Пролог

Я стояла біля величезної багатоповерхівки та дивилася на невеличкий клаптик паперу в моїй руці. Кострубатим почерком мами, неохайно написана адреса. Вже пів року пройшло після її смерті, а я тільки тепер наважилася приїхати до нього. У величезне місто, столицю нашої країни, з надією, що нарешті зможу здійснити свою мрію. Останні три роки я співала в місцевому барі, де кожного вечора збиралися люди, щоб відпочити. Та всі ті чоловіки напивалися до останньої стадії, і кожен вечір завершувався бійками. Це стало моїм звичним життям, але я ніколи не хотіла такого. Моя мама не могла похизуватися особливою мораллю, адже була повією, але я любила її дуже сильно. Навіть коли жила в інтернаті до вісімнадцяти років. Та от перед смертю вона дала мені квиток у щасливе майбутнє — адресу мого батька. І як же я здивувалася, коли дізналася, що це Гнат Федосов, найвідоміший музичний продюсер нашої країни. То може все не так і погано? Я трохи стягнула свої короткі шорти та попрямувала до будинку.
— Клятий домофон! — сказала я, коли спробувала відчинити двері. — Ну гаразд!
Я натиснула на номер його квартири й чекала, і чекала, і чекала... Довго й нудно. Ну сидіти я під під'їздом точно не збираюся, тому поклала свою невелику сумку на землю та почала бити ногами по металевих дверях. Може, хтось та й почує мене.
— Дівчино, що ви робите? — спитав якийсь приємний голос і я одразу ж подивилася на чоловіка. Темне волосся з легкою сивиною та гарного сірого кольору очі, як у мене. Дорогий костюм обтягував його доволі спортивне тіло, а приємна зовнішність додавала йому якогось шарму. Ну і золотий годинник на руці, звісно ж. Не важко було здогадатися, хто це. 
— Ох, я так довго тебе чекала, тату. — сказала я та почала його обіймати.
— Відійдіть від мене! — обурився він та трохи відштовхнув моє тіло від себе. — Я вже всяке в житті бачив, але щоб таке! Божевільна якась.
— Та ні, чому ж? Я говорю правду. — мовила я та почала ритися в сумочці. — Ось мій паспорт, а тут — свідоцтво про народження. Ну а ще у мене є фото.
— Господи, якась маніячка, чи що? — роздратовано сказав чоловік та відчинив двері під'їзду.
— Я не переслідую вас чи ваші гроші! Це правда. — крикнула я та сердито глянула на нього, а він просто зачинив перед моїм носом металеві двері. — Все-таки добре, що я не знала вас своїх двадцять років, ну майже двадцять один. Ви жахлива людина і я розкажу про вас журналістам. Як прийняти дочку — то ні, а розважалися більш як двадцять років тому з моєю мамою залюбки! — верещала я так голосно, що він не витримав і знову вийшов з будинку.
— Не розумію з чого ти взяла, що я твій тато. — крізь зуби процідив він і сердито подивився на мене. Я бачила в ньому себе, чи це навпаки, має бути. Діти ж подібні на батьків. Ой, щось я вже сама заплуталась.
— Мама сказала перед смертю, що ви мій тато. — я уважно подивилася на нього.
— І хто твоя мама? Мені аж самому цікаво, що це за таємнича жінка, від якої в мене така донька! — чоловік склав руки на грудях та з очікуванням подивився на мене, а потім забрав з моїх рук паспорт та почав його розглядати. — Регіна?
— Так. — відповіла я, а він чомусь надто пильно почав мене розглядати. — Не так часто зустрінеться таке ім'я, правда ж?
— Покажи мені ту фотографію. — сказав він, а я простягнула йому її.
— Не може бути. — почула я його тихий голос. — Я все одно тобі не вірю.
— Я знаю, але у вас немає іншого вибору, як і у мене. — сказала я та кинула сумку на плече.
— Я так розумію, що тобі нікуди йти. — чоловік трохи роздратовано подивився на мене, а тоді важко видихнув.
— Ну чому ж, у мене є тато. — я усміхнулась йому, а він просто похитав головою.
— Гаразд, ходімо до мене, але завтра ж поїдемо робити тест ДНК. — він відчинив двері та зайшов всередину під'їзду.
Я ж попрямувала за ним, засунувши руки в кишені. Його квартира знаходилась аж на десятому поверсі, і насправді трохи незручно було, коли у ліфті мій шлунок вирішив нагадати мені, що сьогодні ще нічого не їв. Може татусь мене нагодує. Хоч щось отримаю від нього за останні двадцять років.
Ми підійшли до дверей його квартири й чоловік відчинив їх. Коли я зайшла всередину, то подумала, що потрапила в якусь казку. Звісно, мамина нещасна однокімнатна квартира зі старими меблями та скрипучим диваном біля цього шику і близько не стояла. Я трохи невпевнено поклала свою сумку, зняла кросівки та пішла туди ж, куди він. Таким чином я опинилася у просторій кухні, яка була повністю зроблена у темно-бордових тонах. Чоловік зняв піджак та налив собі стакан води, а я ж просто стояла та похитувалася з однієї сторони в іншу.
— То кажеш, що твоя мама померла? — спитав він, а я просто кивнула.
— Так, пів року тому. — я вирішила, що не хочу стояти, тому сіла на один зі стільців біля кухонної стійки. Такого ще ніде не бачила, чесно. — І якщо вам цікаво, чому я не з'являлася раніше, то все просто — я боялася.
— І чого ж ти боялася? — він уважно подивився на мене, а потім взяв чайник та почав набирати у нього воду.
— Вашої реакції. Такої, як і зараз. Думала, що ви не повірите мені, проженете, а в цьому місці у мене нікого нема. Довелося б їхати назад, а це була б ще одна проблема.
— Чому?
— Тому що я за певних причин звільнилася з роботи. Ну а в житті вмію тільки співати, більше нічого. — пояснила я та поклала руки на стіл.

— Ти співачка? — спитав він та навіть трохи здивувався.

— Ну так. В барі місцевому виступала постійно. — відповіла я.
— Знаєш, а тепер я ще більше сумніваюся у твоїй щирості. — сказав чоловік, а я помітно напружилась.
— Якщо думаєте, що я брешу, щоб покористуватися вашими грошиками, то ви дуже сильно помиляється. Я можу зараз же піти геть, але чи буде вам від цього краще? Сумніваюся. Ви можете не вірити, але якщо у вас нормальний зір, то наша зовнішня схожість дуже помітна.
— Чекай, сонце. Візьму окуляри. — сказав він та фальшиво усміхнувся. — Ніколи не зможу повірити, що від якоїсь невеликої інтрижки у мене б з'явилася дитина.
— Ніби ви не знаєте, як робляться діти. — я з презирством подивилася на нього.
— Тоді чому твоя мама не сказала мені про тебе? Та і тобі стільки часу мовчала? — спитав він, а я просто не знала, що відповісти.
— Може ви її чимось образили? — припустила, а він відкрито засміявся.
— Чим? Грошей менше дав? — сказав цей чоловік, а я так сильно розізлилася на ці слова.
— Знаєте, напевно, мій приїзд сюди — це таки помилка. — я піднялася зі стільця та ображено подивилася на нього. — Вам має бути соромно.
— І куди ти зібралася? — голосніше крикнув він, коли я була в коридорі. — Тобі ж нема куди піти.
— Ну я ж нібито прийшла, щоб обдурити вас. Йду запивати горілкою свою поразку. — буркнула я та підняла свою сумку. — Знаєте, я вісімнадцять років прожила в інтернаті. Потім два з половиною роки разом з мамою та її коханцями. Останніх пів року жила одна, але самотньою я відчувала себе завжди. У мене не було батька і я не знаю, як це, коли є ще одна рідна людина. Та коли моя мама дала мені вашу адресу, я так зраділа, як ніколи в житті. Я розумію, що вам не хочеться мене приймати, але хай це буде на вашій совісті.
— Почекай. — сказав він, коли я вже взялася за ручку дверей. — Завтра підемо здавати аналізи на тест ДНК. Я прийму тебе лише тоді, коли побачу дев'яносто дев'ять відсотків на папері. Ну а сьогодні можеш залишитися в мене.
— Який же ви добрий. — зі сарказмом сказала я.
— Не плюйся поки своєю отрутою, а ходи вечеряти. — заговорив він та забрав мою сумку.
— Якщо ви це робите через жалощі, то не треба. Я не люблю, коли мене жаліють.
— Я і не збираюся цього робити. Просто якщо ти все-таки виявишся моєю донькою, то не хочу, щоб ти думала, що я такий вже жахливий. Що ти будеш пити?
— Віскі. Мені треба віскі. — сказала я, а він сердито подивився на мене. — Та я жартую. Можна і чай. Сьогодні тільки. Не хочу, щоб ви думали, що я жахлива.
— Говориш моїми словами? — я помітила, що він усміхнувся кутиками губ.
— Ну ми ж з вами рідні.
Через декілька хвилин я вже пила чай з бутербродами. Так, його холодильник був не такий наповнений, як я думала. Видно, що неодружений. Потім чоловік показав мені мою кімнату, в якій я житиму, поки не будуть результати. Заснути мені вдалося не одразу, тож я витягнула навушники та ввімкнула собі свою улюблену рок-музику. Що може бути краще? В моїй голові з'явилася картинка, як я виступаю на стадіоні для великої кількості людей, а вони ж співають разом зі мною. Мрія, що жила зі мною з самого дитинства. Можливо, мені пощастить і я таки стану солісткою найпопулярнішого гурту. Наступного ранку ми здавали аналізи на тест, а вже через три дні я дізналася, що можу з впевненістю змінити своє прізвище. Ну що ж, зустрічайте нову рок-зірку, Федосову Регіну Гнатівну. Думаю, що татусь має дати мені якісь бонуси за таку довгу відсутність.