1. Бажання на день народження

Я готувалася до третього дня народження сина дуже старанно — поки він спав, прикрасила його кімнату кульками, замовила красивий торт, подарунок — іграшкова машинка на дистанційному керуванні — уже чекав на столі на кухні поряд із тортом, загорнутий у синій папір з зірочками. 

Вже зібралася йти будити іменинника, але тут мій мобільний, який я залишила на підвіконні, видав довгу трель — вже по цьому звуку я зрозуміла, що телефонує моя мама. 

 — Привіт, мам, — сказала, прийнявши виклик. — Як ти? 

— Привіт, — сказала вона якось заклопотано. — Хотіла спитати, чи не обʼявився там часом батько Демʼяна? Все ж, у нього вже третій день народження. Ти весь час приховувала від мене, хто він. То може хоч зараз скажеш?

 — Мамо, я ж казала, що нічого не пам’ятаю, — я зітхнула.  — Якби він об’явився, я б сказала тобі…

 — Як можна не памʼятати, з ким спала? Чесно, ти як ті дівки на трасі… Їй богу… — пробурмотіла вона. — Навіть не віриться, що ти — моя донька. Я не так тебе виховувала. 

 — Ти подзвонила, щоб посваритися у цей святковий день? — запитала я з досадою. — У тебе чудовий онук, яка різниця, хто його батько? Я сама виховаю його достойною людиною. 

— Ти закопала своє майбутнє всім цим… — вона зітхнула. 

 — Нічого подібного, якщо я зустріну чоловіка, який у мене закохається, йому буде все одно на те, що в мене є дитина. Багато жінок розлучаються, а потім виходять заміж знову. Якби я розлучилася з батьком Дем’яна, ти б так само мене щодня пиляла через це? 

 — Якби ти розлучилася, у малого все одно був би тато… А так ти його нагуляла невідомо від кого… Хтозна, що там у нього тепер у генах…

Її останні слова так мене вибісили, що я не стала більше нічого говорити, просто натиснула на “відбій”. 

Мама думала, що я обманюю її і просто не хочу називати імені хлопця, з яким мала зв’язок. Але я дійсно нічого не пам’ятала. Лише ті дивні сни… Але якби я сказала їй, що завагітніла уві сні, вона б відправила мене прямесенько до психіатра.

Може, я справді божевільна? 

Та краще було думати, що в мене трапилась амнезія, кажуть, таке буває, що якась травмуюча подія витісняється з пам’яті. Я багато про це читала, тож змогла себе переконати, що саме це сталося зі мною…

Я відклала телефон назад на підвіконня, а потім пішла будити сина. 

 — Прокидайся, імениннику, — сказала, нахиляючись до нього і ніжно цілуючи в щічку. 

Малий розплющив очі і на якусь мить мені здалося, ніби вони замість блакитних стали якимись синіми, дуже темними, майже карими з вогниками всередині. 

— Мамо! — сказав він і одразу підскочив, обіймаючи мене за шию. — У мене вже день народження?! Ура! 

 — Так, тобі сьогодні виповнюється три роки, — я дістала з-за спини смішний ковпачок і одягнула йому на голову. — Ти в мене такий великий! Хочеш подивитися на святковий торт?

— У мене будуть свічки? Я хочу свічки! Зараз! 

 — Треба спочатку вмитися, одягнутись, а потім уже ми сядемо за стіл і запалимо свічки, — сказала я.  — Коли до тебе прийдуть гості, запалимо, а ти будеш їх задмухувати. 

— Але я хочу зараз… — він ледь насупився. 

 — Дем’яне, я думала, що ти в мене слухняний, — сказала я з докором. — Просто трішки зачекай, скоро ми їх запалимо. Ходімо вмиватися і чистити зуби…

— Я хочу свічки! Я хочу дивитись на торт! — заявив він, насупившись. 

 — Спершу вмиваємося, а потім свічки, — пояснила я спокійно. 

Він розчаровано зітхнув, але пішов до ванної. Потім, коли вже одягнувся, ми пройшли на кухню, і я очам своїм не повірила — на столі стояв торт, як я його й залишила, але всі три свічки на ньому раптом спалахнули. Як таке могло статися? Я поглянула на сина, який радісно заплескав руками.

— Торт! Ура! — малий підбіг до торта. — Знаєш. яке бажання я загадав? Хочу мати тата! — він швидко задув свічки і все навколо наповнилось димом від них. 

Може, це якісь спеціальні свічки, які самі загоряються? Я підійшла до сміттєвого відра і дістала коробочку з-під свічок. Але на ній ніде не було вказано про цю особливість. Це були найзвичайнісінькі маленькі воскові свічки. І все ж вони загорілися самі, просто на наших очах…

В цю ж мить посеред кухні раптом я побачила дещо ще більш дивовижне. Простір розрізав якийсь дивний портал, як з фантастичних фільмів. І тоді з нього вийшов накачаний засмаглий брюнет з карими з червонуватими неприродніми відблисками очима. 

— Мій син вже пробудився, я це відчув. Я забираю його, Стасю…

Друзі, вітаю на сторінках моєї нової історії! Сподіваюся, вона вам сподобається, і ви обов'язково повернетесь, щоб читати далі! Щоб не загубити книгу, додайте її до бібліотеки і підпишіться на авторку! 

Продовження - щодня о 22.00!