Розділ 9

Через деякий час ми опинилися в кафе, що знаходилося біля самісінького пляжу. Свят потягнув мене до одного зі столиків на терасі та відсунув стілець, щоб я сіла. Дивлячись на нас, хтось міг би подумати, що ми пара, але насправді — просто хороші друзі.
— Доброго вечора, — привіталась до нас офіціантка та поклала на стіл меню.
Мені тут так сподобалося, адже легкий вітерець приємно обдував шкіру, а морський запах був таким чистим та приємним, що хотілося завжди тут сидіти.
— Що ти будеш? — спитав у мене Свят, а я просто знизала плечима.
— Не знаю, але я залишила свій гаманець в номері.
— Ну ти ж не думала, що я дозволю тобі самій оплатити нашу вечерю? — хлопець уважно подивився на мене. — Так, я не з багатої сім'ї та і зараз не можу похизуватися значними заощадженнями, але нагодувати тебе і себе я ще в змозі.
— Мені просто трохи незручно, — почала пояснювати я. — Коли мене пригощають в клубах — це трохи інше. До того ж, у мене є гроші. Таточко зараз дбає про свою єдину донечку, якою навіть не цікавиться.
— Це тобі лише так здається, що він не цікавиться тобою, — Свят легенько усміхнувся мені. — Насправді, він завжди питає про тебе, коли телефонує до нас.
— Але до мене він не дзвонить, — сказала я та опустила голову.
— Регіно, йому просто важко сприйняти те, що тепер він не один. Люди звикають до самотності, а Гнат завжди мав лише свою роботу. Можливо, з часом йому буде легше прийняти тебе.
— Мені теж самотньо, — я подивилася на нього та відчула сльози на очах. — У мене ніколи нікого не було і я теж хочу бути комусь потрібною. Як усі нормальні люди мрію про хороших та близьких друзів поряд і про кохану людину. На жаль, не у всіх так буває.
— Усі ми в дечому самотні, — сказав Свят та важко видихнув. — Що ти будеш?
— Байдуже.
— Ні, так не піде. Ти маєш сама вибрати. До речі, тобі не пасує цей депресивний стан, тому повертайся до іншої Регіни.
— Ну не завжди ж мені бути таким стервом, — усміхнулась я та взялася розглядати меню.
— Але ти любиш нею бути, — зауважив Свят.
— Якщо чесно, то обожнюю, а ще я дуже люблю пасту з морепродуктами, і зараз хочу саме її.
— От і чудово.
Хлопець покликав офіціанта та зробив замовлення. Свят вирішив замовити ще мені десерт, хоча я і відмовляла його. Він не послухав мене, а потім ще й змусив все з'їсти. Так багато я вже давно не їла. Мушу визнати, що мені дуже подобається компанія Свята і взагалі його ставлення до мене зараз дуже приємне. Інколи здається, що між нами пробігає якась іскра. Хіба не так зароджується велике кохання?
— Ти зараз в номер? — спитав у мене хлопець, коли ми вже вийшли з кафе.
— Напевно, а що таке? — я зацікавлено подивилася на нього.
— Пропоную тобі прогулятися по березі моря, — сказав він, а я не змогла стримати своєї усмішки.
— Добре.
Свят взяв мене за руку та потягнув у сторону моря. Для мене це було чимось неймовірним, і таким незвичним. Серце билося з шаленою швидкістю, а я не розуміла, що це за відчуття такі дивні.
— Знаєш, а мені цікаво, чому ти зараз так добре відносишся до мене? — спитала я та краєм ока подивилася на нього.
— А я колись ставився до тебе погано? — Свят виглядав дещо здивованим. — Просто спочатку я думав, що ти ще одна донька багатого татуся, яка користується його грошиками.
— Ще одна? — перепитала я, а хлопець трохи відвів погляд.
— Це так, до слова, — пояснив він, хоча я і не була впевнена, що це правда. — Вже в турі я зрозумів, що ти інша.
— І яка я?
— Ти хочеш, щоб я тебе похвалив? — спитав Свят та усміхнувся мені.
— Я люблю компліменти, як і всі дівчата.
— Ну гаразд, — хлопець зупинився та взяв мене за обидві руки. — Насправді, ти дуже добра, дійсно. Не зважаючи на те, що тобі подобається Руслан, ти вирішила не крутити інтриги, а просто відступила.
— Ну він мені зараз вже не подобається, — виправила його я та уважно глянула в ці гарні зелені очі.
— Ти красива дівчина, справді. Хоч і намагаєшся не показувати своєї романтичної та ніжної сторони, але я все одно її бачу. В тобі є дуже багато чого хорошого, і думаю, що ти відносишся до тих людей, яким можна довіряти. Ну а ще ти дуже талановита. Знаєш, можливо, тобі здається, що ти нікому не потрібна, але це не так. Я дуже радий, що у мене тепер є такий друг.
— Я теж рада, — сказала я та спробувала усміхнутися.
Насправді, після таких приємних слів очікувала щось інше, а не звичайне "друг". Та нічого вже не вдієш, тому залишається лише кивнути головою, погоджуючись. Ми ще трохи прогулялися берегом, а тоді попрямували в готель.
— Ти живеш один? — раптом спитала я, сама не розуміючи чому.
— Зараз так, але раніше з рідними. Я виріс у середньостатистичній сім'ї. В підлітковому віці працював на канікулах і заробив собі на мотоцикл. Тоді брав участь в перегонах та паралельно вчився. Потім став механіком і пішов на роботу. Вдень працював, ввечері з хлопцями декілька разів на тиждень грали в гаражі, а ввечері ще ганяв на мотоциклі. Так мені вдалося заробити гроші на квартиру. Вона у мене невелика, але моя. Насправді, деякий час мені довелося орендувати квартиру. Три роки тому сестра вийшла заміж і зараз в них вже двоє дітей. В нашій квартирі було мало місця для такої кількості людей, тому після весілля я одразу ж з'їхав.
— Але зараз ти працюєш лише на себе, тому можеш дозволити собі жити повністю у своє задоволення.
— Це не зовсім так, — Свят трохи сумно усміхнувся. — У мене мама трохи хворіє, тому багато грошей йде їй на лікування.
— Вибач, я не знала.
— Нічого страшного. Ти й не могла знати про це.
— А тато?
— Мама виховувала нас сама, — сказав Свят, а я зрозуміла, що його життя теж було нелегким. — Вона робила все для нас з сестрою, тому я завжди буду їй вдячний.
— Сумно якось.
— Ні, не сумно, — хлопець раптом обійняв мене однією рукою. — Головне вірити, що все буде добре.
— Просто так дивно бачити тебе зараз таким. Я звикла, що ти завжди усміхнений та веселий, а тут історія не для радощів.
— Я не хотів тебе засмутити, тому зараз повернусь до свого звичного стану.
— Всім нам властиво інколи знімати свої маски.
— Ну все, я готовий тебе веселити.
І справді, слухати історії про його пригоди було дуже весело. Здається, що більшу частину він собі придумав, але це мене дуже розсмішило. Та і настрій мій добряче піднявся, хоча втома давалася в знаки.
Я зайшла до себе в номер з якимись дивними думками. Мене зворушило те, що Свят поділився зі мною своєю історією. Виходить, що він довіряє мені. Можливо, у нас є шанс на щось більше, ніж просто дружба. Напевно, я б хотіла спробувати з ним щось серйозніше, але мені страшно зізнатися в цьому йому. Навіть, якщо він поки нічого не відчуває до мене, я маю шанс закохати його в себе. Від думок мене перервала Іра, що схвильовано влетіла до мене в номер.
— Мені потрібна твоя допомога, — сказала вона, а я зацікавлено подивилася на неї.
— Що таке?
— Руслан запросив мене в ресторан, — пояснила дівчина та сіла на стілець.
Я ввімкнула плойку, щоб зробити Ірі красиві локони. Вона має виглядати неймовірно, щоб Руслан нарешті почав діяти й зізнався їй у коханні.
— Це у вас перше побачення? — з усмішкою спитала я.
— Так. І я дуже сильно хвилююся. — відповіла дівчина та почала знервовано перебирати свої пальці.
— І чого ти хвилюєшся?
— Не знаю. Здається, для кожної дівчини перше побачення — це щось особливе.
— Ти ж знаєш, що на першому побаченні не цілуються, а тим більше не сплять? — спитала я, хоча і сама не знала, чи це все відбувається саме так. 
— Ох, я не знаю чи втримаюсь, — сказала Іра та важко видихнула.
Я звісно розумію, що Руслан привабливий, але їй теж треба показати йому, що у стосунках і дівчата можуть керувати.
— А ти спробуй, — сказала я та глянула на неї, — пограйся з ним, не піддавайся йому й зроби так, щоб він побігав за тобою. Чим більше чекаєш, тим потім приємніше насолоджуватися.
— Думаєш? — Іра з якоюсь недовірою глянула на мене.
— Ага. І сьогодні твій Русланчик голову від тебе втратить, — впевнено мовила я.
— Це скоріше я від нього. — буркнула вона, змушуючи мене засміятися.
Я підійшла до валізи та витягнула звідти коротку синю сукню. Сама не знаю навіщо купила її, адже вона справді аж занадто коротка. Особливо, якщо врахувати, що я досить висока. Іра трохи дивно глянула на цю сукню, але все ж одягнула.
— Тобі дуже личить, — сказала я, оглядаючи її.
— Не занадто відверто? — спитала вона.
— Ні, а це, — я простягнула їй яскраво-червону помаду, — щоб уникнути поцілунків.
— Думаєш, що Руслана це зупинить?
— Усі чоловіки бояться червоної помади. Для них це наче стоп-знак.
— Ну подивимось, — Іра усміхнулася, але я відчувала її хвилювання.
— Думаю, що він буде вражений! — сказала я.
— Сподіваюся, — відповіла Іра та підійшла до дверей. — А ти що будеш робити?
— Не знаю, — я знизала плечима. — На жаль, мене на побачення ніхто не кличе.
— Хм, а може Свят?
Іра зацікавлено подивилася на мене, а я трохи нахмурилась. Невже вона щось знає? Чому тоді спитала саме за нього?
— Не говори дурниць. В нас з ним дещо інші стосунки. — трохи знервовано відповіла я.
— І які ж? — Іра дивно усміхнулася.
— Ми просто задовільняємо потреби один одного, — відповіла я, хоча і сумнівалася, чи варто, щоб про це хтось знав.
— Ви спите? — майже крикнула дівчина
— Тобі не пора вже йти на побачення? — я трохи роздратовано подивилася на неї та почала випихати Іру за двері.
— Розкажеш все потім, — сказала вона та вийшла в коридор.
Звісно, я була рада за неї, але мені теж дуже хотілося, щоб мене запросили на побачення. Смішно, але за свої роки я ще жодного разу не була на побаченні. Та і стосунків, як таких, в мене ніколи не було. Я підійшла до вікна і глянула на красивий вигляд, що відкрився переді мною. Не шкодую, що сказала Ірі про наші дивні стосунки зі Святом. Впевнена, що вона не буде про це розповідати. Не у всіх так буває, як у неї з Русланом. Раптом я почула стук у двері. Напевно, це знову Іра. Можливо, її мучить цікавість, і вона вирішила розпитати про все. 
— Ти щось забула? — сказала я та відчинила двері, але ось на порозі стояла не подруга, а Свят. — Ох, я думала, що це Іра.
— Ні, це я, — він усміхнувся мені. — Впустиш?
— Звісно, проходь, — я відступила, але мені було трохи дивно бачити його тут.
Та я розуміла для чого він прийшов. В нас же така чудова дружба. Можливо, після другого разу щось зміниться, і він зрозуміє, що ми підходимо одне одному. Я впевнено підійшла до нього та глянула в його очі. Хлопець не відривав свого погляду від мене, а тоді я встала навшпиньки та поцілувала його. Мені хотілося зробити так, щоб він думав, що я найкраща дівчина з усіх, які в нього колись були. Можливо, він справді закохається в мене. Принаймні, моє тіло йому точно до вподоби. Його палкі дотики та поцілунки обпікали мою шкіру, а я розуміла, що мені це страшенно подобається. Ті погляди, що він кидав на мене, змушувати моє серце шалено битися. Такого раніше ні з ким не було. Напевно, з минулого разу він зрозумів, що саме мені подобається, бо цей був ще кращим. Та все було, як і тоді. Ми обоє прийшли до фіналу, а потім він просто пішов, залишивши мене одну на ліжку. Хотілося б мені заснути в його обіймах, але все, що у мене є — це Зубик, якого я міцно притиснула до себе, щоб не відчувати самотності.