Відьми перезирнулися між собою, немов вирішуючи, чи можуть вони бути відвертими зі мною. Потім Аня сказала:
— У нас є ще третя подруга, Ангеліна, зараз вона в універі, у неї сесія. Так-от, вона якраз зустрічається з демоном. До того, як ми познайомилися з Ніком, її хлопцем, то були впевнені, що всі демони чинять людям зло. Але тепер наша думка змінилася. Все набагато складніше, не існує тільки чорного і тільки білого, навколо ціла палітра кольорів і відтінків. Може бути хороший демон… ну, відносно “хороший”, в плані толерантного ставлення до людей. Але вони все одно вважають себе вищою расою і мають образу на людство. Просто навчилися співіснувати з нами.
— Але зважаючи на те, що навколо нас вистачає людей. значно гірших за цих демонів, — продовжила її думку Аліса. — Різних маніяків, убивць, політиків, які не кліпнувщи оком, посилають на смерть безліч людей…То мешканці пекла не далеко від нас пішли. Ми, тобто відьми і маги, уклали з демонами угоду про ненапад і поки що вдається її дотримуватись. Та хтозна, чи надовго це, адже по обидва боки барикад вистачає достатньо нетерпимих і запальних представників наших спільнот, і це лише питання часу — коли з іскри, яка жевріє під попелом, знову розгориться полум’я ворожнечі…
— Зрозуміло, — я кивнула. Від думки, що відьми не вважають демонів виключно поганими, мені стало легше на душі. Бо і мій Дем’янко теж був наполовину демон. Якби розгорілася нова стадія війни між демонами і людьми, проти нього ополчилися б як одні, так і інші. А поки діє перемир’я, є шанс, що нас ніхто не зачепить. Ну, все одно треба бути насторожі, недарма Люциус поставив захист на нашу квартиру…
— Якщо демон переслідуватиме тебе. звертайся. у нас великий арсенал різних заклять і трав проти цієї халепи. — усміхнулась Аня.
— Та я лише про привида хотіла дізнатися… — пробурмотіла я.
— Щодо привида, то от тобі жменька сушених трав, тобі потрібно прийти до того будинку, підпалити ці трави на металевій таці, заплющити очі і сказати тричі: “Неприкаяний дух, тепер ти вільний. Можеш іти на небеса.” І він зникне.
— Чудово, дякую, — я простягнула Ані гроші, а вона мені — вузлик з травами.
— Приходь, якщо будуть ще якісь проблеми, — привітно усміхнулась мені дівчина, і я попрощалася та пішла…
***
Я поспішала додому, бо лишила малого з мамою, і хвилювалась, що вона буде бурчати через те, що я затрималася надто надовго. Ще й, як на зло, на дорозі утворився затор через ДТП, і мені довелося вийти з маршрутки та йти в метро, а звідти сідати на інший автобус… Затрималася я більше ніж на годину. і коли відчиняла вхідні двері, то вже очікувала, що зараз вийде мама і почне відчитувати мене за затримку.
Але, коли я зазирнула до кімнати малого, несподівано побачила його в компанії Люциуса. Вони разом щось будували з конструктора “Лего”, причому демон, схоже, був зацікавлений цим заняттям не менше за малого.
— А де мама? — вражено спитала я, витріщаючись на Люциуса. — Вона тебе бачила?
— Бабуся спить, — пояснив Дем’ян. — Поглянь, який у нас замок. Гарний?
— Дуже гарний, — неуважно кивнула я і побігла до своєї спальні, де й знайшла маму. Вона лежала на ліжку нерухомо, з заплющеними очима, і якусь першу мить мені здалося, що вона не дихає. Так що мене охопила паніка і я вже почала шукати в сумці телефон, щоб викликати “швидку”.
Але цієї миті мама пробурмотіла щось собі під ніс і повернулася на бік. Я нахилилась над нею і побачила. що вона дійсно спокійнісінько спить і навіть усміхається вві сні.
Але в мами була одна особливість, яка відрізняла її від багатьох інших літніх людей. Вона ніколи не спала вдень. Зате дотримувалася чіткого режиму — вкладалася в ліжко о десятій вечора і прокидалася о шостій. І ні хвилиною раніше чи пізніше. Зараз же на годиннику було лише опів на восьму вечора.
Я знову пішла до кімнати малого і голосно гукнула:
— Люциусе, це твоїх рук справа?!...
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026