Син демона

21. Викрадення

Мені було трохи лячно, але не стільки тому, що ми йшли в пекло, а тому, що на тому весіллі мали бути родичі Люциуса. 

Тому коли ми прийшли до дивного салону одягу, я дуже здивувалась, бо майже всі сукні тут були однакові — чорні. Було декілька з вкрапленням бордового чи червоного, ну і були ще парочка червоні.

— Яку хочеш? Червону, бордову, чорну? — запитав у мене Люциус. — А ми з малим візьмемо однакові фасони костюмів. 

 — Мені подобається ця, — я торкнулася сукні з темно-червоного шовку, що за кольором нагадувала вино. 

— Думаю, вам пасуватиме, — ніби нізвідки біля нас зʼявилась молода дівчина з ріжками. Вона була в чорній сукні і з чорною помадою. — Будете приміряти? Може, ще якусь для контрасту?

 — Можна й чорну для контрасту, але мені більше до вподоби червона, — усміхнулась я. 

— Добре, дам одну чорну. А ще можу дати вам іншу бордову модель…

Я почала приміряти сукні, по черзі виходила в них до Люциуса і малого, і саме на червоній Люциус ніби аж подих затамував. 

— Тобі дуже личить ця. Ти затьмариш наречену, — він усміхнувся. 

 — Ти мені лестиш, — усміхнулась я, але мені було дуже приємно бачити захват на його обличчі. — Тоді хай буде ця!

— А ми теж перевдягнулись, — сказав малий і показав мені на свій маленьки чорний костюмчик з метеликом. 

 — Ти такий дорослий і дуже схожий на тата, — сказала я, усміхаючись йому, а потім перевела погляд на Люциуса.  Він теж був в костюмі, вони в них були однакові.

— Так, я теж помітив, — кивнув Люциус. — Він прямо моя маленька копія. Що ж, ходімо на весілля? Я відкрию портал, щоб ми не запізнились…

***

Коли ми пройшли крізь портал, то потрапили в дуже красиву старовинну залу, в якій було повно народу. Тут під стелею горіли літаючі свічки, було багато столів з їжею і ще більше різних демонів. Хтось танцював, хтось їв, хтось розмовляв… 

— Он мої батьки, зараз підійдемо до них, я вас познайомлю, а за десять хвилин якраз буде урочиста церемонія, — сказав Люциус.

 — Добре, — я відчувала сильне хвилювання, очікуючи, раптом почнеться скандал, не хотілося б бути у центрі уваги, не хотілося, щоб Дем’янко привернув увагу всіх цих демонів, серед яких могли бути й не дуже доброзичливо налаштовані…

Ми пішли до якихось людей, хоча ж це були демони, а не люди… Вони одразу розвернулися до нас. Виглядали обоє дуже молодо, ледь-ледь старше за Люциуса. Певно, тому що вони були демонами. 

— Мамо, тату, знайомтесь. Це Стася, моя наречена. А це — Демʼян, мій син, — вивалив Люциус одразу.

 — Син?  — мати Люциуса вигнула брову. — Ти жартуєш, Люциусе? Не дуже смішно… Звідки у тебе взялася наречена, та ще й з дитиною?

— А у нас давно дитина, просто ми не одружувались, — Люциус знизав плечима. — Можете його перевірити, демонська кров роду відчується одразу.

 Його мати присіла перед Дем’яном, поклала долоні йому на плечі і зазирнула в очі. Потім підвелась і повернулася до свого чоловіка:

 — Це дійсно дитина нашого роду, — сказала вона. 

— Але дитина демона і людини… — батько Демʼяна, який до того мовчав, замислено поглянув на малого.

— Там дітки, хочу до діток! — раптом сказав Демʼян і несподівано побіг крізь натовп. 

 — Дем’яне! — я забула про всі правила етикету і кинулась за сином, намагаючись не втратити його з поля зору. Його костюмчик промайнув трохи попереду, син звернув у якийсь коридор і я кинулась за ним, але тільки встигла побачити, як якась темна постать підхопила малого і понесла геть…

 

Продовження - завтра о 22.00!

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити і дізнатися, що буде далі. 

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнеті, це легко і швидко зробити, і тоді ви зможете у будь-який час читати багато цікавих історій! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше