Мама насупилась.
— Я щось не впевнена, що він іграшковий. Дай мені його, я віднесу до ювеліра, — вона простягнула руку до кулону в руці Демʼяна.
— Ні, — малий замотав головою і міцніше стиснув кулачок. — Це моє!
Цієї миті світло в кімнаті кілька разів мигнуло, ніби від перепадів напруги.
— Стасю, що це в тебе з електрикою? — мама насупилась, трохи відволікшись від малого. — Ти хоч перевіряла б все. Коли ти викликала майстра, у тебе дитина, це може бути небезпечно!
— Викличу завтра, якщо це повториться, — я зітхнула. — Досі такого не траплялося, можливо, це якась аварія на лінії.
— Добре, — вона кивнула. — То з ким ви будете святкувати ввечері? Чи не будете?
— Та я нікого не запрошувала, — я знизала плечима. — Ти ж знаєш. у мене зараз немає подруг… Всі якось роз’їхалися по різних містах, ми лише в онлайні підтримуємо зв’язок…
— От і син надивиться на тебе, буде таким самим самітником, — вона закотила очі. — Він у тебе і з дітьми практично не спілкується! Садок не рахується, там він спілкується не з тими, з ким хоче, а з усіма підряд! Хоча могла б хоч дітей якихось запросити пару… Та тобі весь час ніколи.
— Я ще з дядею з ріжками спілкуюся, — нагадав про себе син.
— Він собі придумує уявних друзів через те, що ти ним не займаєшся! А це все твоя робота! Вічно ті ваші ріелторські зустрічі і ввечері і ти кидаєш малого на подовжений день або на мене! — мама насупилась.
— Треба ж мені якось заробляти на прожиття, — я теж розсердилась.
— Можна було знайти нормальну роботу в офісі з нормованим робочим днем, а не шастати вечорами дорогими маєтками.
— Мені подобається моя робота, і я не хочу її міняти… Дем’яна я самого ніколи не кидаю, коли в тебе не виходить, викликаю няню, — я відчувала, що мені неприємно виправдовуватися, але ж це була моя мама… Якби якась чужа людина, я б просто попросила її не втручатися в моє особисте життя. Але з мамою все було складніше…
— Добре, роби, як знаєш, — вона зітхнула. — Отже, ти не збираєшся робити святкування, як я зрозуміла. Ну, син твій, що я можу сказати. Піду вже.
— Добре, дякую, що прийшла, — пробурмотіла я, відчуваючи себе дійсно поганою матір’ю, поганою донькою… Мама завжди, ще починаючи з моїх дитячих років вміла викликати в мене подібний пригнічений настрій. І як би я не старалася бути такою, як вона хоче, все одно вона знаходила привід висловити своє невдоволення — не одним, то іншим.
— Мамо, ти не хотіла, щоб я народжувалася? — раптом запитала я, дивлячись їй у очі. Сама не знаю, чому ця думка прийшла мені в голову.
— З чого ти взяла? — відповіла вона питанням на питання. — Авжеж, це не так. Я хотіла, щоб ти була у мене. Я тебе дуже люблю, — вона зітхнула і обійняла мене. — Але мені сумно дивитись на те, що відбувається з тобою зараз.
— Мені дуже важко… — зізналась я. — Можливо, в мене депресія чи щось подібне… В голову лізуть різні неприємні думки…
— Тобі просто треба більше відпочивати, менше працювати і більше часу бути з малим. У тебе неправильний баланс життя і роботи, — сказала вона. — Якщо поправиш це, одразу стане легше. Треба вміти сказати ні начальству, якщо час незручний.
— Добре, я спробую… Вибач, якщо образила тебе, — я обійняла її. — Я тебе дуже люблю…
— І я тебе дуже люблю, доню…
***
Коли вона пішла, я вирішила уважніше розпитати малого про кулон. Але він не сказав нічого нового, тільки те ж саме, що казав при бабусі, що кулон дав дядя з ріжками.
Ми поїхали у торгівельний центр, він погрався в дитячій кімнаті, поки він там був, я швиденько розписала графік показів будинків на завтра. Я спеціально зробила собі сьогодні вихідний, але через це завтра графік мав бути доволі напруженим.
Потім ми з малим ще зайшли в магазин іграшок, я купила йому нову машинку. Ввечері ми повечеряли вже вдома, подивились довгий мультик, і ближче до девʼятої він ліг спати.
Але вже вночі, коли я сама збиралася лягати, малий раптом вибіг із кімнати весь у сльозах:
— Мамо, там якась тьотя з червоними очима у вікні!
Кулон на ньому в цю мить засвітився яскраво-червоним…
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026