Син демона

18. "Ти хочеш ворогувати зі мною?"

Я в паніці схопила вузлик, але він не бажав розв’язуватися. Чому я не зробила це заздалегідь… Зараз пальці ніби заніміли, все тіло задерев’яніло, як буває у страшному сні, коли не можеш поворухнутися, хочеш крикнути, а рот лише беззвучно відкривається… Як я скажу те закляття? 

 — Люциусе… — ледь вимовила я. — Допоможи!.. 

Буквально одразу в стіні зʼявився вогняний портал. А ще за мить з нього вийшов Люциус. Він кинув якусь вогняну кулю в тінь і та одразу згоріла.

Люциус же підійшов до мене і раптом обійняв. 

— Ти в порядку? Дуже злякалась?

 — Так, я в порядку, — я тремтіла, зуби цокотіли, немов від холоду. — Кепська з мене мисливиця на привидів, — спробувала пожартувати.  — Дякую, що прийшов!

— Тобі не варто таким займатися, просто поклич мене і я вбʼю будь-яку потойбічну істоту, яка посміла навіть просто глянути в твій бік, — сказав він, зазираючи мені в очі.

 — Добре, — прошепотіла я. Здавалося, потонула в його очах, забуваючи про все на світі. Могла б дивитися в них вічно. Але потім все ж легенько відсторонилася. — Треба зробити фото… Думаю, без цього привида будинок швидко продасться…

— Так, — кивнув Люциус. — Все буде добре.

Я взяла фотоапарат і зробила кілька знімків. Тепер зображення вже не було таким нечітким, а стало цілком нормальним, ніяких невидимих дверей і тіней, звичайнісінький будинок. 

 — Як ти думаєш, звідки він тут узявся? Це був дух якогось колишнього власника? Який не хотів, щоб тут оселилися чужі люди? — спитала я в Люциуса. 

— Ні, не думаю, — похитав головою Люциус. — Мені здається, це був чийсь паж, слуга і посланець, чи щось таке. Але раз я його вбив, то цей будинок вже не має цікавити темні сили. Вони будуть знати, що він небезпечний. А якщо вони хотіли зачаїтись, то тепер сюди дорога точно закрита. Будуть шукати інший.

 — Зрозуміло, — я кивнула. — А в тебе проблем через це не буде?  Ну, що ти вбив когось із потойбіччя? 

— Ну, якби я вбив якусь важливу шишку, могли б бути проблеми, — він кивнув. — А так ні, не буде. Бо це дрібна сошка.

— Ясно, — я з полегшенням видихнула. — Тоді дякую, що допоміг. Якби не ти, то хтозна, що могло б трапитись…

— Рада ще й подякувати може, — він закотив очі. — Тепер же демони мають бути чемними. Бо злі відьми можуть передумати і закрити портали. 

— Відьми, з якими я познайомилась, не здалися мені злими… Тим паче, що одна з них ніби зустрічається з демоном, — згадала я розповідь Ані і Аліси. 

— Ну, ясно що тобі відьми нормальними здаються, ти ж і сама людина. А от у нас там не всі від них в захваті, — зізнався Люциус. — Якщо відьма займе високе становище серед демонських родів, а до цього все йде, то вийде, що демонів ніби приручили. Це вже я мовчу про новий контроль порталів і щось типу варт за нами. Більшість з нас невдоволена цим.

 — І що. демони готують якесь повстання? — я поглянула на нього. — Думаєш, це перемир’я скоро завершиться?

— Якщо відьми продовжать вважати, що вони тут головні — цілком. Я і сам піду проти цієї тиранії. Відьми не мають нас контролювати односторінно. 

 — Тоді і я буду твоїм ворогом? — вирвалось у мене мимоволі. 

— А ти хочеш ворогувати зі мною? — він раптом торкнувся моєї долоні своєю і зазирнув мені в очі. 

 — Я ж не відьма, — я усміхнулась краєчками губ. — Ні те ні се, звичайна людина, мабуть і для відьом і для вас, демонів, я якась нижча істота…

— Мені подобається те, що ти — людина, — сказав він неголосно. — Хоча, ти приходила до мене уві сні, значить, щось в тобі все ж є, Стасю, — його вільна рука торкнулась моєї щоки і він сковтнув слину, продовжуючи дивитись мені в очі.

 — Може, це ти мене покликав, тому я прийшла? — тихо запитала я. Уявила, що зараз він поцілує мене, і відчула, як в грудях розливається приємне тепло…

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше