42. Гліб

Гліб розумів, що Христя зараз може відреагувати непередбачувано. Але він вирішив дати їй виговоритись. Все ж, він дійсно в чомусь морочив їй голову, це була правда.

Христя  якийсь час спантеличено дивилася на нього. 

 — Це що, жарт? — запитала вона. — Але перше квітня вже минуло…

— Пробач. Треба було давно це зробити. Ми не підходимо одне одному, я це знав ще до того, як Маркіян почав нас сватати. Але він мій єдиний друг, і мені не хотілось йому відмовляти.

 — Але це нечесно стосовно мене, — вона схлипнула. — Я закохалася в тебе! Звідки мені було знати, що ти вдавав почуття до мене, щоб не образити мого брата! Це якась дурня!

— Де я вдавав почуття? Ми просто гуляли разом, всі вчотирьох. Я жодного разу не запросив тебе кудись один на один, жодного разу не казав про якісь почуття, особливо не торкався тебе, — він зітхнув. — Ти сама все придумала.

— Я сама все придумала?! — обурилась вона. — Тоді чому ж твій батько запросив мене до вашого будинку, цікавився, коли наше весілля?

— З моїм батьком краще взагалі не звʼязуватись, моя тобі порада. Загалом, я розумію, що ти можеш образитись. Це твоє право. Але почуттів я ніколи не вдавав, з цим тобі варто змиритися.

— Це через Лію? — раптом спитала вона. — Я не сліпа, бачила, як ти дивишся на неї!

— Не через Лію, — Гліб похитав головою. — Давай більше не будемо про це. Ми приїхали. Іди додому.

 — Я не вірю! — вигукнула вона, стискаючи кулаки. — Ти брешеш! Що ж, можеш тепер ходити скрізь із нею! Я не буду нічого казати! Але ви мені більше не друзі! Ненавиджу вас! — з цими словами вона вискочила з машини і замість того, щоб рушити до свого підʼїзду, чомусь пішла в сторону зупинки і приклала до вуха телефон.

Гліб переживав. Він не хотів, щоб Христя зробила щось необачне. І вирішив поглянути, що буде далі. Але вже за пару хвилин за дівчиною приїхало таксі.

Треба було сказати все Маркіяну. Але в першу чергу поговорити з Лією, сказати, що тепер принаймні Христя в усе це більше не вплутана. 

В цю мить йому, ніби спеціально, подзвонив саме Маркіян. Можна було розповісти другові все зараз, хоча, з іншого боку, це була не телефонна розмова.

Та і взагалі Маркіян зараз і так переживав за Христю. Точно, треба сказати йому, що Христя в порядку. Більш-менш. А що як вона вже йому все сказала?

— Привіт, — він все ж відповів на дзвінок. — Тут така справа… Я знайшов твою сестру, вона от щойно кудись поїхала.

— Вона була на зв’язку, правда якась чи засмучена, чи зла, я так і не розібрав… А тепер не відповідає... Ви що, посварилися? — запитав Маркіян. 

— Я заїду до тебе за годину чи півтори, добре? Все розкажу, — відповів Гліб. Він дійсно збирався розповісти йому абсолютно все. Цього разу не приховуючи. Він вирішив, що довіриться.

 — Так, — пробурмотів Маркіян. — З Христею точно все добре?

Звідки ж йому було знати відповідь на це питання? Але в будь-якому разі, він знав, що те, що відчувала до нього Христя, точно не було коханням. Він вже знав, що таке справжнє кохання, і те, що відчувала Христя, точно було не ним.

— Так, все буде добре, — сказав він врешті-решт. — Скоро буду…

***

Коли він приїхав до Лії і вже збирався дзвонити в її двері, то помітив, що двері зачинені нещільно. Він штовхнув їх рукою і одразу опинився в її квартирі. Лія сиділа на дивані, а поряд з нею сидів Остап. Глібу здалося, що він обіймає її й гладить по обличчю. 

Серце одразу забилось дуже швидко. Гліб опинився біля них буквально миттєво. І тільки зараз побачив, що у Лії на щоці пластир.

— Що тут трапилось? — запитав врешті-решт, дивлячись то на Лію, то на Остапа.  Хотілось ще запитати "чому він тут?", але Гліб стримався. 

 — Лія впала і поранилася, я почув шум і увійшов, — сказав Остап.

 — Так, все вже добре, — слабко усміхнулася Лія. — Не хвилюйтесь…

— Чому ти впала? Як це трапилось? — почав розпитувати Гліб. Було якось неприємно, що Остап вічно ошивався поруч із Лією. Він знову відчував ревнощі…

***
Ось і чергова глава, буду вдячна за сердечко книзі, якщо ви ще його не поставили. Ну і не забудьте додати книгу до бібліотеки, щоб не загубити її.
Завтра і післязавтра глави книги будуть виходити зранку, о 9.00