Розділ 4

Я помітила роздратований погляд Свята, але мене це навіть дуже радувало. Він щось буркнув собі під нас та відійшов від тієї дівчини. Цікаво, хто вона. Чомусь мені здавалося, що я буду єдиною тут дівчино. Схоже, її прийняли значно тепліше, ніж мене.
— Регіна. — сказала я та простягнула їй руку.
— Іра. — дівчина потиснула її та почала розглядати мене.
О, так! Я не така мила, як ти. Ну а дівчина була гарною, навіть дуже і десь я вже чула про неї, але от де?
— Я не бачила тебе раніше. — заговорила вона.
— Тому що я тільки минулого тижня тут з'явилася.— відповіла я та знизала плечима.
— І що ти будеш робити? — Іра виглядала так, наче справді не розуміє, звідки я взагалі взялася.
— Виступати на розігріві гурту. — я трохи усміхнулася.
— То ти співачка? — спитала у мене дівчина.
— Так, і за сумісництвом донька Гната Федосова. — сказала я та побачила, що Іра дійсно здивована. — Ніхто не знав, що у нього є донька. Я й сама навіть не здогадувалася, що він мій батько.
— Ого! — трохи здивовано мовила вона, а я помітила, що з'явилася ще одна дівчина.
Того разу якась брюнетка. Ну вони що, знущаються? Стільки дівчат в один тур. Та як виявилось, вона прийшла просто провести хлопців, і мені не дуже подобалося те, коли дівчина обіймалася з Русланом. Ясна річ, що він їй подобається, а ще я помітила роздратований погляд Іри в їхню сторону. І ось це вже цікаво. На щастя, ніхто не тягнув з тим прощанням. Ми підійшли до автобуса та поклали свої валізи в багажник, а потім вже піднялися, щоб сісти на свої місці. Я вибрала собі одне з передніх крісел, адже всі хлопці сіли ззаду. Добре, що хоч біля вікна. Іра зупинилася біля мене та це і не дивно. Ми ж тепер ніби разом будемо. Я витягнула стару пошарпану книгу, яку перечитувала вже разів десять. Дорога до Харкова займала сім годин, тож треба чимось зайнятись. Через деякий час я помітила, що Іра тримала в руках якийсь альбом. Потім вона піднялася та попрямувала до хлопців. Я провела її поглядом і побачила, що дівчина про щось говорила з Русланом. Він навіть не дивився в її сторону, а вона передала йому той альбом. Щось в ньому змінилося, бо хлопець раптом взяв її за руку і вже через секунду Іра сиділа біля нього. Вони почали розглядати щось та голосно сміятися, і тільки тоді я згадала, що в перший же день, коли була на студії, Свят спитав у Руслана про якусь Іру. Невже вони разом? Мені навіть незручно стало, адже я була впевнена, що він подобається мені. Мало того, я думала, що цей тур щось змінить і ми зможемо бути разом. Схоже, я запізнилася, бо Іра до кінця всієї дороги спала в його обіймах, поки він просто милувався нею.
— Ми вже приїхали. — раптом заговорив біля мене Андрій, а я за читанням навіть не помітила, як пройшов час.
Хлопці вийшли з автобуса, поки Руслан намагався розбудити Іру. Я ж просто глянула на них краєм ока та вийшла на вулицю. Було не так вже і тепло, але я звикла до холоду, тому мені нормально. Не хотілося тягну в клуб валізу, тож вирішила просто витягнути одяг, в якому буду виступати та туфлі.
— Нарешті проснулася. — сказала я до Іри, яка зупинилася біля мене.— Потримай, будь ласка.
Я дала їй свої речі та косметичку, а тоді почала шукати у своїй валізі туфлі. Нарешті знайшла ці неймовірні срібні босоніжки на височенних підборах. Ми попрямували за хлопцями до клубу, а тоді зайшли в невелику кімнату, яка слугувала за гримерку. Іра трохи виглядала ніяково, побачивши чоловічі тіла без футболок, а мені було якось байдуже. Я навіть зайшла собі в куточок та почала знімати свої шорти перед ними. Ну а що? Мені ж треба перевдягнутися. Та і з фігурою мені пощастило, тож може хтось і зверне увагу. Та здається, що всім далеко начхати на мій вигляд. Ну класно! Я вдягнула чорні шкіряні легінси та вільну білу майку. Глянувши на себе в дзеркало, зрозуміла, що варто трохи підправити макіяж. Тому я нанесла ще один шар чорних тіней, але губи вирішила не фарбувати. Все відбувалося надто швидко, адже вже через хвилину хлопці попрямували на сцену. Я ж попленталась за ними, а Руслан з Ірою йшли разом, тримаючись за руки. Оце я не везуча! Тільки зустріла хорошого хлопця, як він зайнятий. Прекрасно просто! Це мало б мене засмутити, але чомусь я була спокійна. Мабуть, таки не встигла ще сильно закохатися. Все-таки почуття часто бувають оманливими.
Хлопці виступали під гучні крики шанувальників, і це мені дуже сподобалося. Я не так часто бувала на концертах, адже моєї зарплати ледве вистачало на прожиття. Добре, що у мене був Саша, який дуже любив робити подарунки. Так, цей гурт справді популярний, а хлопці мають неабияк вплив на публіку. Жіноча аудиторія не могла ніяк заспокоїтись. Потім Руслан спустився зі сцени, щоб трохи відпочити та усміхнувся. Знаю, тепер моя черга виходити на сцену. Спочатку відчувала дуже сильне хвилювання, але як тільки стала біля мікрофона, то все кудись зникло. Якщо хочеш добитися успіху, то не можна бути слабкою. Потрібно бути впевненим у собі та своїх силах, навіть якщо хтось поливає тебе брудом. Я мала заспівати всього лише три пісні хлопців, тому це пролетіло дуже швидко. Мені подобалася ця шалена енергетика, коли люди кричали та підспівували. Шкода тільки, що я не могла ніяк проявити себе. Ці всі люди співали зі мною, але не мої пісні. Так, тепер я розумію, що якби почала співати щось своє, то не було б таких емоцій. Мене ж просто ніхто не знає. Поки... Це все миттєво, і зовсім скоро про мене дізнаються всі.
Після останньої пісні я пішла зі сцени, а Руслан знову піднявся, щоб ще щось заспівати на біс. Публіка зірвалася гучними криками та оплесками. Тепер я побачила, що таке справжня слава. Можливо, у мене мали б з'явитися сумніви, але їх не було. Головне поставити собі ціль, і вперто йти до неї. Напролом.
— Ви з ним разом? — спитала я в Іри та кивнула головою в сторону Руслана. Може, у мене є таки шанс.
— Ну поки лише взаємна симпатія. — відповіла вона, спостерігаючи за ним.
— Добре, що хоч взаємна. — сказала я та попрямувала до гримерки.
Так, я точно знаю, що ця тема тепер закрита. Якщо вони закохані, то хіба я маю право їм заважати? Хоча, це може бути просто симпатія. Можливо, між ними немає ніякого кохання, і у мене є шанс? Здається, я сама себе заплутала.
Зайшовши в кімнату, одразу ж почала переодягалися у шорти та майку, в яких приїхала. Іра прийшла за мною та сіла на диван.
— Як тобі концерт? — спитала я, а вона подивилася на мене щасливими очима.
— Мені так сподобалось. Взагалі не люблю таке, бо більше полюбляю ходити в клуби. Та ця атмосфера просто неймовірна, і така дивна для мене.
— Ну і Руслан, звісно. — сказала я, а вона сором'язливо опустила голову.
— І він теж неймовірний. — замріяно відповіла дівчина.
— Ага.
— Ти де раніше виступала? — спитала вона у мене, а я просто засміялася.
— В барі, де кожного вечора відпочивали місцеві чоловіки. Часто все завершувалося бійками, майже постійно.
— Ох, не люблю таке. — дівчина трохи скривилася.
— Чому? Це ж весело. В нас там був такий чоловік, якого кликали Дід.
— Дід? — перепитала вона, а я кивнула.
— Так от він завжди приходив, випивав собі, а потім з кимось бився. Ну він чоловік великий, зростом до двох метрів та і сам такий не худий. І кожного разу прибігала його дружина. Вона так кричала на нього, що в усьому барі ставало тихо. Ніхто не хотів нічого казати, а всі просто спостерігали за ними. Потім вона ще починала його бити, а він не міг і слова їй сказати, уявляєш? Двометровий чоловік боїться своєї дружини. — я почала сміятися. — І так кожного разу, але за їхніми сварками спостерігати було дуже весело.
— Хм, цікава історія. Ну я можу розповісти лише про свої п'яні пригоди.
— О, залюбки послухаю. — усміхнулась я та підійшла до дзеркала, щоб змити свій макіяж міцелярною водою.
— Є в мене подруга Міла. Ну ти, напевно, її знаєш. Вона відома співачка, Камілла. — почала розповідати Іра.
— Чула про неї, але її музика, м'яко кажучи, не моє.
— Ну тут я тебе розумію, хоча люблю її пісні. Так от були часи раніше, коли ми проводили кожні вихідні в клубах. Завжди любили витворити щось на людях. То вилізли п'яні на сцену, то ходили містом і говорили всім, що Міла — це Яна, яка є сестрою-близнючкою Камілли. Хоча ніякої сестри в неї нема, адже ми просто це придумали. Ну а ще було таке, що нам раптом стало дуже жарко, і ми з клубу побігли до місцевого озера, щоб покупатися. І так, наступного ранку наші фотографії були по всьому інтернеті. Мене хоча б ніхто не знав, а Мілі постійно доводилося викручуватися за ці інциденти.

— Весело у вас було. — сказала я та усміхнулася. — Бачу, що ти не така, як я спершу про тебе подумала.
— Оцей милий образ, який усі помічають у мені — насправді оманливий. Я далеко не хороша дівчинка, хоча і маю зовнішність типової Барбі. — Іра піднялася з дивана та підійшла до дзеркала.
— Ти симпатична дівчина, тому не дивно, що Руслан до тебе щось відчуває. — сказала я, вдаючи, що мені байдуже.
— Якщо чесно, то я завжди думала, що не в його смаку. До того ж, спершу ми дратували одне одного.
— Ого, а це цікаво. — я глянула на неї краєм ока.
— Розкажу колись тобі.
— Ну як, круто? — раптом до нас увірвався Свят та підняв Іру на руки. За ним зайшли й інші хлопці.
— Треба подумати. — сказала дівчина та подивилася на Свята, примруживши очі. — В Регіни був кращий виступ.
А тепер я дещо зрозуміла. Іра подобається йому, як друг. Значить, чимось вона зачепила Свята. Треба дізнатися чим, і зробити теж так, щоб ми стали друзями.
— Ну що, йдемо щось поїмо? — заговорив Андрій, а мені навіть дуже сподобалась така ідея. Сьогодні я мала їла, тому дуже хочеться чогось ситного.
— Ви йдіть, а ми з Ірою вас доженемо. — сказав Руслан та уважно подивився на неї.
— Добре. — заговорив Толік, спрямувавши свій погляд на мене. — Регіно, ти з нами?
— З вами! — відповіла я та попрямувала до виходу.
Ми йшли темною вулицею невідомого мені міста, а хлопці ділилися враженнями від концерту. Толік та Андрій курили, а Свят просто мовчки йшов. Здавалося, що його щось тривожить.
— Що з тобою? — спитала я в нього, адже так вийшло, що він йшов одразу ж біля мене.
— Нічого. — серйозним тоном відповів він.
— Ну не хочеш говорити, то не кажи. — я відвела погляд, бо здається, що він не зацікавлений у спілкуванні зі мною.
— Як тобі концерт? — раптом спитав хлопець, чим трохи здивував мене.
— Дуже круто. Якщо чесно, то я не так часто бувала на концертах раніше, але мені страшенно сподобалося. Знаєш, ви справді крута група, тому я не здивована, що у вас стільки шанувальників.
— Ще рік тому про нас ніхто не знав і не чув. Одне рішення, що змінило все наше життя. — задумливо сказав він.
— Яке рішення? — поцікавилась я, хоча не думала, що Свят розповість мені.
— Участь в одному з музичних телешоу. — відповів хлопець та легенько усміхнувся. — Ніхто не сподівався на перемогу, бо ми лише хотіли, щоб нас помітили.
— А де ви раніше виступали?
— В місцевому барі.
— Як я?
— Так, як ти. Насправді, ми всі з дуже простих та звичайних сімей. Вдень працювали на своїх роботах, а ввечері приходили в бар. Це було нашим життям, поки нас не взявся продюсувати твій тато.
— А ким ти працював, якщо не секрет? — я усміхнулась йому, а він здавався якимось таким нормальним, навіть цікавим.
— Механіком. — відповів хлопець та глянув на мене. — Ну якщо вже так взагалі, щоб без секретів, то я ще беру участь в мотогонках.
— Ого! — вражено сказала я, не стримуючи свого здивування. — Ніколи на них не була.
— Можливо, колись будеш. — мовив Свят, а я усміхнулась, відводячи погляд.
Ми зупинилися біля якогось закладу, де був різний фаст-фуд. Ох, обожнюю таку їжу. Свят накинув на голову капюшон своєї спортивної кофти, а деякі хлопці були в кепках. Ну й окуляри, звісно ж. Ось так виглядає популярність.
Толік вирішив зробити замовлення на всіх, а я вже чекала на свій гамбургер з картоплею-фрі. Через деякий час принесли наше замовлення і яка ж я була щаслива. Напевно, ще ніколи не їла нічого смачнішого. Весь час ми розмовляли про музику, і здавалося, що хлопці прийняли мене. Навіть Свят здавався таким нормальним. Мені це дуже подобалось, і було таке дивне відчуття, що я там, де і маю бути.