Коли ми повернулися додому, я приготувала вечерю, погодувала малого, але тривожні думки все нікуди не зникали. Здавалося, навіть у повітрі витала якась загроза.
— Ти казав, що можеш покликати дядю з ріжками? — запитала я в малого. — І він прийде?
— Так, — малий кивнув. — Він сказав, що прийде.
— Поклич його, будь ласка, — сказала я. Можливо, Люциус зможе щось пояснити про цю тьотю-дівчинку?
— Угу, — він торкнувся кулона на своїй шиї, той засвітився. — Люци! — раптом вигукнув малий і в цю мить прямо перед нами відкрився портал, з якого і вийшов Люциус.
— Щось трапилось? — запитав він. У нього було вологе волосся і вдягнений він був не повністю. Тільки в штани і якусь типу футболку, але не футболку.
— Ой, вибач, ти, мабуть, був зайнятий, — я відчула, що червонію. — Але нам потрібна твоя допомога…
— Я відчував, що кулон спрацював, — каже він. — Але дуже швидко все прийшло в норму, тож не став йти до вас в тому вигляді, в якому був. Але коли малий покликав, авжеж, не міг цього ігнорувати.
— Дем’ян каже, що вночі бачив за вікном якусь жінку, — стала пояснювати я.
— Так, у неї були червоні очі, і ріжки, як у тебе, — кивнув малий.
— А сьогодні на майданчику якась дівчинка повела його за собою, і Дем’янко стверджує, що то була та сама жінка, і вона прикинулася дівчинкою. Таке взагалі можливо?
—Так, цілком, — він знизав плечима, а потім раптом махнув рукою і перетворився на дитину, в цьому образі він був один в один, як Демʼянко. — Дивись. Для демонів це зовсім не нескладно. Можливо, я все ж маю забрати малого, — додав він, перетворюючись назад.
— Ого! Ти був як я! — з захватом сказав малий.
Я тільки очима кліпала, все ж це виглядало дуже дивно.
— Може, є якийсь інший вихід? — я зітхнула. Не уявляла свого життя без сина.
— Я можу поставити захист на квартиру, ну і буду уважніше ставитись до кулона, — він зітхнув. — Однак це все не гарантія. Тут він вразливіший. Особливо враховуючи, що у тебе сил немає.
— А я так можу? Перетворюватися? — раптом запитав малий. — Ти мене навчиш?
— Думаю, поки що тобі ранувато вчитись такому, — Люциус погладив малого по голові. — Мама за тобою тоді взагалі не встежить.
— Так, краще спершу підрости, — погодилась я, а потім поглянула на Люциуса: — Давай спробуємо з захистом, можливо, якраз все буде добре? А я можу спати в одній кімнаті з Дем’яном, щоб у разі чого вчасно відреагувати… Хоча ти й так через кулон відчуєш небезпеку і прийдеш? Але мені буде спокійніше, коли син буде поряд…
— Добре, — кивнув Люциус. — Тоді зараз цим займусь. Можете робити свої справи, мені треба деякий час, щоб намалювати потрібні пентаграми.
— Гаразд, тоді я вкладу Дем’яна, почитаю йому книгу, а ти роби що вважаєш за потрібне, — сказала я.
Син заснув швидко, я відклала книгу і вийшла зі спальні малого, і несподівано в коридорі обличчям до обличчя зіткнулася з Люциусом.
— Ти так тихо підкрався, я не почула, — сказала, відчуваючи. що серце швидко забилося в грудях.
— Я завершив з пентаграмами, — його голос був дуже близько до мене, я буквально відчувала його дихання на моїй шкірі. — Ти все так само смачно пахнеш…
Від його голосу по моїй шкірі розбіглися мурашки.
— Може, повечеряєш? Чи ти не їси людських страв? — запитала, щоб трохи розрядити цю наелектризовану тишу, що запанувала між нами.
— Це нагадало мені, як ми були разом. Тоді ти теж питала це, — він торкнувся долонею моєї щоки. — Але краще нам більше не зближуватися, — Люциус прибрав долоню і викликав портал. — Бувай, Стасю…
Я відчула якийсь жаль від того, що він не захотів залишитись. Але, може, це й на краще. Ми занадто різні, і не просто різні, а взагалі, з різних світів….
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026