Він подався вперед і торкнувся губами моїх губ. Я заплющила очі і відповіла на поцілунок, відчуваючи, як серце мало не вистрибує з грудей. Мене тягнуло до нього, ніби магнітом, я ще ніколи такого не відчувала…
Відчула, як між нами ніби зʼявляється якесь знайоме тепло. Ніби я вже відчувала це, ніби таке для нас було природньо.
Люциус, коли зрозумів, що я відповідаю на поцілунок, трохи його поглибив, поклавши другу руку мені на талію.
Я обійняла його за шию, відчуваючи, як від кожного дотику по всьому тілу біжать мурашки. Цієї миті все навколо стало неважливим, існували лише я і він, і нікого та нічого більше…
Але в якусь мить мій мобільний в кишені задзвонив, і я все ж відсторонилася від Люциуса, чомусь червоніючи і швидко дістаючи мобільний. Може, це тому що я не памʼятала нашого минулого, а він памʼятав.
Я поглянула на екран і зрозуміла, що мені дзвонить шефиня.
Зітхнувши, сказала:
— Вибач, це моя начальниця, маю відповісти…
— Добре, — він кивнув і відступив від мене, відводячи погляд.
Я приклала телефон до вуха.
— Стасю, ну що там, ти зробила все? Тобі ще їхати на наступний обʼєкт. Клієнти нервують, що ми все ще не виставили дім на продаж, — сказала вона не дуже вдоволеним тоном.
— Я зараз якраз у цьому будинку, зробила кращі фото, зараз вам скину, — відповіла я. — А потім поїду на наступний об’єкт…
— Добре, тоді чекаю. Щоб сьогодні все було, бо ми відстаємо від графіку, — сказала вона. — Пиши в телеграм, щойно відправиш фото на пошту.
Я пообіцяла все зараз же відправити, а потім завершила дзвінок.
— Почекаєш, я відправлю ті фото… — я дістала ноутбук, сіла за стіл і перевантажила в нього фото.
— Я хотів декуди тебе запросити, — сказав тим часом Люциус. — В цю пʼятницю у нас буде демонське весілля.
— Те, про яке ти говорив? Демон одружується з відьмою? — згадала я.
— Так, це перша заручена пара такого типу. Для нас важливо зараз підтримати цей шлюб, — пояснив Люциус.
— Добре, я не проти… Попрошу маму посидіти з малим…
— А чому? Хай йде з нами. Це ж просто весілля, — знизав плечима Люциус. — Діти-демони там теж можуть приходити, на запрошенні так написано.
— Ну, якщо можна, то я не проти, — я усміхнулась. Подумала, що він, певно, хоче похвалитися перед знайомими, що має сина. — Але як твоя родина сприйме, що твоя дитина — наполовину людина? — запитала стривожено.
— Ну, там же буде весілля з відьмою. Тож там і люди будуть. А батьки і родичі… Ну, все одно колись же я мав вас познайомити? — відповів він питанням на питання.
— Ну дивись сам. якщо впевнений,, що вони не будуть шоковані чи розгнівані, я не проти з ними познайомитися…
— Я не обіцяю, що вони будуть задоволені, — відповів він. — Але я б не хотів ховати вас вічно. І так довго ховав. Та якщо ти не хочеш йти в пекло, я зрозумію, — додав тут же.
— Ні, чому ж. Я… — мені хотілося сказати “я кохаю тебе”, але я чомусь в останню мить не наважилась і змінила формулювання: — Ти важливий для мене. Тому я хочу знати про тебе більше, бачити, як ти живеш. Та й, судячи з тих моїх снів, я вже побувала в пеклі і не раз… Просто забула те все…
— Тоді добре, — він кивнув і усміхнувся. — Бо я хочу цього, Стасю… Хочу, щоб ви познайомились з моєю родиною і побачили, як я живу…
В ту мить я відчувала себе на сьомому небі від щастя і навіть не підозрювала, чим обернеться це запрошення…
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026