Розділ 8

Сама не знаю як так сталося, але ми опинилися в моєму номері. Впевнена, що Іра зараз зайнята Русланом, тому повернеться вона явно нескоро. Як тільки за мною зачинилися двері, Свят накинувся на мене з поцілунком. Так, ця його ідея зараз здається мені не такою вже і поганою. Особливо, якщо мої коліна підкошуються лише від його поцілунків. Напевно, тут ще добрячу роль відіграв мій нетверезий стан.
Хлопець притиснув мене до стіни, а свої руки поклав мені на талію, міцно стискаючи її. Його губи опинилися на моїй шиї, а я закрила очі від легкої хвилі задоволення, що пройшлася по моєму тілу. Голова злегка крутилася, але це було так приємно. Я взялася за краї футболки хлопця та потягнула її вверх. Переді мною відкрився прекрасний вигляд на це спортивне тіло, але насправді в моїх очах все було трохи розмитим. Випила я немало, тому і важко зосередитися на чомусь. Все якось так швидко відбувалося, бо я навіть не встигла зрозуміти, що ми опинилися біля ліжка. Свят намацав своїми холодними пальцями замок на моїй сукні та розщепив його. Я легенько здригнулася від холоду, що пройшовся по моєму тілу, чи може це дотики його рук так впливають на мене.
— В тебе пальці холодні, — тихо буркнула я та подивилася в його очі.
— Вони в мене завжди такі, тому звикай, — відповів він та стягнув мою сукню.
— А може мені не сподобається? — спитала я, примружуючи очі.
— Чому ти постійно так багато говориш. Навіть в цей момент вирішила показати своє невдоволення, — сказав хлопець, а я ще навіть здивувалася, що він зміг таке вимовити. Враховуючи, скільки ми випили.
Не знаю, що на мене найшло, але того разу я сама потягнулася до нього та поцілувала. Він відповів одразу ж та це і не дивно, адже ми обоє цього дуже хотіли.
Я трохи відсторонилися й сіла на ліжко, тягнучи його за собою. 
Алкоголь наче керував нами, бо все відбувалося швидко, але в моїй уяві було так, ніби в уповільненому зніманні...

Закривши очі від задоволення, я повністю віддалася своїм відчуттям. Мені подобався кожен його дотик, і це було навіть чимось дивним, адже ще жоден хлопець не діяв на мене таким чином.
Ніколи не соромилася свого тіла, а просто зараз я розуміла, що воно йому теж подобається. Відчуття були неймовірними та такими, що підносили до самісінького краю. Такого раніше ні з ким ніколи не було, але я навіть не могла подумати, що це може бути так приємно...
Не можу повірити, що це сталося. Якось навіть смішно, але просто зараз мені байдуже. Хлопець, важко дихаючи, ліг поруч, а я просто подивилася у стелю, бо досі не могла відійти від цього всього. Здається, що я навіть протверезіла.
— Ну, як тобі? — спитав він та накрив нас ковдрою.
— Чесно? — прошепотіла я, все ще дивлячись у стелю. — Звісно, я могла би сказати, що це все було непогано і ти мене не вразив, але це була б неправда.
— То тобі сподобалося?
— Навіть дуже, — я повернула голову до Свята й зустрілася з ним поглядом. — А тобі?
— Мені теж, — просто відповів він. — Ми через годину виїжджаємо, тому думаю, що тобі пора збиратися.
— Я втомилася, і хочу трохи полежати, — сказала я, а Свят піднявся та почав одягатися.
Не так я це все собі уявляла. Хотілося полежати в його обіймах, але для нього, схоже, це був лише процес без жодних почуттів. Знаю, що і для мене так би мало бути, але якесь дивне відчуття з'явилося всередині. Таке, наче метелики, про які всі говорять. Вони засіли в моєму животі, коли Свят подарував мені троянду, а тепер ожили.
— Я піду збирати свої речі, тому побачимось пізніше, — заговорив хлопець, а тоді підійшов та поцілував мене.
Можливо, я надто близько сприйняла це все, але мені справді хотілося, щоб саме Свят був поруч зі мною. Я ще деякий час полежала на ліжку, а тоді пішла в душ. Коли я повернулася в кімнату, то побачила радісну Іру, яка збирала свої речі.
— Де це ти була? — спитала я, а дівчина з широкою усмішкою підійшла до мене.
— Дивись, що мені Руслан подарував, — вона показала на маленькі сережки в її вухах, у вигляді троянд.
— Гарні, — я усміхнулась їй та помітила, що в неї мокре волосся.
— І він тобі просто подарував сережки?
— Угу, — дівчина трохи сором'язливо відвела погляд та почала класти одяг у свою валізу.
— Іро, а де це ти в душ ходила, що в тебе волосся мокре? — поцікавилась я, бо мені було смішно з того, що вона так соромиться.
— Гаразд, я була в Руслана і ми...ми переспали, — відповіла вона.
— Ого! То ви вже тепер офіційно разом?
— Ніби так, — Іра усміхнулася та радісно глянула на мене. — Знаєш, здається, що я дуже сильно закохалася в нього.
— Він тебе теж кохає, — щиро сказала я, хоча самій було якось сумно.
Мені б теж хотілося провести неймовірну ніч з коханим чоловіком, а не з просто другом. Боже, невже я дійсно закохуюсь у Свята? Ні, не можна цього робити в жодному разі, бо він ніколи не сприйме мене по-іншому.
Я почала швидко збирати свої речі, але з моєї голови ніяк не виходили ті відчуття, які у мене викликає Свят. Можливо, я просто заплуталась і накрутила собі щось у своїй голові. Не може ж бути такого, що я в нього закохалася.
Ми їхали в автобусі в Одесу, а я майже всю дорогу спала. Того разу сиділа сама, бо Іра тепер з Русланом. Вона лежала в його обіймах та міцно спала, а мені теж такого хотілося. Та єдине, що у мене було — це Зубик, маленький рожевий зайчик, якого мені коли подарувала мама. Я завжди його носила, бо любила дуже сильно. Витягнувши іграшку з рюкзака, я міцно обійняла її та заснула. Прокинулась я від якогось шуму біля мого вуха. Виявилося, що це Толік намагався мене розбудити.
— Ми вже приїхали? — спитала я та потягнула руки догори, бо весь цей час спала в незручному положенні.
— Так, скоро в нас концерт, а завтра цілий день вихідний.
— Ох, як дочекатися завтрашнього дня? — втомлено сказала я та піднялася з крісла.
— Що це в тебе? — Толік кивнув на мою іграшку.
— Це мій Зубик, — я усміхнулась хлопцеві та обійняла зайця. — Він живе зі мною вже одинадцять років.
— Мило, — сказав Толік та вийшов з автобуса.
Я ж поклала іграшку в рюкзак та теж вийшла на вулицю. У порівнянні з іншими містами, тут тепліше. Не зважаючи на пізню годину, навіть не довелося одягати зверху кофту. Ми заселилися в готель, і як виявилося, тепер я ночую одна. Звісно, Іра ж постійно з Русланом. Вони такі щасливі, що я навіть по-доброму заздрю їм. Знаю, що Іра дуже хороша і вона це заслужила, а от чи отримаю я колись своє щастя? Не знаю...
Зайшовши у свій величезний номер, я важко видихнула та почала вдягатися. Мені так хотілося відпочити та просто поспати, але у мене ще концерт, а це — найголовніше.
Я швидко одягнула коротку шкіряну спідницю та білу майку, а тоді зробила свій звичний макіяж. Насправді, інколи хотілося одягнути красиву ніжну сукню та створити такий романтичний образ. Та кожного разу мене щось зупиняє. Хто сказав, що принцесами можуть бути лише милі дівчатка? Я планую отримати та заслужити звання рок-принцеси.
Того разу ми виступали в клубі просто неба, і це було щось надзвичайне. З кожним виступом розумію, що це те, чим я хочу займатися. Мрію, щоб про мене дізналися та почули, але шлях до слави дуже важкий, тож варто радіти навіть тому, що у мене є зараз.
Після виступу мені чомусь стало не дуже добре. Можливо, вчорашній алкоголь вирішив нагадати про себе. Я вийшла через чорний вихід з клубу та підійшла до берега моря. Тут так гарно, адже це все дуже заспокоювало. Легенькі хвилі билися об берег, а я зняла свої туфлі та повільно зайшла в море по кісточки. Вода була така тепла, хоча на вулиці вже північ. Я закрила очі та повністю розслабилась під тихий шум моря.
— Що це ти тут робиш? — раптом я почула голос Свята та від переляку аж здригнулася.
— Ти налякав мене! — трохи обурилася я, але підійшла до нього.
Він уважно дивився на мене, але нічого не казав. Я ж просто вдивлялася в його красиве обличчя, шукаючи недоліки, але нічого не знайшла.
— Що ти хотів? — спитала я після декількох хвилин мовчання.
— Побачив, що ти тут стоїш, от і захотів поцікавитись, чи ти в порядку.
— Хвилюєшся за мене? — я глянула на нього, примруживши очі.
— А є причини для хвилювання?
— Не знаю, — я відчула, що у мене закрутилася голова, тому міцно взяла Свята за руку, щоб не впасти.
— Ей, ти в порядку? — спитав він та притягнув мене до себе в обійми.
— Щось мені погано, — відповіла я та міцніше притулилася до нього.
— А що болить? — спитав Свят та уважно подивився на мене.
— Голова крутиться і втома сильна.
— Коли ти останній раз їла?
— Вчора, — відповіла я, а хлопець невдоволено похитав головою.
— Хіба так можна? Ясно, що ти втомилася. Цілими днями на ногах, а ще й не їси.
— Я просто сьогодні весь день спала, а коли ми приїхали сюди, то навіть не було часу купити собі щось.
— Тепер я буду слідкувати за тим, щоб ти нормально харчувалася, — сказав Свят та трохи відійшов від мене.
Я взяла в руку свої туфлі на підборах, адже вирішила, що пора вже повернутися в готель.
— Ходімо, — сказав Свят та взяв мене за руку.
— Куди? — трохи здивувалась я.
— Буду годувати тебе, бо ти про себе зовсім не дбаєш, — хлопець потягнув мене в протилежну від клуба сторону.
— Я просто чекала, щоб у мене з'явився хтось, хто буде ось так хвилюватися, — тихо сказала я, ховаючи свою усмішку.
Мені була дуже приємна його увага, і це взагалі давало якісь надії, що може я таки вже знайшла своє справжнє кохання. Він якось по-особливому добре відноситься до мене і справді турбується. Тоді не забув мені квітку купити, минулої ночі був таким ніжним та хорошим, а тепер переймається, бо я не поїла. Можливо, саме це і є те, що називають коханням?
— Тобі просто дуже пощастило, що у тебе з'явився такий друг, як я, — сказав Свят, а моя усмішка одразу ж впала.
Звісно, це ж просто дружба, і нічого більше.