Коли я увечері прийшла за сином у садок, вихователька, побачивши мене, якось ніби сполошилася і швидко сказала:
— Ой, ви маєте вільну хвилинку? Нам треба з вами поговорити…
— Що трапилося, Дем’ян щось накоїв?
— Він побився з іншим хлопчиком, але… Трапилось дещо дивне. Всі шафки в роздягальні при цьому почали рухати дверцятами, ніби їх трясли, а іграшки, що лежали на шафках, попадали… Я б сама не повірила, якби не бачила на власні очі… Треба поставити там камеру. Це дуже дивно було і лячно.
— Може, то був землетрус чи щось таке? — я відчула, що червонію. Розуміла, що сказала дурницю, адже якби був справді землетрус, то про це повідомили б у новинах і його відчули всі, а не лише, ті хто був у групі нашого садочка…
— Ні, це було тільки в роздягальні, — вона похитала головою.
— Я поговорю з Дем'яном, скажу, що битися негарно, — вирішила “спустити на гальмах” цю інформацію. Потім треба буде поговорити з сином, може, хай сам Люциус це зробить… — Вибачте, більше такого не повториться…
— І все ж ви б зводили його до якоїсь бабки, — додала вона тихіше.
Я тільки очима закліпала. Невже ця дурепа вважала, що в мого сина вселилася якась нечиста сила? Але тут же я подумала, що вона не така вже й далека від істини. Цікаво, яким би став вираз її обличчя, якби я зізналася: “А знаєте, мій син — наполовину демон?”. Мабуть, вихователька викликала б “швидку”, і мене відвезли б у “психушку”...
— Добре, я подумаю над цим, — сказала швидко, підхопила малого за руку і повела до виходу.
Вже надворі з докором поглянула на нього:
— Деме, я ж просила не робити нічого такого…
— Я не хотів, — насупився він. — Воно саме…
— Розумієш, ти трохи не такий, як решта дітей, — стала пояснювати я. — Якщо будеш поводитися не так,як інші, тебе можуть дражнити, ображати…
— Але Стас бився, — він насупився.
— Ти міг сказати виховательці, і вона б його покарала…
— Я не слабак, — буркнув він.
Що ж, я сама в його віці була така сама, теж ніколи не скаржилась і могла дати здачі кривдникам. Тому не могла його засуджувати за це. Але що буде далі, коли його сили зростатимуть? Коли це все стане занадто помітним?
— Можливо, тато навчить тебе тримати свої здібності під контролем, щоб ніхто про них не дізнався… Це буде лише наш секрет, — сказала я таємничим голосом, пошепки.
— А тато навчить робити вогонь? — поцікавився він одразу.
— Ну, він же пообіцяв, значить, навчить. Але тільки після того, як ти перестанеш влаштовувати такий безлад, як сьогодні у групі! — сказала я суворим голосом.
— Добре, — буркнув він. — Я більше не буду…
***
Коли я сказала малому, що ми підемо на весілля, він зрадів.
— Там буде торт? — запитав одразу.
— Думаю, буде. Але це не просте весілля… Там буде родина тата, — сказала я.
— У мене буде ще одна бабуся? — він запитально поглянув на мене.
— Так, бабуся і дідусь, і інші родичі. Але вони трохи відрізняються від звичайних людей…
— Чому? У них теж ріжки?
— Так, — я кивнула. — Там, де живе тато, усі виглядають схожими на нього. Ти також схожий, тому, думаю, вони полюблять тебе…
— Добре, тоді підемо на торт, на весілля, — серйозно кивнув він…
***
У день весілля я вдягнула свою найкращу сукню, малому теж одягнула нарядний костюмчик.
— Ну, поклич тата, скажи, що ми вже готові, — дозволила Дем’янку я.
— Добре, — він кивнув і заплющив очі, а за мить зʼявився портал.
— Ви вже готові? — Люциус оглянув нас. — Ні, в такому вигляді йти не годиться. Зараз же спустимось в демонське ательє.
— Ура, а що там. у демонському ательє? — син старанно вимовляв незнайомі йому слова.
— Одяг, який підходить для демонських свят, — Люциус погладив малого по голові. — Готові до подорожі в пекло?..
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026