Глава 2

А мені так хочеться зробити крок назад та зникнути, провалитися, сунути голову в пісок, не знаю, втратити свідомість, в решті решт, що напевно й трапиться, тому як мене знову починає мутити з найстрашнішою силою.

- Ейдане, тримай себе в руках, тобі мало того охоронного ордеру? - подає голос його товариш, але цей Ейдан дивився на мене так, ніби ще трохи і він мені вмаже.

- Поняття не маю про що ви. Я вас знати не знаю, може, я просто схожа на одну з ваших знайомих? Вибачте, але мені пора, - мимрю я, розуміючи, що опинилася в зовсім абсурдній ситуації. Розвертаюся щоб піти, але мене хапають за зап'ястя, притягаючи до себе:

- Зате я тебе дуже добре знаю, Кіро! Що за гру ти задумала?! Тепер моя черга викликати поліцію?

- Послухайте, містере, я побачила оголошення, хочу найнятися волонтером, нехай за це навіть платять не готівкою, а їжею. Адже голод навряд чи знайоме вам поняття? І ви мене з кимось безумовно переплутали! - я зіщулилась, а він вже нависає наді мною шулікою.

- Тебе складно з кимось переплутати, Кіро, навіть в цьому ганчір'ї. Свою колишню дружину я впізнаю навіть в костюмі водолаза мигцем і зі спини! Досить вже прикидатися ідіоткою!

Його слова викликають в мені просто таки дику істерику, що супроводжується мотанням голови та божевільним хихиканням:

- Дружину? ... Пф, невже? Це дуже смішно! Нісенітниця якась! Я б ніколи не вийшла заміж за людину подібну вам! У сенсі статусу. Ну, тобто, ми різні.

Обличчя Ейдана спотворилося в кривій болючій усмішці, і він до хрускоту стиснув мою руку.

- Справді? Ось ми цю помилку вже й виправили. Я в останній раз, по-людськи, що тобі звичайно мало знайоме, питаю, що тобі тут потрібно, Кіро?

- Я йшла! Звідти туди! - тепер злитися вже починаю я. - Ви не маєте права чіплятися до мене зі звинуваченнями і запитаннями навіть якщо я дуже сильно схожа на вашу колишню дружину! Ваші дії неправомірні сер, і можуть бути розцінені, як напад. Відпустіть мене негайно!

Ейдан та його друг переглянулися, але він все одно не поспішав залишати мене в спокої, і щось підказувало мені, що це тільки початок.

- Будь ти дуже схожа на мою дружину, - прошипів він мені прямо в обличчя, - І навіть якщо ти раптом відгукнулася на ім'я Кіра, у двох двійників не може бути абсолютно однакового шраму над лівою бровою. Який ти відмовилася прибрати навіть тоді, коли у тебе з'явилася така можливість, бо це було нагадуванням твоєму таткові, який по п'яні вдарив тебе в дитинстві попільничкою. Тоді ти сказала, що впала зі сходинок і твоя мати досі не знає, що татко підняв на тебе руку. Хоча твоя стратегія з почуттям провини спрацювала - твій батько все-таки кинув пити. Продовжувати? Або припинемо ламати комедію?

Знову буквально відвисла щелепа. У мене дійсно був невеликий шрам, і я так і не змогла зізнатися мамі, що це провина батька, це була моя таємниця, яку я зберігала навіть після смерті тата. Про цю мою таємницю знав тільки Маркус, а в цьому світі про це знає ще й цей тип, за якого примудрилася вискочити мій двійник, у якої виявляється така сама історія.

Такою розгубленою я себе не відчувала ще ніколи.

- Вона справді виглядає якоюсь пришибленою, Ейдане. Щоб з’явитися тут, та ще таке молоти - потрібно дійсно розумом рушити. Робота за їжу! Хіба вона вміє працювати? Звідки у тебе синець на скроні, Кіро? - причепився з питанням до мене другий категоричний тип, а Ейдан раптом схопивши мене за підборіддя, тут же торкнувся другою рукою моєї гулі, через що я обурено скрикнула від болю.

- Я налетіла на вантажівку або вона на мене, неважливо. Відчепіться вже від мене! Я вас не знаю і знати не хочу! Ще раз зачепиш мене, і я покличу на допомогу!

- Та кричи, скільки влізе! - і на мій жах, Ейдан безцеремонно поволік мене в сторону авто, з легкістю запхнувши мене на заднє сидіння.

«Скільки в ньому сили! Йому пощастило, що я занадто розгублена»

- До лікарні, Джоне! - владно скомандував він водієві, сівши поруч зі мною.

Це був повний провал. Мені тільки обстеження зараз і не вистачало, а з іншого боку, у мене й вибору іншого не було. Кілька хвилин я всього лише мовчки сопла, після чого зі злістю прогарчала:

- Ось скажи мені, чорт тебе забирай, яке тобі до мене діло?!

- Вважай, що я виявив громадянську пильність. Божевільні не повинні розгулювати вулицями. Я й раніше підозрював, що у тебе не всі вдома, тепер це, ймовірно, прогресує, - огризнувся він, не дивлячись на мене.

До самої лікарні я не промовила ні слова, весь цей час гарячково міркуючи. Імовірність потрапити у психушку в паралельному світі мені була зовсім ні до чого, тому щоб правдоподібно викрутитися - мене відвідала тільки одна ідея.

Благо лікар, який мене оглянув прийшов до такого ж висновку, підігравши мені навіть не підозрюючи про це.

- У вашої колишньої дружини, містере Прайс, легкий струс мозку, що саме по собі не могло викликати тимчасову амнезію, - зі знанням справи заявив доктор, улесливо дивлячись виключно на Ейдана. - Але проблема полягає в тому, що в її крові ми виявили невідому речовину. Сліди на руці вказують на те, що невідомий препарат, який ніяк не класифікується, ввели внутрішньовенно, і ось він, разом з отриманою травмою міг спровокувати часткову втрату пам'яті.

- Тобто, ви хочете сказати, що вона не бреше, коли говорить, що не знає мене? - здивовано видихнув Ейдан, втупившись на мене, немов і сам бачить мене вперше в житті.

- Саме так, Кіра не пам'ятає вас. Останні кілька років її життя повністю зникли в глибинах пам'яті та заблокувалися. Потрібен час, спокій, заняття з психологом, щоб відновити втрачені спогади. Якби ще знати, що за препарат вона прийняла, у нього дуже дивна формула, я з таким ще не стикався. Але, нажаль, Кіра не може мені цього пояснити, як і не пам’ятає хто дав їй цю погань. Ми поспостерігаємо за нею пару днів. Ви вже повідомили рідним?

- Так, я подзвонив її батькам, спасибі, докторе Сінгер, - задумливо кивнув Ейдан, і додав, витримавши паузу, як тільки ми залишилися з ним в палаті удвох. - Коли в останню нашу зустріч, Кіро, я сказав тобі, щоб ти забула про мене раз і назавжди, я навіть не думав, що ти сприймеш все це так буквально.