Все ж, це все було дуже дивно. Але булочки були смачні. Вино пити зранку мені якось не хотілось. Та і хтозна, що там було за вино. Навіть якщо це сон, якось не було бажання пити зранку якийсь потойбічний алкоголь.
Раз за разом поглядала на Люциуса. Він був дуже красивим, тут не посперечаєшся. Темне густе волосся, красиві, правильні риси обличчя, виразні вилиці. Якби не ці ріжки, я б могла подумати, що він актор. Він навіть був схожий на якогось актора, але я не памʼятала, як його звали.
— Я подумав, що ми з тобою маємо розібратись, чому ти тут зʼявляєшся. У мене зараз багато справ, в Пеклі певні зміни у владі і ми зараз змінюємо політику щодо людей. Може, твої появи повʼязані з цим, — припустив він.
— А яка саме у вас політика щодо людей? — щось мені підказувало, що не дуже хороша…
— Щоб все зрозуміти, треба розуміти історію, — він зітхнув. — Я вже казав тобі, нас, демонів, як і всіх інших "не таких", відправили в Нав. Але в Нав дуже мало енергії. Ми сильніші за людей і виживаємо тут, але нам тут важко. В Яв, тобто вашому світі, енергії повно. І людям вона не особливо потрібна. Точніше, вам її потрібно набагато менше, ніж нам. Тому тисячоліттями демони намагались так чи інакше захопити Яв.
— Отже, ти теж хочеш цього? — я з підозрою глянула на нього. — А що тоді буде з нами, людьми?
— Зовсім нещодавно, буквально місяць тому, демони і відьми уклали перемирʼя. Воно дуже хитке, але якось працює. Ми пообіцяли, що не будемо викрадати і вбивати людей. А відьми пообіцяли, що залишать в спокої портали і ми матимемо право укладати договори з тими людьми, які роблять це добровільно. Зараз якраз створюються окремі організації з обох боків, які будуть слідкувати і за відьмами, і за демонами. За дотриманням пакту ненападу.
— То ти думаєш, що я прийшла, щоб укласти з тобою якусь угоду? — я з підозрою глянула на нього. Продати душу і все таке?
— Ну… Хто тебе знає. Але мені вже якось навіть звично з тобою прокидатись. Тим паче, коли ти не втікаєш одразу. Я душу в тебе не вимагаю якщо що. Раз вже ми вклали такий пакт, можливо, ми можемо співіснувати. Одна з тих відьм, до речі, нещодавно заручилась з моїм кузеном, а він, сама розумієш, теж демон.
— Цікаво… І таке буває? Що демони одружуються з людьми? — я раптом уявила себе в весільній сукні поряд з Люциусом, і відчула, як до щік приливає кров. Стоп, припинити фантазувати. Бо раптом він і думки вміє читати…
— Ну, раніше, до пакту, це було неможливо. Тобто, вони могли таємно одружитись, авжеж, але з прийняттям ні. Але після пакту… Якщо вони одружаться, це може сильно вплинути на асиміляцію наших видів.
— А це погано чи добре? — не зрозуміла я.
— Хтозна, — він знизав плечима. — З одного боку, ніби й непогано, що ми не вбиваємо одне одного. З іншого… Яв і Нав не просто так же розділені… Багато хто з демонів не може пробачити Прав за те, що вони віддали всі ресурси людям і лишили їх в Яв, а нас заслали сюди.
— Тобто ти вважаєш, що ця угода діятиме недовго і скоро знову почнеться конфлікт між нашими світами? — запитала я.
— Не знаю, — він похитав головою. — Можливо, якщо та пара, про яку я тобі розповідав, одружиться, і в них народяться діти, це стане новим прецидентом. Напівкровки вже народжувались, але все ж не в шлюбі. Та мій кузен щиро вірить, що демони і люди можуть зрозуміти одне одного.
— А ти не віриш? — я зазирнула йому в очі. Вони були незвичайного кольору — золотисто-карі, і в них ніби миготіли червоні іскорки, що заворожувало….
#286 в Любовні романи
#67 в Любовне фентезі
#89 в Фентезі
#17 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.11.2026