— Стасю, я знаю, що ти вдома, відчиняй! — почулося з-за дверей. — Я хочу привітати онука з днем народження!
— Мамо, чому ти сказала, що приїдеш? Ми ж говорили по телефону, — я сподівалася, що вона образиться і піде геть, але якби вона так легко здалася. це не була б моя мама.
— А в чому проблема? Я не можу приїхати на день народження до свого онука?! — вона насупилась. — Як ти з матірʼю розмовляєш?!
— Просто в мене зараз гість, — випалила я. — Можеш зараз трохи почекати, наприклад, в магазин сходити, а потім я тобі відчиню…
— Ти виганяєш мене? — вона округлила очі. — Що ж це за гість такий? Невже блудний батько твоєї дитини? — запитала вона скептично.
— А якщо й так? — відповіла я питанням на питання. — Думаєш, батько не має права побачити свого сина?
— Ти ж казала, що якби він обʼявився, ти б сказала мені! Ти казала, що не памʼятаєш його! — вона рішуче ступила в квартиру, трохи відштовхуючи мене вбік. — Онучку, ти де? — гукнула з коридору.
Все ж мама була дуже вперта, я це знала, і це був черговий доказ її непростого і впертого характеру.
— Мамо, не йди туди, — я заступила їй дорогу. Зараз вона побачить Люциуса і хтозна які будуть наслідки. Не можна її пускати туди!
— Чого це? — обурилась вона. — Демʼянчику, ти де?!
Але син не відгукувався.
Я все ж відчинила двері на кухню і зазирнула туди, бо мені стало страшно — раптом Люциус скористався нагодою, що випала, аби забрати малого у свій світ?
Але зітхнула з полегшенням, коли побачила, що син спокійнісінько сидить за столом і їсть шматочок торта, який він відколупав, поки мене не було. Люциуса ж ніде не було видно.
— Дем’янчику! — мама увірвалася повз мене на кухню і обняла малого. А потім з докором глянула на мене: — Навіщо ти мене обманула, придумала історію, що тут його батько? Ти просто не хотіла спілкуватися зі мною?
— Так, — кивнула я, а що ще мені залишалося…
— Це жахливо! Я твоя мати, а ти так зі мною… — вона підтисла губи. — Я маю право бачитись з онуком, коли захочу!
— А де подарунок? — запитав її Дем’ян, коли остання крихта з того шматочка торта, який він тримав у руці, зникла в його ротику.
— Все тут! — вона усміхнулась і дістала з сумки коробочку в декоративному папері і з синім бантиком. — Тримай, любий, з Днем народження!
— Скажи бабусі “дякую”, — підказала сину я.
— Дякую, — він став розпаковувати коробку і дістав з неї машинку. — А дядя теж дав мені подарунок!
— Що за дядя? — насторожилась мама.
— А такий, з ріжками! — малий зобразив на голові ріжки пальчиками.
Я відчула, як моє серце ніби перестало битися.
— От так вигадник, — мама похитала головою. — Твоя мама теж така сама фантазерка була. Правда, до неї більше феї прилітали, прямо описувала їх, у чому одягнені, що говорили… А до тебе значить чортик з’явився? Ну і що він тобі подарував? Різочку, бо ти неслухняний?
— Ні! — малий зліз зі стільця і підійшов до стільниці, взяв звідти якийсь кулон на металевому ланцюжку і показав нам. Кулон ніби світився зсередини червоним.
— Де це ти взяв? — здивувалась бабуся. — Це твоя прикраса, Стасю? Не бачила такого ланцюжка у тебе…
— Ні, це моє, — насупився Дем’ян. — Це чарівна штука!
— Он як, — мама насторожено глянула на мене. — Цей ланцюжок на вигляд дорогий, де він його взяв?
— Він іграшковий, — знизала плечима я. — Купили в магазині, де різні товари для дітей. А ти що, реально подумала, що прийшов дядя з ріжками і дав його Дем’яну?...
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026