Розділ 10

Така "дружба" в нас зі Святом тривала весь тур. Навіть я вже звикла до того, що ми просто приносимо одне одному задоволення. Звісно, мені подобалося відчувати його і я звикла кожну ніч проводити з ним, а потім просто засинати одній на холодному ліжку. Насправді, інколи відчувала себе так, наче мене використовують для власних потреб. Напевно, хтось назвав би мене повією чи донькою власної матері, але мені байдуже. В мене ще є невеличка надія, що у нас зі Святом може бути щось серйозніше, адже з кожним разом я все більше в нього закохуюсь. Хоча для хлопця це справді звичайне задоволення. Деколи мені здавалося, що він відчуває до мене щось значно глибше. Свят, як і обіцяв, частенько дарував мені троянди. Навіть одна квіточка робила мене страшенно щасливою, але на цьому все закінчувалося.
Ми повернулися до Києва, де сьогодні мав відбутися останній концерт з туру. Не віриться, що це вже все, а що далі? На хлопців чекають нові пісні, кліпи та перший альбом, а я? Уявлення не маю, що буде зі мною.
Це була лише п'ята ранку, а мені страшенно хотілося спати.
— Бувай, Регіно! — сказала Іра та обійняла мене на прощання.
Тоді дівчина разом з Русланом попрямувала до якоїсь машини, а я просто стояла та дивилася їй вслід. Схоже, мені доведеться замовляти собі таксі.
— Про що задумалась? — раптом спитав у мене Свят.
— Думаю, як мені добратися додому, а ще я дуже сильно втомилася, — я важко видихнула та якось мимовільно притулилася до нього.
— Зараз приїде чоловік моєї сестри і я домовлюся, щоб він тебе теж підвіз додому, гаразд? — Свят усміхнувся та обійняв мене однією рукою.
— Знаєш, чому мені так сумно? — спитала я та глянула на нього.
— Чому?
— Я зовсім не знаю, що мене чекає далі. Сьогодні останній концерт, а потім...
— Так, не вішай носа! Я впевнений, що тато не залишить тебе без роботи. Він щось придумаєш, от побачиш.
— А ми ще побачимося?
— То це ти засмучуєшся, що більше не будеш з нами? — спитав Свят та якось дивно усміхнувся. — Я обіцяю, що буду частенько тебе кудись запрошувати.
— Чесно? — я уважно подивилася на нього, а хлопець просто кивнув та притягнув мене до себе в обійми.
Так і хотілося сказати йому щось ніжне та миле, але я стрималась. Останній часом постійно ловлю себе на думці, що хочу зізнатися йому в почуттях, та страх постійно зупиняє мене. Боюся, що Свят не відповість мені взаємністю.
— Іван вже приїхав, — сказав хлопець і відійшов від мене.
Він поговорив про щось з тим чоловіком, що сидів за кермом, а тоді відчинив дверцята машини й кивнув, щоб я сіла.
— Доброго ранку, — привіталась я та глянула на приємного хлопця, що був трохи старшим за Свята.
— Привіт, я Іван, — усміхнувся мені чоловік.
— Регіна.
— Дуже приємно познайомитися нарешті з дівчиною цього придурка, — сказав той Іван, а я трохи розгубилася.
— У мене нема дівчини, — заговорив Свят та сів на переднє сидіння.
— А я вже чекаю, коли з'явиться та, в кого він закохається, — чоловік підморгнув мені, а тоді завів машину.
— Я вже казав, і можу ще багато разів повторити, що кохання — не існує! — впевнено сказав Свят та обернувся до мене. — Правда ж, Регіно?
— Так, я теж у нього не вірю, — відповіла я та спробувала усміхнутися.
— Дивні ви якісь, — зауважив Іван.
— Ми просто хороші друзі, — сказав Свят, а я кивнула, погоджуючись.
— Ця вся ваша дружба — то фігня. Все одно хтось один рано чи пізно закохається. Скажу чесно, ви гарно разом виглядаєте, і я справді подумав, що ви пара. Знаєш, а твоя мама б дуже хотіла, щоб у тебе нарешті з'явилася дівчина. Не всі ж такі як...
— Досить! — перебив його Свят. — Я вже колись сказав собі, що більше ніколи не закохаюся. Значить, так і буде.
Я трохи хмуро подивилася у вікно. "Не всі такі як...", "Більше ніколи не закохаюся..." Невже у Свята колись була дівчина, що зробила йому боляче? Не розумію, чому він так сильно проти стосунків? Здається, що він їх просто боїться.
Хлопець знову надягнув на обличчя маску веселощів та всю дорогу розповідав Іванові смішні історії з туру. Мені ж було зовсім невесело, бо я розуміла, що дуже складно зробити так, щоб він змінив свою думку. Через деякий час ми зупинилися біля будинку мого батька. Свят вийшов з машини та витягнув мою валізу. Він передав її мені, а потім уважно глянув на мене.
— Побачимось пізніше, — сказав він та ніжно поклав свою долоню на мою щоку.
— Свят, а що буде...— я трохи запнулася, а потім все ж глянула йому в очі.
— З нашою дружбою? — спитав хлопець, а я кивнула. — Не знаю. Сьогодні останній концерт, а там подивимось. Я не люблю загадувати наперед, але ти справді стала мені дуже потрібною.
— Поговоримо про це іншим разом, — я усміхнулась йому.
Свят відійшов від мене та попрямував до автомобіля. Я ж деякий час стояла та дивилася, як машина від'їжджає, а потім легенько усміхнулася. Чи означає цей його ніжний жест щось? Чи то вже я так закохалася, що навіть в таких звичних речах шукаю якісь натяки? Не знаю...
Я піднялася до квартири свого батька та відчинила двері. Тато, напевно, ще спить, тому я одразу ж попрямувала до кімнати, в якій жила минулого разу. Я зайшла всередину та помітила, що тут щось змінилося. З'явилася нова якась нова шафа та тумбочка з дзеркалом, а ще ліжко застелене м'яким рожевим пледом. Все до нудоти миленько, але навіть не віриться, що він це зробив для мене. Я широко усміхнулася та сіла на ліжко. Втома давалася в знаки й мені дуже хотілося спати. Свою валізу я залишила біля шафи, а сама переодягнулася в піжамку. Я лягла під тепленьку ковдру та вперше за цей весь час відчула такий комфорт. Нарешті можна добре відпочити.
Мої очі одразу ж закрилися і я поринула в довгий та міцний сон.
Мені знову снилося, що я співаю на великій сцені. Шкода тільки, що це всього лише мої мрії. Прокинулась я десь о шостій вечора, але все одно відчувала себе дуже втомленою.
Потягнувшись на ліжку, я піднялася та попрямувала на кухню. Ще трохи й треба буде збиратися, бо сьогодні ж останній концерт. Я трохи здивувалася, коли побачила свого батька на кухні. Він сидів на стільці та пив каву, а коли помітив мене, то ледь помітно усміхнувся.
— Привіт, — сказала я та ввімкнула чайник.
— І як тобі тур, Регіно? — поцікавився тато і подивився на мене.
— Круто, — я усміхнулась йому. — Мені навіть дуже сподобалося.
— Це чудово, — відповів він і почав щось читати у своєму телефоні.
— Тур закінчився, а що далі зі мною? Ну я ж не буду чекати наступного туру та і не впевнена, що хочу так співати постійно, — спитала я, а батько просто знизав плечима.
— Поки я нічого тобі запропонувати не можу, — чоловік уважно подивився на мене. — Не чекай, що я зроблю з тебе зірку, бо ти всього лиш моя донька.
— Всього лиш? — перепитала я.
— Не присікайся до моїх слів.
— Я все зрозуміла.
— Можу запропонувати тобі роботу на студії, або...
— Знаєш що! Я собі сама знайду роботу, — буркнула я та ображено подивилася на нього. — Не треба мені твоїх подачок, але коли я стану відомою, то ніхто не знатиме, що ти мій батько. І це не тому, що я боюся негативних слів у свою адресу, а тому, що так є насправді. Якщо я для тебе не донька, то і ти мені ніхто. Знаю, що тобі складно прийняти мене, бо я звалилася, як сніг на голову, але хай це буде на твоїй совісті.
— Все сказала? — чоловік байдуже подивився на мене.
— Я бачу, що тобі взагалі марно щось говорити.
— Регіно, ти повинна мене зрозуміти. Весь цей час я був один і ніякі думки про дітей навіть не з'являлися в голові.
— Я теж була одна, але в нас зовсім різні ситуації. Ти жив у своє задоволення, а я... Як могла. Мені завжди чогось не вистачало, а ти розкошував.
— Я не знав про твоє існування, — просто сказав чоловік.
— Але зараз знаєш, — я підійшла трохи ближче до нього. — Не прошу тебе ставати мені справжнім батьком, але хоч трішки прояви свою зацікавленість до мого життя. Не будь таким байдужим до мене, бо я тобі не чужа. За весь тур ти жодного разу не подзвонив мені, а я чекала.
— У мене не було часу.
— Серйозно? Знаєш, ти — найбільше розчарування всього мого життя, — я відійшла від нього та відчула на очах сльози. — Ти навіть не уявляєш, як мені хотілося бути татовою принцесою, але довелося стати сильною. Дитинство ніколи не було для мене казкою, а я завжди мріяла про неї. І хоч не у всіх казках щасливий кінець, та я вірю, що він у мене буде. Знаєш чому? Тому що я заслужила та вистраждала його. Не хвилюйся, сьогодні ж почну шукати собі квартиру.
— У цьому не потреби, — заговорив батько.
— Я не хочу дратувати тебе своєю присутністю, тому залюбки з'їду, — сказала я та склала руки на грудях.
— Я вже знайшов тобі квартиру та придбав її.
— І коли я можу туди переїхати? — спитала я, ковтаючи образу.
— Та хоч сьогодні.
Я довго дивилася на цього чоловіка й не могла збагнути, чому він такий жорстокий до мене. Хіба так можна? Напевно, це таки на краще, тому я мовчки розвернулася та пішла до себе в кімнату. Я знову подивилася на цю шафу, покривало та комод. Дивно якось, адже якщо він купив мені квартиру, тоді для чого це все?
Я вирішила не морочити собі голови, адже він ясно дав зрозуміти, що я тут небажаний гість. Зібравшись з думками, попрямувала в душ, а тоді почала збиратися. Сьогодні я одягнула короткі чорні шорти та сіру майку. Зробила свій звичний макіяж та взула босоніжки на товстих підборах.
Тато нічого не сказав, коли я виходила, а мені навіть дивитися на нього було складно. Добиралася до клубу я сама, тому довелося замовляти таксі. Якось навіть сумно стало, що це останній концерт. Знаю, що зараз у хлопців два тижні вихідних, а потім знову звичайні будні зірок. Та от що мені робити? Я не знаю. Не хочеться думати про це, тому я просто сіла в таксі та попрямувала до клубу.
Напевно, цей концерт був найкращим з усіх. Такої віддачі від публіки не було ще ніде, а це — надзвичайно приємно. Хоч я і була втомлена, але тут, наче ожила. Захотілося відволіктися від свого жахливого життя та просто насолодитися моментом. Після концерту всі пішли до столика, щоб відсвяткувати завершення туру. Ще здалеку я помітила Іру та ще когось, кого я не знала.
— О, які люди! — сказав Свят і потиснув руку Кості. Я навіть здивувалася, що маю змогу познайомитися з Каєм. О, а він дуже гарний, хоча я і бачила його лише по телевізору. Біля нього сиділа гарна брюнетка і я теж її дуже добре знала. Це ж відома співачка Камілла. Свят вирішив поцілувати всім присутнім дівчатам руки.
Оце так романтик! Я вражена та здивована до глибини душі. Мені нічого не залишалося, як просто стояти та дивитися на це все.
— Коли ти вже знайдеш собі когось, щоб не цілувати руки чужим дівчатам? — сказав йому Руслан, а Свят лише засміявся.
— Ти напевно забув, але я не заводжу стосунків. — впевнено заговорив хлопець. — Кому потрібні ці лишні обов'язки, якщо можна жити у своє задоволення?
— Повністю тебе підтримую. — буркнула я та "по-дружньому" вдарила його по плечі. — Ти, як завжди, маєш рацію.
Я сказала це не приховуючи свого роздратування, а потім просто сіла на диванчик біля Іри.
— Привіт, — я обійняла дівчину, а вона легенько усміхнулася мені. — Я вже встигла скучити за тобою.
— Так ми ж тільки вчора бачились, — Іра трохи здивувалася.
— Ну і що? В мене теж є люди, яких я ціную. Щоправда, їх дуже мало, але ти є в цьому числі, — сказала я, а вона наче розгубилася.
Напевно, дівчина просто обдумувала мої слова. Звісно, в неї вже є подруги, а я, здається, просто нав'язуюся. Ну що ж, Регіно, нікому ти не потрібна в цьому світі.
— Мені приємно, що ти вважаєш мене важливою людиною, — заговорила Іра та міцно взяла мене за руку — І я дуже рада, що у мене тепер є така подруга, як ти.
— Як тобі мій виступ? — з усмішкою поцікавилась я, бо мені справді були приємні її слова.
— Просто неймовірний! — відповіла Іра, а тоді почала говорити щось зі своєю подругою Настею.
Я ж познайомилася з Мілою і вона виявилася дуже цікавою дівчиною. Іра не пила та і Настя теж, тому ми двоє замовили собі коктейлі. Все одно було якесь відчуття, що я просто непотрібна тут. Іра відійшла кудись з Русланом, Міла була зайнята своїми Костею, а Настя пішла в тихе місце, щоб подзвонити до свого чоловіка. Якась дивна образа з'явилася всередині, тому я вирішила, що сьогодні просто нап'юся, аби забути про свій біль. Піднявшись з диванчика, я попрямувала до бару. Зараз це здавалося мені єдиним правильним рішенням, і маю надію, що так воно і буде.