— Я… не знаю. Люди принесли нам багато горя, — відповів він, зітхнувши. — Вони часто вбивали всіх підряд. А багато з демонів просто слабкі і їм важко жити в Нав. Я ж казав, тут мало енергетичного ресурсу. Їм доводилось прикидатись людьми. Більшість з них ніколи не нападала на людей. Але якщо відьми знаходили таких демонів, вони їх вбивали без розбору. А ті були слабкі, майже як звичайні люди. Хіба це справедливо? Вони просто хотіли жити і не могли жити в пеклі, в Нав. Але і в Яв їм місця не було.
— Але ж багато демонів шкодили людям, — я згадала про те, що читала в казках і легендах. які полюбляла в дитинстві.
— Багато людей теж шкодили людям. Вбивали і таке інше. Тільки за це інших людей, наприклад, родичів вбивць, не вбивали. Хоча вони всі одного виду з вбивцями, хіба ні? — тут же запитав він.
Я мовчала, заперечити тут дійсно було нічого.
— Ну, ми дійсно могли б жити мирно, якщо вам дійсно треба ця енергія, то можна ділитися нею, але ж ви хочете зовсім захопити наш світ, а це неправильно, — зрештою знайшла, що відповісти на звинувачення в адресу людей. — Ми ж вас не виганяли, це зробили ті, хто там…Прав? Це що, якісь вищі сили?
— Так, — він кивнув. — У вашій культурі ви називаєте їх янголами.
— Тож ви маєте на них гніватися, а не на людей, — зауважила я.
— Але нечесно, що люди хочуть, щоб ми їх не чіпали, а самі вбивали нас направо і наліво. Ну, зараз якраз формуються ці варти. Можливо, щось і вийде зробити, — сказав він, але голос його був не надто впевненим.
— Все ж, краще жити в мирі, а потім, може, вчені щось придумають, — не дуже впевнено сказала я. — Щоб усі залишилися задоволені. Створять якийсь штучний світ чи щось таке…
— І запроторять туди демонів? — Люциус ледь насупився. — Я не хочу бути якимось піддослідним.
— Зате ти хочеш запроторити кудись людей, — насупилась я.
— Певно, тобі час додому. Зараз все ж зітру тобі памʼять, — він зітхнув.
— Отакі усі чоловіки, якщо розуміють, що не праві, переводять розмову на іншу тему, — сказала я.
— Але ти хотіла щоб ваші вчені нас кудись запроторили. Я цього не хочу. Я хочу теж мати доступ до енергії і при цьому не бути змушеним ховатися. Чому люди заслужили на свободу, а ми ні?
— Бо, може, ви щось накоїли, за що вас було покарано? — я запитально глянула на нього. — Не може бути, щоб ви були такі білі і пухнасті, а потім бац — і вже опинилися в пеклі!
— Взагалі-то, ти мала б знати, що демони — колишні прав, — він закотив очі. — Тож так воно десь і було. Ми були рівні з прав, а нас скинули з небес.
— За що? — спитала я з цікавістю. — Що ви накоїли?
— Були надто допитливі. Хоча тяга до знань не має бути пороком. Те, що зробили прав, несправедливо. Ти знаєш історію про яблуко? Адама і Єву? По факту, ми просто хотіли дізнатись, що то за яблуко. А самі його зірвати не могли. Чому ми мали на нього дивитись? Це був доказ, що ми як раби. Маємо слухатись Бога і взагалі не думати своєю головою.
— Але Адам і Єва були людьми, хіба ні?
— А змій? — відповів він питанням на питання. — І чому люди завжди були улюбленцями верхівки прав? Їх за допитливість спустили в яв, а нас аж в нав.
— Це виглядає так, ніби одна дитина позаздрила іншій, що батьки її люблять більше, але замість того, щоб вияснити все з батьками, вона воює з цією другою дитиною, — зауважила я. — Якщо покарали нас обох, але вас більше, то значить, і вина ваша більша!
— А може прав не має мати право вирішувати, чия вина більша? Вони теж творіння, як і ми. Як і ви. Ви ж хочете рівності з нами, хоч ми "сильніші". А чому прав має бути згори, над всіма нами?...
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026