Розділ 5

Я помітила, що вхідні двері відчинилися і в кафе зайшов Руслан. Виглядав він якимось роздратованим та засмученим. Можливо, вони з Ірою посварилися, не знаю. Хлопець підійшов до нас та сів на диванчик навпроти мене.
— Що там? — поцікавився Свят, а Руслан просто махнув рукою, пояснюючи, що не бажає про це розмовляти.
— Ніхто не хоче випити? — раптом спитав Толік.
— Хоче! — крикнула я та підняла руку. Виявилося, що охочих більше нема, бо хлопці просто засміялися. — Чого ви так на мене дивитися? У вас розпочався тур, а ви сидите тут. Невже дійсно ніхто не бажає розважитися?
— Якщо ти не забула, то нам сьогодні ще в дорогу. Не хочеться, щоб тебе знудило в автобусі, — заговорив до мене Свят та скривився. — Я розумію, що ти любиш випивати, але почекай вже до завтрашнього дня. До того ж, ми ночуватимемо в готелі.
— О, справді? — спитала я та кивнула головою. — Це навіть дуже добре, бо ви справді здаєтеся мені якимись нудними.
— Ну ми не клоуни, щоб тебе розважати, — буркнув Свят, а мені ледь вистачило терпіння, щоб не закотити очі.
— Йду краще з Ірою поговорю, а ви тут розмовляйте на свої серйозні теми, — трохи роздратовано сказала я та піднялася зі свого місця, прихопивши недопиту колу.
— Регіно, зачекай, будь ласка, — раптом заговорив Руслан та теж піднявся.
— Що таке? — я зацікавлено подивилася на нього.
— Ходімо.
Хлопець легенько усміхнувся та попрямував до стійки, де приймають замовлення. Він щось замовляв з їжі, а я просто стояла неподалік та чекала. Цікаво, це він собі там щось купує? Я вже навіть знудилася чекати, тому витягнула свій телефон. Як завжди, не було жодних повідомлень чи пропущених дзвінків. Та це і не дивно. Я взагалі комусь потрібна в цьому світі? Хіба собі...
— Регіно, — біля мене з'явився Руслан з паперовим пакетом, в якому був бургер та картопля, — я тебе попрошу передати це Ірі. Вона сьогодні ще нічого не їла. Напевно, голодна, а це негарно, що ми тут їмо, а вона там одна сидить в автобусі.
— Ох, це так мило, — вражено сказала я та взяла пакет в руки.
— Мило? — перепитав Руслан та трохи нахмурився.
— Звісно! І так романтично, — я подивилася на нього великими очима.
— Та ні, звичайно, — хлопець знизав плечима та засунув руки в кишені джинс.
— Ти зміг мене вразити в самісіньке серце.
— Регіно, ти перебільшуєш, — Руслан навіть якось дивно подивився на мене.
— Не всі купують іншому їжу, бо хвилюються за нього. Кохання проявляється в турботі. Знаєш, Ірі дуже пощастило з тобою, — сказала я, а він просто усміхнувся та пішов до хлопців.
Всередині з'явилося якесь таке дивне відчуття, бо я розуміла, що у мене такого ніколи не було, а чи буде? Руслан справді здивував мене таким своїм вчинком, бо це дуже правильно з його сторони. Схоже, Іра дійсно йому подобається. Можливо, це щось значно більше, ніж симпатія. Мені хочеться радіти за них, правда. Обійнявши себе руками, я попрямувала до автобуса. Піднявши голову до неба, побачила дуже багато зірочок. Напевно, серед них є і моя мама. Хоч вона і не дуже дбала про мене, але я любила її справді. Наш водій стояв на вулиці та курив. Здавалося, що він тільки це і робить. Я зайшла всередину автобуса та побачила заплакану Іру, що сиділа на кріслі.
— Тримай! — сказала я біля неї та передала їй пакет з їжею.
— Дякую, — щиро відповіла дівчина і подивилася на мене великими очима.
— Своєму коханому можеш подякувати, — мовила я, а тоді сіла на своє крісло, — Це він попросив передати тобі. Напевно думав, що ти голодна, хвилювався.
— Він не мій коханий, — буркнула дівчина та відкусила великий шматок гамбургера, а потім задоволено усміхнулася.
— Чому тоді плачеш через нього? — спитала я і відкрила кришечку пляшки з колою. Чомусь дуже сильно захотілося пити.
— Я не через нього плачу, — тихо відповіла дівчина та відвела погляд.
— А чому тоді? — здивувалась я.
— Бо відчуваю себе самотньою та нікому непотрібною.
— Смішна ти, — я відверто дивувалася її словам. — В тебе є рідні, робота, здоров'я. Ну і Руслан явно до тебе небайдужий, тому ти зовсім не самотня.
— Хм, п'ять років тому в мене померла мама, — почала розповідати Іра, — Тато гарував на роботі, щоб утримувати нас з братом. Олексій теж працював. Переважно вночі, бо вдень у нього було навчання. Я ж робила все, щоб отримати диплом журналіста. Замість того, щоб зараз лежати в ліжку та друкувати якусь статтю, я сиджу тут і плачу. Ти кажеш, що Руслан до мене щось відчуває, але декілька годин тому до нього подзвонила дівчина і назвалася його коханою. Ну а він розсердився, бо я відповіла на його дзвінок. І що по-твоєму я маю відчувати, як не самотність?
— Гаразд, розкажу тепер свою історію, — я подивилася в одну точку та глибоко вдихнула. — Я виховувалася в інтернаті. Мама здала мене туди, коли мені було три роки. Вона не могла зі мною добре виконувати свою роботу. Мама у мене була повією. Водила різних чоловіків додому, поки я сиділа в інший кімнаті. Я не могла її звинувачувати, бо любила, справді. Вона інколи приходила до мене в інтернат. На вихідні, чи на свята приносила подарунки. Коли мені було вісімнадцять, я вже не могла знаходитися там, тому повернулася до неї. Потім влаштувалася співачкою в один бар, а вона продовжувала займатися своєю роботою. Пів року тому її не стало і перед смертю вона сказала мені, що Федосов — мій батько. Ну і я заявилася така щаслива до нього, а він не повірив мені. Потім зробив тест ДНК і змушений був мене прийняти. Ну а тепер я тут, з вами.
— Ого, мені так шкода, — дівчина пильно подивилася на мене та важко зітхнула.
— Насправді не все так погано, — я усміхнулась їй, — Зараз у мене в житті почалася біла смуга.
— Ще б у мене так.
— Ірко, Руслан тобі їжу купив! — вражено сказала я, а вона нарешті засміялася. — Уявляєш? Як багато хлопців, купувало тобі гамбургер і картоплю?
— Ніхто, — відповіла вона з широкою усмішкою.
— Ти нічого не розумієш в коханні, — зробила висновок я.
— А ти розумієш? — спитала дівчина, примруживши очі.
Я прочитала їй цілу лекцію своїх думок про кохання, а вона уважно мене слухала. Розумію, що в принципі мало, що знаю про це. Так, раніше були хлопці, але для мене це лише розваги на одну ніч. Справжніх та щирих почуттів я ще не відчувала. Напевно, мені поки не вдалося знайти своєї людина, або на мене чекає смерть в гордій самоті.
Через деякий час повернулися хлопці й ми вирушили в дорогу. Іра була втомлена та і засмучена, тому швидко заснула, а я ж не могла ніяк. Через декілька годин в нас була зупинка на одній зі заправок. Хлопці вийшли з автобуса на вулицю, а я вирішила, що не хочу сидіти тут сама. Накинувши на плечі джинсову куртку, вийшла на холодне повітря. Хлопці пішли в магазин, а я ж підійшла до Свята, що стояв неподалік та палив якусь цигарку. Не бачила раніше, щоб він це робив.
— Поділишся? — спитала я, бо для мене це було зовсім не в новинку.
Я спробувала цигарку ще в п'ятнадцять та довгих чотири роки курила ледь не щодня. Щоправда, це все відбувалося потайки, бо в інтернаті такі речі були заборонені. Хлопці постійно десь знаходили цигарки та ділили одну на всіх. Ну а тому, що я була найкращою подругою Саші, то зі мною теж ділилися. Коли працювала в барі, то вийти на вулицю та покурити було звичною справою. Ніколи не засуджувала себе, адже це — вибір кожного. В один момент мені захотілося щось змінити в собі. Я почала саме з цигарок і більш як рік не палила.
— Ні, — просто відповів Свят, видихаючи дим. — Ненавиджу таких дівчат, які палять. Якщо хочеш нарити десь цигарку, то попроси в когось іншого. Он Руслан теж курить.
— Справді? — трохи здивувалась я.
— Ага, правда це в нього буває дуже рідко. — хлопець сперся до автобуса.
— Та я вже рік, як не палю, — сказала я та підійшла до нього. — Тому, це був просто жарт. Тобі б теж варто кинути.
— Знаю, але не хочу.
— Чому? — я уважно подивилася на нього.
— Так легше, — просто відповів Свят та спрямував свій погляд вдалечінь. — Сьогодні в Іри день народження.
— Ого, — я відкрито здивувалася. — Навіть не знала про це.
— Цього ніхто не знав, лише я. — він якось навіть трохи сумно усміхнувся. — Вона сказала мені під час однієї з наших розмов. Я ж повідомив про це хлопцям, коли ми сиділи в кафе. Ти тоді вже пішла. Руслан щось придумав для неї. Хоче присвятити їй пісню і тим самим зізнатися у своїх почуттях, — говорив Свят, а мені було так дивно бачити його таким засмученим.
— Вона тобі подобається? — прямо спитала я, а він просто знизав плечима.
— Так же, як і тобі Руслан, — відповів хлопець, а я навіть здивувалася, що він встиг помітити.
— Не розумію, про що ти, — тихо буркнула та склала руки на грудях. — Я не тупа і розумію, що місце його коханої вже зайняте. Так, мені подобається поведінка та вчинки Руслана. Ну і з вигляду він дуже привабливий, але я бачу, що йому на мене точно байдуже.
— Те ж можу сказати про Іру. Вона така мила, ніжна та дотепна. Дівчина, яку хочеться захищати та міцно тримати у своїх обіймах, — Свят раптом повернув голову в мою сторону. — Не така дратівлива, як ти.
— Не хвилюйся, ти мене теж не приваблюєш, — огризнулась я та глянула на нього з-під лоба.
— Щось я сумніваюся, — він примружив свої очі.
— Чого це? — я з якимось викликом подивилася на нього.
— Не зважаючи на ту кількість недоліків, щось у тобі таки є, — він затушив цигарку та викинув її в смітник, а потім підійшов й став навпроти мене.
— Справді? І що? — я уважно подивилася на нього.
— Коли ти останній раз була з чоловіком? — спитав він, а я просто засміялася з цього запитання.
— Чому це ти питаєш у мене такі речі? — я відверто дивувалася його словам.
— Гаразд, скажу те, що думаю, — він видихнув та уважно подивився в мої очі. — Якоюсь мірою ти мене приваблюєш, але це на фізіологічному рівні, не більше.
— Не можу зрозуміти, до чого ти ведеш?
— Ми звичайні люди, і всі маємо свої потреби. Думаю, що було б непогано, якби ми розважились собі трохи під час туру, — відповів він, а я не могла повірити, що Свят говорить це серйозно.
— Ти пропонуєш мені стати твоєю коханкою ? — перепитала я.
— Ми просто приємно проведемо свій час, — він підійшов ще трохи ближче та подивився в мої очі. — Просто секс, без жодних обов'язків, для задоволення одне одного. Впевнений, що ти почуватимешся прекрасно. Можливо, навіть станеш не такою дратівливою.
— Я така по житті, а не через брак чогось! Не можу повірити, що ти запропонував мені секс по дружбі.
— Не бачу в цьому нічого поганого, — в нього на обличчі з'явилася дивна усмішка.
— Ти що фільмів передивився? Був один такий, але... — я уважно глянула на нього, даруючи глузливу посмішку. — Ти не Джастін Тімберлейк.
— Ну тобі теж до Міли Куніс далеко, — буркнув він, примруживши очі. — Я не говорю тобі погоджуватися, а просто пропоную приємно провести свій час. Зробімо експеримент?
— Який?
— Спробуємо один раз. Впевнений, тобі сподобається так сильно, що ти погодишся.
— Не будь такий самовпевнений, — почала говорити я.
І тільки я хотіла сказати щось погане в його бік, як він різко опинився надто близько. Ми дивилися одне одному в очі, і в наступний момент він настирливо поцілував мене.