Розділ 2

Насправді мені не дуже хотілося їхати з ними в тур, але у мене не було іншого вибору. Вже пройшло два дні з того часу, як тато повідомив мені цю надзвичайно прекрасну новину, а моєму роздратуванню не було меж. Гаразд, я не боюся перебувати стільки часу лише в компанії хлопців, але я очікувала чогось зовсім іншого. Хоча це теж якась можливість для мене. Все ж таки на їхньому концерті виступати краще ніж в старому барі, зі старими меблями та чоловіками, які тільки те і роблять, що дивляться на тебе наче на свіжу рибину.
Я лежала на своєму ліжку, хоча годинник вже і показував першу годину дня. Ну що поробиш, я — сова і вночі переважно не сплю. Ну а зранку мене збудити дуже складно та і вставати з ліжка нестерпно важко. Я витягнула свій телефон та відкрила профіль в Інстаграм. Одна-єдина фотографія, де я співаю в тому барі, коли офіціантка Ната мене сфотографувала. Насправді, це була моя єдина подруга, але вона, здається, так не думала. Я росла дуже складною дитиною, а усі дівчата переважно мене сторонилися. Тому я собі знайшла друга Сашу, який вже декілька років в Америці підкоряє музичну індустрію. В нас було дуже багато спільних інтересів, тому не дивно, що довгий час ми були найкращими друзями. У нього з'явився шанс здобути світову славу, адже виявилося, що мама, яка покинула його ще в дитинстві, є однією з найбагатших жінок Америки. Дивно, що вона вирішила повернути собі сина, коли йому було вже вісімнадцять. Та Саша не зважав, адже це був для нього величезний шанс. Не знаю, чи змогла б я побачити таку ситуацію заради мрії. Він вже довгий час намагався змусити мене поїхати до нього, але я завжди відмовлялася. Спочатку через те, що мама серйозно захворіла, а потім основною причиною став брак коштів. Я розуміла, що він би допоміг мені, але я не люблю ризикувати. От і було у мене лише дві людини, за якими я стежила в Інстаграмі. Ми дуже рідко спілкувалися, що з Натою, що з Сашею. У них ніколи не вистачало на мене часу, а я і не напрошувалася, хоча і завжди хотіла мати якогось близького друга. І так, я з тих людей, які вірять у дружбу між хлопцем і дівчиною.
— Ти ще довго? — почула я голос тата за дверима своєї кімнати.
— Зараз вже встаю. — крикнула я та з великим небажанням відкинула ковдру.
Я важко видихнула та все ж піднялася з ліжка. Накинувши звичайний рожевий халат, я вийшла з кімнати та попрямувала на кухню.
— Нарешті наша принцеса покинула свої покої. — сказав тато, а я просто закотила очі та набрала собі в склянку воду.
— Що таке? Я маю повне право відпочивати. — я витягнула з холодильника лимон та кинула шматочок у воду.
— Смію спитати, чим таким ти була зайнята? — заговорив він, та глянув на мене примруживши очі.
— Не розумію, що ти від мене хочеш, сьогодні ж субота. — обурилась я та почала пити свою воду.
— Ти післязавтра їдеш у тур з хлопцями, і як думаєш, які пісні ви будете співати? Твої? — тато уважно подивився на мене, а я просто знизала плечима. — Вам треба обговорити всі організаційні питання та провести репетиції. Я не хочу, щоб ти осоромила мене, бо і так з усіх сторін кричиш, що я твій батько. Тому, Регіно, підготуйся як слід.
— Я зрозуміла. — сказала я та ображено відвела погляд.
Він боїться лише за свою репутацію, а на мене йому просто байдуже. Звісно, я не чекала, що батько прийме мене з відкритими обіймами, але і такого холоду я теж не очікувала. Я просто допила склянку води та попрямувала у ванну. Напевно, я тут йому явно заважаю. Спить і бачить, як донька зникає так же різко, як і появляється. Як тільки знайду гроші, то одразу ж з'їду від нього. Не хочу, щоб він потім говорив, ніби утримував мене стільки часу. Я важко видихнула та почала вмивати обличчя. Холодна вона трохи заспокоїла мене, і я не заплакала. Вже довгий час не дозволяю собі цього робити, адже це ще один пекельний прояв слабкості. Я швидко почистила зуби та повернулася до себе в кімнату. Напевно, це я маю зв'язатися з тими "крутими" музикантами, але там адекватний лише Руслан. Ну що ж, доведеться йти назад до свого татуся та просити номер.
— Можете дати мені, будь ласка, телефон Руслана? — спитала я, коли знову повернулася на кухню.
— Зараз. — відповів він та почав щось цикати у своєму планшеті. — Підійди сюди.
— Навіщо? — буркнула я та все ж послухалась.
— Не буду ж я тобі диктувати. Сфотографуєш собі номери всіх хлопців групи.
Я все-таки сфотографувала нотатку в татовому планшеті та просто пішла до себе. Переглянувши всі номери я вирішила дзвонити Русланові, адже він хоча б якийсь нормальний. Тут ще було ім'я Толік, але з ним я ще поки не знайома. Я натиснула на кнопку виклику та взялася чекати. Всередині з'явилося якесь хвилювання, і я навіть трохи напружилась. Не знаю чому мені так тривожно було телефонувати до нього.
— Алло. — почула я його приємний голос і на моєму обличчі з'явилася усмішка.
— Привіт, це Регіна. — сказала я, а він просто мовчав. — Дівчина, що має співати у вас на розігріві.
— Так, я пам'ятаю. — відповів Руслан, а я просто закотила очі, бо його голос був такий приємний. — То що ти хотіла?
— Тато каже, що нам варто зустрітися, аби обговорити всі питання щодо моїх виступів. Ну а ще зробити репетицію, бо ми ще жодного разу не виступали разом.
— Гаразд. Я надішлю тобі адресу, тож приїдеш туди ввечері. Хлопці й так там будуть, тоді все й обговоримо. — сказав він, а я просто розплилась в широкій усмішці.
— Добре, чекаю твого повідомлення.
Хлопець вибив дзвінок, а вже через хвилину надіслав мені адресу. Звісно, я відписала йому слова подяки та ще й зі смайликом, але на цьому все.
Якщо чесно, то мене завжди приваблювала його зовнішність, а ще й ця харизма та подача пісень. Думала, що мені до нього, як до зірки. Фактично так і є, але зараз ми стали в рази ближчі. Ну а це неабиякий шанс для мене. До того ж, після того, як я побачила його наживо, та ще й коли він похвалив мене, то моє серце наче заново ожило. Один момент, а скільки емоцій.
Ввечері я збиралася більш ретельно, ніж зазвичай. І так, мені хотілося справити враження саме на Руслана. Не знаю чому, але він мені так сильно сподобався. Я вдягнула коротку шкіряну спідницю та просту білу футболку. Я хоч і люблю все з надписами, але сьогодні захотілося так. Я ще вирівняла своє волосся, щоб воно охайніше виглядало. Ну а відмовитися від темних тіней я не змогла, тому таки нафарбувала свій звичний макіяж. Ну і куди ж без новесеньких босоніжок на високих підборах. Вони так підходили до мого образу, що я вже уявила, як Руслан не зводитиме з мене свого погляду. Дивно, але вже дуже давно мені ніхто так не подобався. Я усміхнулася та вийшла з квартири батька, не сказавши йому нічого. Він і так зайнятий своїми постійними розмовами телефоном. Сівши у таксі, я поїхала в невідому мені частину міста. Все-таки столиця — це для мене щось зовсім нове. Та і взагалі я у своєму житті майже нікуди не їздила. Один раз на море в Миколаївську область. Тоді нам, дітям з інтернату, якийсь благодійник дав путівки. Мені було дванадцять років, і це був перший раз, коли я виїхала кудись за межі свого старого міста. Я справді вірю, що в моєму житті щось зміниться, і саме тут буде мій дім. Ми зупинилися біля якихось гаражів, і це було трохи страшно. Я простягнула гроші водієві та трохи невпевнено вийшла з автомобіля. На вулиці вже стало трохи темніше, а я просто не знала, куди мені йти. Неподалік я почула рев мотоцикла, який на шаленій швидкості промчався повз мене. Від страху я крикнула, а моя сумочка впала на асфальт.
— Придурок! — голосно сказала я, коли помітила, що він зупинився біля якогось гаража та почав злазити з мотоцикла. — Ненормальний якийсь.
Я присіла та підняла свою сумочку, яка була в пилюці. Це мене так розізлило, що я ще довго бубніла собі під ніс, поки не спрямувала погляд на свого кривдника. Від його вигляду одразу ж захотілося голосно вилаятися. Ну звичайно, стоїть тут такий весь крутий, спершись на мотоцикл з хижою усмішкою на вустах. Явно веселить його ця вся ситуація.
— Ти не вмієш нормально водити? — я одразу ж наїхала на Свята зі своїми претензіями. — А якби ти мене зачепив?
— Не хвилюйся, я хоч і швидко їжджу, але обережно. — відповів він, а я була така зла, що просто не могла стримуватись. — Ти що тут забула?
— Твою душу! — огризнулась я та склала руки на грудях. — Де у вас репетиції?
— У нас в цьому гаражі, але я не в курсі, де будуть твої репетиції. — сказав він та розвів руками.
— Де Руслан? — прямо спитала я, навіть не дивлячись на нього.
— Хм, дай подумаю. — хлопець задумливо почав чухати своє підборіддя. — Його сьогодні не буде.
— Що значить не буде? Я розмовляла з ним декілька годин тому і він сказав, щоб я приходила сюди на репетиції. — обурилась я та помітила, що металеві двері гаражу відчинилися і вийшов Андрій.
— О, привіт, Регіно. — сказав він та усміхнувся мені. — Руслан дзвонив, сказав, що ти маєш прийти. Ходімо, познайомлю тебе з нашим ударником.
Я роздратовано глянула на Свята й награно усміхнулася йому, а тоді просто пішла за Андрієм. Ми зайшли в невелике приміщення, де було дуже багато різних інструментів, а також знаходилась імпровізована сцена. Дивно, як для такого популярного гурту, але і круто. Тут одразу ж відчувається своя особлива енергетика. Ну і ця атмосфера року, і я вже точно знаю, що це було б моїм улюбленим місцем для репетицій.
— Це наш Анатолій. — сказав Андрій та показав на приємного блондина, що сидів за невеличким столом.
— Регіна. — усміхнулась я та простягнула йому свою руку.
— Ти його не слухай. — хлопець кивнув у сторону Андрія. — Можеш називати мене просто Толік. Я чув, що ти будеш співати у нас на концертах.
— Так, буду. Чесно кажучи, не така вже і велика перспектива, але це буде хоча б якийсь для мене досвід.
— Ти раніше десь співала? — вирішив поцікавитися Андрій, а я почула, що металеві двері зачинилися і до нас підійшов Свят.
— Раніше я жила в невеличкому містечку, де був бар. Там і виступала з вісімнадцяти років. Це була моя робота. — відповіла я та спробувала усміхнутися. — Та я рада, що доля підкинула мені нові можливості.
— Не знаю, чи тобі допоможе співати у нас на розігрівах, але хоч відчуєш ту атмосферу. — сказав Свят, а я знову сприйняла його слова як образу.
— Ти думаєш, що я не зможу стати популярною? — спитала я та глянула на нього, примруживши очі.
— Ну точно не в нашій команді. — відповів він, а я просто закотила очі.
— Колись ти будеш ходити на мої концерти. — сказала я та плеснула в долоні. — Ну що, поговоримо про тур?
Десь годину часу ми обирали, що саме я буду співати. І це все були їхні пісні, адже жодна моя пісня їм не сподобалась. Навіть якось образливо стало. Я ніколи не вважала їх поганими, але це їхній концерт і у них свої погляди. Потім ми все ж провели досить довгу репетицію, і я справді втомилася. Ще й ці підбори. Ну а настрій був теж не з найкращих. Руслан не з'явився, мої пісні не прийняли, а той придурок ледь не збив.
— Ну що, радий був з тобою познайомитися. — сказав Толік та усміхнувся мені. — Побачимося вже коли будемо їхати в тур, а ти готуйся до неймовірних вражень.
— Я вже в передчутті. — сказала та усміхнулася, бо це не зовсім була правда.
— Ну ми тоді пішли. — сказав Андрій та поклав руку на плече Толіку. — Бувайте.
Хлопці вийшли з гаража, а я ж поспішила за ними. Схоже, Свят тут відповідає за те, щоб зачинити двері. Ні хвилини не хочу з ним перебувати в одному приміщенні. Я вийшла на вулицю і помітила, що не такі вже і теплі літні ночі. Ну а ще мене здивувало, що тато жодного разу не подзвонив до мене. Схоже, йому дійсно байдуже. Я витягнула з сумочки свій старенький телефон, щоб викликати таксі, але ніяк не могла його ввімкнути. Напевно, він добряче вдарився об асфальт, коли моя сумка впала, але я зовсім не хочу просити допомоги у Свята. Хоч і розумію, що вибору в мене нема.