело, але коли біля мене почали крутитися якісь хлопці, я вирішила просто піти геть.
Попрямувавши до вбиральні, навіть не помітила, як зайшла в когось.
— Вибачте, — буркнула я та пройшла повз, не дивлячись на нього.
— Це ви сьогодні виступали на сцені? — раптом спитав він, а я обернулася до нього.
— Так.
— Можливо, це дещо дивна пропозиція, але я знаю один гурт, якому зараз потрібна солістка, — заговорив чоловік, а я ледь не засміялася.
— Я не ведусь на таке.
— Це дійсно так, — хлопець підійшов трохи ближче.
Тепер у мене була можливість добре роздивитися його. Темне короткострижене волосся та приємні риси обличчя. Можна було б повірити, що це правда, враховуючи мій стан, але я ще не настільки п'яна.
— Я продюсер гурту «Vatra», — сказав хлопець, а я не змогла приховати свого здивування.
Ще раніше чула про цю групу, хоча вони й не дуже популярні. Та наскільки я знаю, то зараз в них контракт з хорошим лейблом.
— Ти думаєш, що я в це повірю?
— Їхня солістка, Ярина, минулого тижня покинула гурт, а наступного місяця в них перший концерт. Такої підстави від неї ніхто не очікував, а знайти когось зараз складно, — почав розповідати він. — Я зовсім випадково опинився тут сьогодні, але як тільки побачив та почув тебе, то зрозумів, що ти нам підходиш. Саме такої енергії нам не вистачає, а ти створена для того, аби бути відомою.
— А може ти якийсь шахрай? — я підозріло подивилася на нього та склала руки на грудях. — Дізнався, що мій батько Федосов і вирішив наплести мені цієї маячні.
— Зізнаюсь чесно, я і не думав, що ти мені повіриш, — хлопець почав витягати щось зі свого гаманця, а тоді передав мені візитку. — Ну а те, що твій батько Федосов, мене зовсім не цікавить.
— Богдан Яворський? — прочитала я та уважно подивилася на цього чоловіка. — Скільки тобі років, що ти вже продюсер?
— Хіба це має значення? Я з ними з самісінького початку, а зараз тобі випадає унікальний шанс.
— Співати в маловідомому гурті? — я ледь не засміялася.
— Це поки він маловідомий, а вже через пів року переплюне навіть цей, — чоловік кивнув у сторону сцени. — Дівчата пищать, коли бачать цих хлопців, а на тебе будуть рівнятися. Невже ти не хочеш слави, популярності, не бажаєш стати кумиром мільйонів? Ти притягуєш своєю енергією та зовнішністю, а це якраз те, що нам потрібно.
— Ця пропозиція якась дуже сумнівна, — сказала я та відійшла від нього.
— У тебе є мій номер, якщо передумаєш, то дзвони. Часу в тебе не так багато.
Чоловік просто пішов геть, а я ще деякий час стояла з візиткою в руках. Потім все ж поклала її в сумочку та попрямувала до вбиральні. Дивно, що він ось так запропонував мені стати солісткою, але може це справді мій шанс? Трохи мене лякає його вік, бо на вигляд йому не більше тридцяти. Хіба є такі молоді продюсери? Не знаю...
З такими думками я вийшла з вбиральні та знову попрямувала до бару, щоб купити собі ще один коктейль.
В моїй голові постійно крутилися його слова про славу, а я зрозуміла, що це дійсно те, чого я хочу. До того ж, можливо саме там мене сприймуть добре. Цей Богдан був доволі привабливий та і виглядало так, наче він зацікавлений мною. Можливо, хоч там у мене буде щось взаємно?
— Ти тут, а я шукаю тебе, — раптом біля мого вуха заговорив Свят та поклав свої руки мені на плечі. Від здивування та переляку я аж коктейль розлила.
— Ти налякав мене! — буркнула я та почала шукати в сумці серветки.
— Мені здається, чи ти п'яна? — хлопець підняв мою голову та уважно глянув на мене.
— Я? Ні!
— Регіно! Я не тупий і це чутно за твоїм голосом, — сказав він, а я просто відвернулася.
— Випила трохи й що? Можу собі дозволити. Для чого ти взагалі мене шукав?
— Всі вже поїхали додому, а я помітив, що тебе нема, — сказав Свят, а я відчула сльози на очах.
Мене на тому диванчику не було вже приблизно дві години, а він тільки тепер помітив.
— І що? Я ще не хочу додому. Чому тебе взагалі цікавить, де я?
— Ну ми ж друзі.
— Як же мені пощастило з таким другом! — зі сарказмом сказала я та взяла свою сумочку.
Мені навіть не хотілося його слухати, тому я просто пішла на вихід. На вулиці було досить холодно, а я знервовано підійшла до дороги та зупинилася, вдихаючи повітря. Склавши руки на грудях, глянула на небо й голосно засміялася. Цікаво, чи буду я коли так світити, як ця зірка?
— Ходімо, я підвезу тебе додому, — заговорив біля мене Свят і накинув мені на плечі якусь спортивну кофту.
— У мене нема дому, — просто сказала я, продовжуючи сміятися.
— Регіно, це не смішно.
— Знаю, але таке моє життя, — я обернулася до хлопця та розвела руками. — Нікому я не потрібна. Батькові відверто начхати на мене, всі зайняті своїми стосунками, а ти просто мене використовуєш для свого задоволення. Ніхто навіть не задумується про мої почуття, але я теж людина! Мені набридло бути сильною, — я навіть не помітила, що почала плакати. — Я хочу, щоб мене хтось любив, цінував та оберігав. Тато бажає якнайшвидше позбутись мене, а наші з тобою стосунки мені не подобаються. Я не хочу такого, бо відчуваю себе якоюсь повією.
— Перестань! — трохи сердито сказав Свят та підійшов до мене. — Не смій називати себе так, бо ти не така.
— Чому тоді я відчуваю себе так? — я подивилася на нього очима, повними сліз. — Хіба ти відчуваєш до мене щось більше, ніж ця твоя клята "дружба"?
— Як і ти до мене, — мовив він, а я просто засміялася.
— Хіба ти знаєш, що я відчуваю до тебе?
— Досить, Регіно, — Свят підійшов та обійняв мене.
Такого ніколи не було, тому я міцніше притулилася до нього, вдихаючи приємний запах його одеколону. Я поклала свою голову йому на плече, а він легенько пройшовся своєю рукою по моєму волоссю.
— Заспокойся, — тихо сказав хлопець, а я похитала головою в знак заперечення. — Я теж нікому не потрібен.
— Мені потрібен, — ледь чутно мовила я, хоча не впевнена, що він почув. — Не хочу повертатися у квартиру батька, бо мені боляче кожного разу бачити його байдужий вигляд.
— Він скоро змінить свою думку, — Свят, здається, легенько доторкнувся своїми губами до мого волосся. — От побачиш.
Я ще довго стояла в міцних обіймах хлопця, поки він заспокоював мене. Мені хотілося, щоб так було завжди, але сувора реальність, на жаль, нагадала про себе. Свят першим відійшов від мене, а я швидко витерла сльози. В один момент мені стало холодно, тому я одягнула його кофту по своїй майці.
— Пішли, — хлопець взяв мене за руку та потягнув у сторону стоянки.
Ми зупинилися біля його мотоциклу і Свят простягнув мені шолом. Здається, що алкоголь почав діяти, бо я довго не могла розібратися з защіпкою. Хлопець допоміг мені та легенько усміхнувся. Я міцно притулилася до його спини, коли ми сіли на мотоцикл та закрила очі. Свят їхав досить швидко, але обережно. Мене дуже заспокоювало тепло його тіла, але я розуміла, що зараз мене чекає повернення додому. Через деякий час хлопець зупинився та зняв шолом з моєї голови.
— З тобою все нормально? — спитав він. — Я намагався їхати повільно, щоб тобі не було погано.
— Враховуючи скільки я випила, то цього можна було очікувати, але зі мною все добре, — я усміхнулася та почала роздивлятися по сторонах. — Де це ми?
Я трохи нахмурилась, бо цей район міста був мені ще невідомим. Нові багатоповерхівки розмістилися в купі, а я не розуміла, куди Свят мене привіз.
— Ти ж казала, що не хочеш їхати до батька, тому я вирішив показати тобі свій дім.
— Я не очікувала, що ти привезеш мене до себе, — здивовано сказала я.
— Ходімо, — Свят взяв мене за руку та потягнув у сторону під'їзду.
Я трохи відчувала себе розгубленою, але алкоголь додав якоїсь впевненості. Але я добре розумію, для чого він привіз мене до себе. Знову захоче мене використати, а я не зможу протистояти йому.
Ми піднялися ліфтом на десятий поверх, а тоді хлопець відчинив одні з дверей. Зайшовши всередину, я одразу ж відчула приємний запах його одеколону. Навіть ця квартира просочилася цим запахом.
Свят ввімкнув світло, а я почала знімати свої туфлі. В один момент ледь не впала, але хлопець встиг спіймати мене.
— Обережно, — тихо сказав він.
— Я не можу розщепити ремінець, — мені хотілося заплакати. — І здається, що у мене зламався ніготь.
Свят мене дуже сильно здивував, бо раптом присів біля моїх ніг та почав розщіпати ремінці на босоніжках.
— Дякую, — тихо сказала я та вражено подивилася на нього, коли він піднявся.
— Я тобі покажу, де ти будеш спати, — заговорив Свят та пішов кудись по маленькому коридорі.
Я швидко зняла туфлі та попрямувала за ним. Шкода, що не помітила поріг біля відкритих дверей, тому з гучним грюкотом впала на підлогу.
— Ти сьогодні точно себе вб'єш, — сказав хлопець, допомагаючи мені піднятися.
— Мене тепер коліно болить, — застогнала я, а Свят втомлено видихнув та посадив мене на велике ліжко.
Він підійшов до шафи та почав там щось шукати, а я просто розглядала сірі стіни. Кімната хоч і невеличка, але гарна та дуже затишна.
— Тримай, — хлопець простягнув мені якусь футболку. — Спатимеш в цьому.
— Гаразд, — погодилась я та почала роздягатися.
Спочатку зняла кофту Свята, а потім почала розщіпати ґудзик на шортах.
— Добраніч, — сказав хлопець та вийшов з кімнати.
— А ти куди? — спитала я.
— Спатиму на дивані, — пояснив він і зачинив двері спальні.
Насправді, мені хотілося заснути в його обіймах, але я дуже боюся зізнатися йому в цьому. Важко видихнувши, лягала на ліжко і була приємно вражена його м'якістю. Хотілося одразу ж поринути в сон, але думки мені дуже сильно заважали. Я десь годину крутилася на ліжку, бо ніяк не могла заснути, а потім все ж наважилася вийти з кімнати. Можливо, це алкоголь так на мене подіяв. Я, хитаючись, зайшла у вітальню та помітила на дивані Свята, що вже спав. Підійшовши до нього, легенько відвернула ковдру та спробувала тихо лягти поруч. Дивно, але хлопець навіть не прокинувся. Мабуть, сильно втомився. Я обережно обійняла його рукою та закрила очі. Ось тепер це відчувалося так, як і має бути. Закутана його теплом та запахом, я одразу ж заснула. Хотілося, щоб так було завжди.
Прокинулась я від якого вологого дотику по моїх губах. Я легенько усміхнулася та вирішила поки не розплющувати очі. Це що, Свят захотів мене так розбудити своїми поцілунками? Згодом я зрозуміла, що це щось не те, особливо, коли почула якесь дивне гарчання. Щось слизьке пройшлося по моїй щоці, а я різко відкрила очі та зустрілася поглядом з темними очима. Від шоку я закричала та почала швидко вилазити з-під ковдри. Мої ноги заплуталася в ній, тому я просто впала на підлогу та боляче вдарилася в лікоть.
— Ти точно плануєш себе вбити, — засміявся Свят, а мені було зовсім не до сміху.
Особливо, коли цей маленький біло-чорний монстрик дивився на мене.
— Що це? — спитала я, все ще перебуваючи на підлозі.
— Ріккі, — відповів хлопець та взяв собаку на руки.
— Ненавиджу собак, — буркнула я та почала підійматися.
— Ого! — здивувався Свят. — Як я взагалі з тобою спілкуюся?
— Тоді й не спілкуйся! Ніби тебе хтось змушує! — крикнула я та сердито подивився на нього. — Цей твій... Ріккі облизав мені все обличчя!
— Значить, ти йому сподобалася, — засміявся Свят. — Регіно, ну подивись на це чудо.
Хлопець піднявся з дивана, а той пес злобно дивився на мене.
— Не підходь до мене, — налякано сказала я, коли Свят зробив декілька кроків у мою сторону з собакою на руках.
— Ти боїшся? Він же маленький.
— Боюся, — тихо буркнула я. — Коли мені було десять, мене вкусив великий пес. Після того я завжди оминаю їх.
— Регіно, Ріккі дуже хороший. До того ж, ти сподобалась йому, — Свят усміхнувся та все-таки підійшов до мене. — Він цілу ніч спав біля тебе, а ти навіть обіймала його.
— Я думала, що обіймала тебе!
— Ну спочатку мене, а потім його.
Я глянула на цю собаку, а Ріккі подивився на мене такими милими очима, що я не змогла стриматися.
— Візьми його, — заговорив Свят. — Не бійся. Якщо тобі раніше якась собака зробила боляче, то це не означає, що всі такі.
— Те ж саме можна сказати й про людей.
Я все ж набралася сміливості та взяла Ріккі на руки. Всередині з'явився неабияк страх, але все одразу ж пройшло, коли собачка притулилася до мене. Схоже, я справді йому сподобалася. Ну хоч хтось мене буде любити.