Розділ 6

Дивно відчувати його так близько, але і приємно. Навіть не знаю, чим я керувалася, коли почала наполегливо відповідати на поцілунок хлопця. Я закрила очі від задоволення, що пройшлося по всьому тілу, даруючи легке тремтіння. Можна було б сказати, що в цьому винен легкий вітер, а не моє серце, що шалено билося. Напевно, так і було. Навіть не знаю, що сталося, але Свят повільно відсторонився та глянув у мої очі.
— Непогано, — буркнула я, важко дихаючи. — А тепер відійди! Хлопці йдуть, а я не хочу, щоб нас з тобою бачили разом.
— Думаю, що тобі сподобалося, — на обличчі Свята з'явилася широка задоволена усмішка, а я поспішила до автобуса.
Не хотілося бачити його наглого обличчя. Мене неабияк здивував його вчинок. Ні, я розумію, що це просто поцілунок, який нічого не означає. Тим більше, я не з тих дівчат, що бережуть себе для одного коханого. Та ще жоден поцілунок не викликав у мене таких тривожних емоцій.
Я тихо сіла на своє крісло, щоб не розбудити Іру та глянула у вікно. Можливо, ця його пропозиція — це просто жарт. Мене навіть обурило, що Свят запропонував мені спати з ним, заради взаємного задоволення. Пропозиція доволі приваблива, бо я завжди за яскраві враження, але це якось неприємно навіть. Іра йому подобається, і я впевнена, що він би їй таке не запропонував. Можливо, Свят і планував щось з нею на цей тур, але дівчина не дурна. Молодець, що закохалася в кращого за цього нахабу. Через деякий час повернулися хлопці та через годину ми вже були на місці.
О десятій вечора має бути концерт, а у нас ще було дуже багато часу, адже заселилися ми в готель о сьомій ранку.
З Ірою у нас спільний номер, і мені це навіть дуже сподобалось. Дівчина виглядала якоюсь втомленою та розгубленою. Схоже, вона зовсім не звикла до такого режиму.
— У мене для тебе пропозиція, — сказала я їй, бо хотіла трохи розвіятися.
— Яка? — Іра зацікавлено подивилася на мене.
— Мені треба оновити гардероб, тому пропоную пройтися по магазинах.
— Непогана ідея, — радісно заговорила дівчина і здається, що у неї покращився настрій.
— Ура! — ледь не запищала я та витягнула телефон, щоб викликати таксі.
Через п'ятнадцять хвилин ми вже стояли біля входу в готель та чекали на автомобіль. Іра не зізнавалася, що у неї день народження, а я вирішила не говорити їй, що знаю про це. Треба ще буде непомітно купити подарунок. Ми під'їхали до великого торгового центру, а я вражено подивилася на нього. Ох, скільки є там магазинів. Так, я страшенний шопоголік. Завжди любила красиві речі, але доводилося ходити в одному ж. На жаль, мама не могла мене гідно забезпечити, тому в мене була одна куртка на п'ять років. Тепер же в мене є багато грошей, адже татусь не пошкодував дати мені дві кредитні картки. Ось зараз і відіграюся за всі роки, що його не було поряд.
Як тільки я зайшла в перший магазин, то одразу ж побачила ту неймовірну чорну сукню з блискітками. Знайшовши свій розмір та взявши ще джинси й майку, я попрямувала до примірочної. Мені так сподобалися ці речі, що я купила їх усіх. Іра ж ходила та довго щось роздивлялася. Вона зупинила свій погляд на красивій червоній сукні. Я б її не одягнула, бо вона така яскрава та навіть мила, хоча і коротка, а Ірі дійсно би підійшла.
— Вау! — сказала я та підійшла до неї. — Тобі буде дуже гарно в ній.
— Думаєш? — спитала Іра, а я потягнула її до примірочної.
Дівчина легенько усміхнулася та пішла міряти сукню. Я ж стояла та чекала, щоб подивитися, як вона виглядатиме у ній.
— Ти вже все? — спитала я та легенько відсунула ширму. — Тобі так личить.
І справді, сукня ідеально підійшла Ірі. Вона вдало обтягнула її фігуру, а відкриті плечі та мереживо гарно підкреслювали ніжність дівчини. Іра виглядала в ній мило і привабливо водночас.
— Мені теж дуже подобається, — тихо сказала дівчина та сумно усміхнулася. — На жаль, у мене нема коштів, щоб придбати її. Зарплата буде лише наступного тижня.
— Тоді я куплю тобі цю сукню.
— Дякую, але не треба, — Іра похитала головою в знак заперечення.
Поки вона перевдягалася я схопила таку ж сукню її розміру та попрямувала на касу. Дівчина вийшла, коли я вже розраховувалася, а сукня була складена в пакеті. Ми ще трохи погуляли торговим центром, а тоді повернулися в номер. Втома давалася в знаки, але сьогодні треба бути бадьорою. Думаю, що ми все-таки будемо святкувати день народження Іри, а то якось у них тут дуже нудно. Дівчина вирішила трохи відпочити, тому лягла на ліжко, щоб поспати годинку. Я ж взяла сукню й зрозуміла, що не маю, куди її поставити. До того ж, треба зробити так, щоб Іра не помітила її. Я вирішила віддати сукню Руслану, бо в нього точно буде шанс сховати її десь в машині. Не хочеться, щоб Іра щось запідозрила. Я попрямувала до номера хлопця та постукала у двері. Через декілька хвилин відчинив Свят, а я роздратовано закотила очі.
— Чого тобі? — спитав він, склавши руки на грудях.
— Мені треба поговорити з Русланом, — відповіла я.
— Вони з Андрієм пішли купувати для Іри подарунок, тому не знаю, коли він повернеться. А ти що хотіла?
— Неважливо, — буркнула я та розвернулася, щоб піти геть.
— Почекай! — Свят схопив мене за руку й обернув обличчям до себе. — Що це в тебе тут таке?
— Я купила Ірі подарунок, але хотіла віддати Русланові, щоб вона не помітила.
— І ти збиралася подарувати їй це в пакеті з магазину? — спитав він та навіть трохи скривився.
— Так, не найкращий варіант, але я не могла при ній купити подарункову коробку. Ми ж разом ходили по магазинах, — пояснила я та уважно подивилася на нього.
— Значить, треба піти щось пошукати, — Свят забрав у мене пакет та заніс його в номер. — Я бачив тут неподалік квітковий магазин. Думаю, що там є якісь подарункові коробки.
— Справді? Тоді треба піти туди.
— Зараз цим і займемося, поки ще є час.
Свят зачинив двері, а тоді ми з ним попрямували до ліфта. Дійсно, дарувати подарунок в пакеті взагалі негарно. Чому я не подумала про це раніше?
— Як же я люблю таку погоду, — задоволено сказав Свят, коли ми вийшли на вулиці. — Зараз би поплавати в морі.
— Я теж дуже люблю море. Правда, була там лише один раз, коли нам в інтернаті видали путівки. Якийсь благодійник перед виборами президента захотів похизуватися. Знаєш, як це робиться в нас зараз.
— Ти жила в інтернаті? — перепитав Свят і трохи нахмурився.
Справді, я ж не розповідала хлопцям про це.
— Так сталося, що мама не мала часу займатися моїм виховання. Вона віддала мене в інтернат, де я прожила до вісімнадцяти років. Інколи на вихідних мама мене забирала, або приходила. Та вже після інтернату я повернулася додому, — почала говорити я та обійняла себе руками. — Влаштувалася працювати в місцевий бар, а мама далі займалася своєю справою. Потім вона захворіла та пів року тому померла. Перед своєю смертю сказала, що Федосов мій батько та дала його адресу. Насправді, навіть не знаю, де вона її знайшла. Ну от я приїхала до нього, а він не повірив. Я ще ж образилась тоді сильно.
— Гнат не знав, що в нього є донька?
— Навіть не здогадувався про це. Я розумію, що важко повірити дівчині, що приперлася до нього з такою заявою, але його реакція була для мене дуже образливою. Ну а потім тест ДНК — і ось я тут!
— Сумно якось, — сказав Свят та задумався про щось.
— Ні, чому ж? В усіх є свої проблеми. Так, в мене не було хорошого дитинства, але тепер я маю такий шанс здійснити свою заповітну мрію.
— Напевно, я тепер розумію, чому ти хочеш стати популярною.
— І чому ж? — я зацікавлено подивилася на нього.
— Це твій спосіб самоствердитися. Хочеш стати відомою, щоб про тебе говорили, але не завжди це класно. Навіть якщо люди знатиму твою історію, вони знайдуть багато причин, щоб полити тебе брудом.
— І перша з них — це те, що Федосов мій батько, — сказала я та сумно усміхнулася.
— Думаю, що це буде основна, — мовив Свят і кивнув мені на невеличкий магазинчик. — Ми прийшли.
Я зайшла всередину та одразу ж помітила багато квітів. Мій погляд зупинився на красивих рожевих трояндах. Ненавиджу цей колір, адже він такий дівчачий, але квіти я любила завжди. Можливо, тому що мені їх ніколи не дарували.
— Вам щось підказати, — раптом спитала продавчиня.
— Мені потрібна подарункова коробка, — сказала я та усміхнулась жінці.
Вона показувала мені різноманітні коробочки. Деякі були з цікавими ілюстраціями, але все не те. Я трохи перебірлива в такому, і хоч стверджую, що не люблю милі речі, але все одно десь всередині мене ще досі живе маленька дівчинка, яка мріяла про красиву ляльку. На жаль, я так її й не отримала.
— Ти ще довго? — тихо в мене спитав Свят, бо я не могла ніяк обрати.
Схоже, його це почало вже відверто дратувати.
— Не заважай мені! — буркнула я та продовжила розглядати.
Я все-таки вибрали красиву сріблясту коробку з бантиком. Свят же просто стояв та дивився на квіти.
— Хочете придбати, щось для своєї коханої? — раптом спитала у нього жінка, а я відчула, що почервоніла. Вона ж не подумала, що ми з ним разом, чи подумала?
— Звичайно, — хлопець підійшов до мене та обійняв мене однією рукою.
Я стояла наче в ступорі, бо не могла нічого зрозуміти.
— Бачила, що вашій дівчині сподобалися ці рожеві троянди, — заговорила жінка.
— Не знаю щодо рожевих, але мені потрібні червоні, — Свят відсторонився від мене та підійшов до продавчині.
Я від здивування не могла навіть слова вимовити. Невже він дійсно збирається купити мені квіти? Навіть не помітила, як на обличчі з'явилася легка усмішка.
— Скільки вам? — спитала жінка, а я все ще стояла та просто дивилася на них.
— Двадцять одна штука червоних троянд, — відповів він, а моя усмішка одразу ж впала.
Яка ж я дурепа! Ясна річ, що він купує квіти для Іри. В неї ж день народження, а ще вона йому подобається. А я що? Годжуся хіба для розваг. Не думала, що мене зможуть зачепити такі речі, але стало справді образливо. Я навіть відчула на очах сльози, але швидко зібралася та підійшла до дверей.
— Почекаю тебе на вулиці, коханий! — буркнула я з награною посмішкою та вийшла з цього магазину.
Я подивилася на коробку у своїх руках та важко видихнула. Знаю, що Іра може стати мені хорошою подругою. Напевно, я хочу цього дуже сильно. Ніколи не відчувала справжньої дружби, але є щось в ній таке, що мені дуже подобається. Вона проста та щира. Не дивно, що така дівчина подобається аж двом хлопцям з групи. Так, Свят покірно зійшов з дороги, поступаючись своєму другу, але вона досі небайдужа йому. Я в цьому впевнена. За спиною відчинилися двері, а Свят про щось дуже радісно говорив з продавчинею. Потім він підійшов ззаду до мене та обійняв однією рукою за плечі.
— Це тобі, кохана, — сказав він, а я тільки тоді помітила перед очима одну рожеву троянду.
— М-мені?
— Ну так, — хлопець посміхнувся, а я обережно взяла в руку квітку.
В один момент мені так захотілося відчути її запах, що я таки приклала троянду до носа та вдихнула приємний аромат.
— Дякую, — сказала я та подивилася Святу в очі. — Це вперше мені подарували квіти.
— Як твій друг, — почав говорити хлопець, — обіцяю тобі раз на тиждень дарувати одну троянду.
— Справді? Кожного тижня? — я глянула на нього, примруживши очі.
— Я завжди тримаю слово, — сказав він та відійшов від мене.
В нього в руках був великий букет троянд для Іри, а я не могла натішитися своїй маленькій квіточці. Це було так приємно, що навіть з'явилося якесь хвилювання. Коли я подивилася на нього ще раз, то серце почало битися частіше. Що ж це відчуття такі дивні?