33. Лія. Правда

Лії було сумно, але вона не стала сперечатися. Лише поглянула на Гліба, сподіваючись — може він прямо зараз усе розповість другові? Але Гліб не став.  

— Покличеш сестру? — сказав Гліб натомість. Христя була на іншому кінці ковзанки, ображена. Він не хотів сам йти за нею, Лія це бачила.

— Зараз покличу її, — сказав Маркіян і поїхав до сестри.  

Гліб підʼїхав до Лії, близько, але не надто, і сказав тихо:

— За мною стежать. І будуть стежати ще тижні три. Поки це не припиниться, я не хочу, щоб хтось, окрім тебе, знав про мої почуття, — він зазирнув їй в очі. Вони вперше говорили про це вголос, а не в повідомленнях. — Про те, що я кохаю тебе, — на цих словах голос Гліба був трохи схвильованим. Не так він хотів зізнатись їй, але вийшло, як вийшло.

— Хто стежить? — схвильовано запитала вона. — Тобі хтось погрожує?

— Ні, не переживай, — він хотів взяти її за руку, навіть потягнувся своєю долонею до її, але вчасно схаменувся. — Але більше я не можу тобі зараз сказати, це небезпечно для тебе. Тому я і не можу взяти і просто забрати тебе зараз, хоч і дуже хочу. Дуже хочу поцілувати при них і сказати, що ти моя.

 — Я теж дуже цього хочу, — тихо сказала вона. — Але, звичайно, якщо треба, то почекаю. 

— Не ревнуй будь ласка, вона мене зовсім не цікавить, — прошепотів Гліб майже одними губами, коли побачив, що Маркіян вже повертається до них разом із не дуже задоволеною Христею. 

 — Не буду, — Лія усміхнулася, і її настрій одразу став таким же безтурботним, як  тоді, коли вона сиділа в машині і зустрічалася з ним очима. 

Зараз, поки вони каталися, хоч Лія й не торкалася руки Гліба, вона все одно відчувала, що він думає про неї. Це були як якісь хвилі, електромагнітні чи якісь інші,  і вона відчувала, що важлива йому. Вона неуважно відповідала на запитання Маркіяна, їй хотілося попросити його помовчати, але не попросила. Подумала, що він може щось запідозрити. Тому вдавала, що зацікавлена розмовою з ним, але  думала у цей час про Гліба. І про те, що зовсім скоро вони зможуть не приховувати свої почуття. Зрештою, що таке три тижні? Це зовсім мало, вона й не помітить, як цей час пролетить…

***

Коли Лія приїхала додому, то лягла відпочити. Цей день був таким насиченим подіями і емоціями, що вона трохи втомилася. Задрімала навіть, і крізь сон почула, що дзвонить мобільний. Лія швидко підхопилася, не сумніваючись, що це Гліб. Але побачила на екрані номер свого лікаря. 

 — Алло, добрий вечір, — сказала Лія.  

Відчувала якусь тривогу, але намагалася не показувати хвилювання. 

— Пробачте, що телефоную так пізно. Я писав вам у месенджери цілий день. І на пошту… Але ви не відповідали. Аналізи, які ви здали на днях, не дуже хороші, — лікар зітхнув. — Вам треба якнайшвидше лягти в лікарню, Ліє. І поговорити з батьками.

 — Я ж тільки недавно з лікарні, — сказала вона. 

— Тоді ви не пройшли курс, ми тільки покращили стан в поточному моменті, ви самі це знаєте, — відповів лікар. — А вам треба пройти курс. І це не жарти. 

Лія згадала, що в неї за два тижні має бути важливий конкурс.

— А можна, я ляжу в лікарню трохи пізніше? — запитала вона. — Поки що можу приймати якісь додаткові ліки, буду виконувати все, що ви скажете. Але цей конкурс дуже важливий для мене! 

— Я б все ж не радив… Але, якщо ви будете слідкувати за станом, — лікар зітхнув. — Якщо стан хоч трохи погіршиться, і ви відчуєте, що вам гірше, ви маєте негайно лягти. За пару тижнів зробимо додаткове повне обстеження і вже тоді, якщо мене не влаштують результати, ви ляжете в стаціонар, обіцяєте?

 — Так, обіцяю, — швидко сказала Лія. — Якщо раптом мені стане гірше, я відразу прийду до вас. Але зараз я почуваюся добре, в мене вже ні кровотеч немає, ні слабкості. Може, я вже одужую…