Глава 3

Незвично, моторошно, і тим не менше - млію від щастя.

Коли я прокинулася на наступний ранок, мама за щось вичитувала Еріка, але одразу перервалася на пів слові варто було лише мені увійти до вітальні.

- Як ти себе почуваєш, сонечко? - ласкаво защебетала вона. - Я спекла твої улюблені шоколадні маффіни з родзинками. …Дитинко, якщо ти будеш весь час плакати, ми повернемося до лікарні, - занепокоїлася мама, знову обіймаючи мене.

Для них я дійсно поводилася як трохи пришелепкувата. Але зізнатися їм у всій цій містичній правді я ніяк не мала права, нехай краще думають, що це такі наслідки травми, коли при кожному маминому слові у мене з очей мимоволі бризкають сльози.

- Не треба до лікарні, у мене там починається паніка та страх закритих приміщень. Я буду хорошою дівчинкою, обіцяю навіть прикидатися нормальною, - посміхнулася я, закусивши тремтячу губу. - Ви просто не уявляєте, яка я щаслива, незважаючи на весь сформований трендець, на всі ці білі плями. Адже ви розповісте мені про все, що випало з моєї пам'яті?

- Потім, ... все поступово роз'ясниться, - вкотре м'яко ухилилася від відповідей копія моєї матері. І не бачачи між ними відмінностей, я відчула, що Емілі навмисне відкладає цю розмову. - Відпочивай Кіро, тобі потрібно набратися сил. Я принесла всі твої речі, які у мене тільки були, підбери собі що-небудь. А ще я взяла вихідний, і якщо хочеш, побуду з тобою стільки, скільки забажаєш.

- А можна все життя? - пошепки запитала я, намагаючись не заплакати.

- А можна мені кинути школу і теж няньчити Кіру? - встряв молодший.

- Думаю, кілька днів ти можеш туди не ходити, - ущипнула я Еріка, за що отримала щипок у відповідь. - Цікаво коли ти був маленьким, ти кидався в мене їжею, здавав мене мамі, дражнив мене різними образливими слівцями? Га? Мені варто це згадувати? - сміючись, я почала щипати його ще активніше.

- Я буду першим, хто тобі це скаже, Кіро, але тобі не варто освіжати свою пам'ять. Зараз ти така, якою була колись дуже давно, до того, як стала стервом. У твоєму житті було багато лайна, про яке краще забути. Так вважаю не тільки я.

- Еріку! - тон Емілі немов ляпас.

- Я ж все одно дізнаюся, - зреагувала я на окрик матері, яка докірливо глянула в бік мого брата красномовним поглядом.

 «Ох, мені точно не сподобається те, що я дізнаюся про свою копію». 

- У вас не вийде мене захистити, і буде краще, якщо я почую це від своїх рідних, ніж від чужих людей.

- Я просто хочу відсунути цей момент. Зараз ти не в тому стані, Кіро, я не впевнена як твоє нове сприйняття поставиться до такої жорсткої інформації. Наберися терпіння, скоро правда сама постукає в двері, - мама підняла одну брову, що означало - вона буде непохитною.

 «- Кіро, я ледве дочекався. Ти як?" - в передавачі ожив голос Наніта.

- Я, мабуть, прийму душ, - напустила я на себе недбалий вигляд, та зачинилася у ванній, включивши воду, щоб пошепки перекинутися парою слів з другом. - Грегу, я опинилася в досить делікатній ситуації. Я знайшла маму, вірніше вони знайшли мене, загалом, все так заплутано, і зараз я не можу говорити. Як тільки підвернеться можливість, я про все докладно доповім.

 - У тебе дванадцять годин, щоб таку можливість відшукати. Кіро, висовуватися було не можна! Лише спостерігати здалеку! Ти хоч уявляєш, який це ризик для тебе?! А де друга ти?»

- Без поняття. Вони думають, що я втратила пам'ять. Все потім!

 Так як самим балакучим виявився мій братик, я вирішила почати збір інформації саме з нього, заглянувши до його кімнати через короткий проміжок часу типу «бездіяльно хитаючись по дому».

- Якщо ти вирішила мене розпитувати нічого не вийде, хитрунко, - лукаво посміхнувся Ерік, посуваючись, даючи мені місце поряд з собою.

- Та ну тебе, я зовсім не хочу копирсатися в брудних подробицях про себе. Можна ж поговорити про що-небудь нейтральне. Наприклад, чи бували ми в Європі? Скільки у нас було домашніх улюбленців? Чи є у тебе подружка?

- Само собою у такого крутого хлопця є дівчина! - зухвало посміхнулися мені сірі очі. - Її звуть Бет, ми навчаємося разом в випускному класі. До речі я чекаю не дочекаюся закінчення цього навчального року, щоб, нарешті, звалити вже подалі від батьків та вступити в один з тих престижних коледжів разом з Бет. Ейдан обіцяв допомогти мені з оплатою, якщо тільки я добре закінчу старшу школу. Твій колишній чоловік в цьому плані страшенно принциповий. А щодо домашніх улюбленців - у тебе була собака, вірніше навіть є, але пес по кличці Фред залишився у Ейдана, тут твій колишній теж уперся, хоча ти це заслужила. А в Європу, Кіро, - Ерік знизав плечима, поглянувши на мене зі співчуттям. - Вже десять років як діє найсуворіший візовий режим. Наша країна закрита щільно, а старий материк ще щільніше. Потрапити до Європи або до Азії можна тільки за викликом з посольства з поважної причини, яку перевірять десять разів. Але приватні візити можливі, щоправда тільки якщо у тебе на рахунку цифри з шістьма нулями й більше. Твої колишні родичі Прайси іноді бувають за кордоном, але лише заради розваги, всі їхні бізнес партнери на цій півкулі, а не на тій.

- Як дивно, ... цього я не пам'ятаю, - пробурмотіла я, впавши духом.

Після загибелі батька ми з мамою їздили до Іспанії, де вона й познайомилася з моїм вітчимом Карлосом, а я з Маркусом. Якщо в цьому світі вони не зустрілися, значить, цілком ймовірно, що Маркус досі живе в Європі. Мої пошуки потрібно переносити саме туди, а тут як на зло виникла така неймовірна перешкода.

- Тобто, щоб подорожувати світом, мені потрібно стати дружиною якогось багатія?

- На жаль. І свій шанс ти проґавила. Бачу по очах, можеш навіть не заїкатися, про твоє невдале заміжжі я більше не скажу жодного слова.

- Хлопче, а ти зануда! Не хочеш, значить, допомогти сестрі розібратися. Я була такою поганою?

- Жахливою. Часом мені було соромно, що ти моя сестра. Ти зробила боляче нам, Ейдану і хтозна кому ще. Я не хочу розповідати не тому що боюся за твою совість, а тому що не хочу, щоб ти не дай боже згадала і стала колишньою.