Син демона

7. Подарунок від "дяді з ріжками"

 — Стасю, я знаю, що ти вдома, відчиняй! — почулося з-за дверей.  — Я хочу привітати онука з днем народження!

 — Мамо, чому ти сказала, що приїдеш? Ми ж говорили по телефону, — я сподівалася, що вона образиться і піде геть, але якби вона так легко здалася. це не була б моя мама. 

— А в чому проблема? Я не можу приїхати на день народження до свого онука?! — вона насупилась. — Як ти з матірʼю розмовляєш?!

 — Просто в мене зараз гість, — випалила я.  — Можеш зараз трохи почекати, наприклад, в магазин сходити, а потім я тобі відчиню…

— Ти виганяєш мене? — вона округлила очі. — Що ж це за гість такий? Невже блудний батько твоєї дитини? — запитала вона скептично. 

 — А якщо й так? — відповіла я питанням на питання. — Думаєш, батько не має права побачити свого сина? 

— Ти ж казала, що якби він обʼявився,  ти б сказала мені! Ти казала, що не памʼятаєш його! — вона рішуче ступила в квартиру, трохи відштовхуючи мене вбік. — Онучку, ти де? — гукнула з коридору. 

Все ж мама була дуже вперта, я це знала, і це був черговий доказ її непростого і впертого характеру. 

 — Мамо, не йди туди, —  я заступила їй дорогу. Зараз вона побачить Люциуса і хтозна які будуть наслідки. Не можна її пускати туди! 

— Чого це? — обурилась вона. — Демʼянчику, ти де?!

Але син не відгукувався. 

Я все ж відчинила двері на кухню і зазирнула туди, бо мені стало страшно — раптом Люциус скористався нагодою, що випала, аби забрати малого у свій світ? 

Але зітхнула з полегшенням, коли побачила, що син спокійнісінько сидить за столом і їсть шматочок торта, який він відколупав, поки мене не було. Люциуса ж ніде не було видно. 

— Дем’янчику! — мама увірвалася повз мене на кухню і обняла малого. А потім з докором глянула на мене: — Навіщо ти мене обманула, придумала історію, що тут його батько? Ти просто не хотіла спілкуватися зі мною? 

 — Так, — кивнула я, а що ще мені залишалося…

— Це жахливо! Я твоя мати, а ти так зі мною… — вона підтисла губи. — Я маю право бачитись з онуком, коли захочу! 

 — А де подарунок? — запитав її Дем’ян, коли остання крихта з того шматочка торта, який він тримав у руці, зникла в його ротику. 

— Все тут! — вона усміхнулась і дістала з сумки коробочку в декоративному папері і з синім бантиком. — Тримай, любий, з Днем народження!

 — Скажи бабусі “дякую”, — підказала сину я. 

— Дякую, — він став розпаковувати коробку і дістав з неї машинку. — А дядя теж дав мені подарунок!

 — Що за дядя? — насторожилась мама. 

— А такий, з ріжками! — малий зобразив на голові ріжки пальчиками. 

 Я відчула, як моє серце ніби перестало битися. 

 — От так вигадник, — мама похитала головою.  — Твоя мама теж така сама фантазерка була. Правда, до неї більше феї прилітали, прямо описувала їх, у чому одягнені, що говорили… А до тебе значить чортик з’явився? Ну і що він тобі подарував? Різочку, бо ти неслухняний? 

— Ні! — малий зліз зі стільця і підійшов до стільниці, взяв звідти якийсь кулон на металевому ланцюжку і показав нам. Кулон ніби світився зсередини червоним. 

 — Де це ти взяв? — здивувалась бабуся. — Це твоя прикраса, Стасю? Не бачила такого ланцюжка у тебе…

 — Ні, це моє, — насупився Дем’ян. — Це чарівна штука!

 — Он як, — мама насторожено глянула на мене. — Цей ланцюжок на вигляд дорогий, де він його взяв? 

 — Він іграшковий, — знизала плечима я. — Купили в магазині, де різні товари для дітей.  А ти що, реально подумала, що прийшов дядя з ріжками і дав його Дем’яну?...

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше