І
Зранку я вже був у кабінеті Командора Френка Гаррісона. Хотів отримати дозвіл на повторний перегляд справи щодо самогубства Марка Морвела. Оскільки моя інтуїція підказувала, що там насправді криється щось нечисте, а більшість фрагментів просто не стикувалися між собою. Особливо, після того як Лео – молодший брат Марка – приніс ще однин доказ, якщо бути точнішим, його особистий щоденник. Моя цікавість до цієї справи стала ще більшою.
Сидячи у своєму кабінеті, за завалами документів і в задушливому повітрі, яким було охоплена вся кімната через сильний запах сигар, сам Командор Гаррісон сидів за столом.
Він уже був чоловіком поважного віку. За роки служби йому довелося докласти чимало зусиль, щоб обійняти цю посаду. Але, правду кажучи, я навіть не уявляв когось іншого на його місці.
Високий, кремезний, із широкими плечима та типовим суворим голосом керівника. Його обличчя перетинав помітний шрам: він починався біля перенісся, й тягнувся аж до лівої щоки. Ця риса лише додавала його зовнішності суворості.
Попри такий вигляд, він був доволі справедливим і лояльним начальником. Завжди ставав на бік працівників свого відділу перед вищим керівництвом, дотримувався кодексу та закону, а не чиїхось особистих забаганок. Саме це й заслуговувало на повагу.
Поки Гаррісон розбирався з якоюсь паперовою звітністю, я приступив до розмови.
- Командоре, щодо справи Марка. Є підстава вважати, що це було вбивство.
- Немає, - спокійно відповів він і продовжив; - Експертиза підтвердила передозування снодійного. Справу закрито. – сказав Командор, не відволікаючись від своєї справи.
- Але це не сходиться.
- Ми опитали сусідів, колег, родичів. Усі підтверджують; останнім часом він був пригнічений і майже ні з ким не спілкувався.
- Це ще не доказ самогубства
Особливо враховуючи теперішні часи. Такий стан нічого не означає і нікого не дивує, - подумки сказав я собі.
Струсивши попіл у попільничку, яка стояла на столі, Командор злегка підвів погляд. Крізь смугу диму все одно було видно, як його похмурі густі брови насупилися, а втомлені очі дивилися прямо на мене.
- А докази вбивства у вас є?
- Але….
Не змігши підібрати слів, я замовк. Командор перебив мене й просто сказав усе по факту;
- Без доказів це лише припущення. Справу зачинено. А поки ви шукаєте змову, десь відбуваються справжні вбивства. Тому поверніться до роботи.
Пішовши геть із кабінету, я відчув, як по тілу почала кипіти кров. Неначе жар, хоча на той момент температура в офісі й на вулиці була цілком комфортною. Але все же всередині мене боролися дві сторони. Одна, лють, через те, що невже ніхто крім мене, не бачить дивностей у цій справі. А інша, небажання визнавати, що Командор, можливо має рацію.
Хоча все цілком логічно. Він дотримується протоколу. Інтуїція, теорія, припущення – це не докази й не встановлені факти. Тому не можна будувати остаточні висновки, відштовхуючись лише від цього.
Повернувшись пізно ввечері додому, я прихопив із собою тягар думок після розмови. Волочачи своє втомлене тіло темними кімнатами квартири, вирішив налити собі випити й заспокоїти своє сумління.
Стояла повна тиша. Було чутно лише легке відлуння від льоду, який я кинув у склянку, та пляшки віскі, яким її наповнив. Без сил я просто впав на диван, закинувши голову назад.
Тільки я і темрява.
Не хотілося вмикати навіть світло навколо, ніби інші речі, які могли б потрапити на очі, просто відволікали б мене від прийняття рішення. Тому залишив усе як є, огорнутим сяйвом, яке проникало крізь панорамні вікна з боку активного нічного міста – зі своїми яскравими банерами та технологіями, без яких уже ніхто не може прожити й дня.
Деякий час я просто дивився в нікуди, у темряву стелі. Склянка залишалася в руці, але я вже не відчував її ваги. Що робити? Як краще вчинити? Це єдине, що хвилювало мене на цей момент.
Змиритися з висновками експертів і доказами про які сказав сам Командор Гаррісон. Але якщо я так зроблю, чи правильно це буде ? навіть просто по відношенню до самої жертви та його рідних.
Але все ж, хто, як не я, повинен дізнатися правду? Та переконатися, чи Марк справді став звичайним безумцем, яких і так достатньо у світі. Або все ж геніальним вченим, якого спіткала недобра доля.
І цей анонім у масці…. Хм…. Так званий «Чумний лікар». Цікавий екземпляр для роздумів. Чи справжній він? Чи просто якийсь невдалий жарт?
#727 в Фантастика
#115 в Антиутопія
#1143 в Детектив/Трилер
#432 в Детектив
Відредаговано: 22.11.2026