23. Повернення

Перед самою випискою в палату зайшов лікар і сказав:

— Вам не можна перевтомлюватися, потрібно більше відпочивати. 

— Так, я знаю, — Лія кивнула. Подумки вона вже була на репетиції, так скучила за скрипкою….

— Ваших батьків так і не було. Я розумію, що ви вже повнолітня, але я б хотів, щоб вони приїхали, — продовжив він. — Щоб ми обговорили все.

— Що саме? Ви можете обговорити зі мною усе, — швидко сказала дівчина, відчуваючи тривогу. 

— Наступний план лікування. Ваш стан погіршився, ви ж самі мали це відчути, — він зітхнув. — Ми стабілізували вас, але це не панацея. 

— Все так погано, що навіть не можна повідомити план лікування мені? — я поглянула йому в очі. — Кажіть, не бійтеся, я не буду втрачати свідомість чи влаштовувати істерики!

— Я думаю, треба в найближчий час використовувати більш сильні і радикальні методи лікування, — відповів він. — Там ваші друзі вже чекають на вас. Добре, що хоч вони приходять. Але все ж я б дуже радив вам поговорити з батьками. Якщо хочете, я сам можу з ними поговорити і розповісти все. 

— Я сама поговорю, — майже вигукнула Лія.  — Не турбуйтесь, я їм про все розповім!

Хоча вона і не збиралася цього робити, бо знала, що батьки заборонять їй займатися музикою.

— Добре, — він кивнув. — Тоді так і зробимо. 

Нарешті їй віддали усі довідки, і вона з великим полегшенням узяла сумку з речами та вийшла з лікарні. Було трохи незвично, немов вона повернулася в рідне місто після довгої відсутності, все здавалося якимось не таким, як раніше. І їй подумалося, що тепер все буде добре, адже після лікарні Лія почувала себе краще, додалося сил, голова вже не паморочилася…

Вона побачила, що біля машини на стоянці стоїть Маркіян і махає їй рукою . Так от кого мав на увазі лікар, коли говорив, що “друзі чекають”!

Вона підійшла ближче і привіталась.

— Дякую, що приїхав мене провідати…

— Треба було подзвонити, я б забрав сумку, — він забрав з її рук сумку і поклав до багажнику, а потім обійняв її. — Радий, що тебе нарешті виписали.

 — Я теж дуже рада, — усміхнулася вона. — В тій лікарні так нудно!

— Ну, тепер ми не дамо тобі занудьгувати, — Маркіян теж усміхнувся. 

Лія сіла на переднє сидіння поруч із водієм, і Маркіян завів двигун. Поки вони їхали, він жваво розповідав про останні новини, а вже перед самим її будинком запитав:

— Я дуже скучив по тобі. Гліб там щось придумав з кіно вчотирьох ото на днях. Ти підеш? — запитав Маркіян. — Як почуваєшся? Потім могли б всі разом повечеряти. 

 — Так, залюбки піду, — сказала вона. —  Мені вже краще. Теж уже скучила за всіма вами…

Вона зрозуміла, що вийшло не дуже приємно для Маркіяна, бо ж він хотів би, щоб вона відповіла, що скучила за ним. І ледь почервоніла. 

— Відпочивай, — він подався вперед і чмокнув її в щоку. — Тоді спишемось пізніше.

— Ще раз дякую тобі за турботу, — усміхнулася вона. — До зустрічі! 

***

Увійшовши до квартири, Лія подивилася на безлад, речі, які треба було розібрати, а їй так не хотілося. 

— Відпочину кілька хвилин, — сказала і сіла на диван, узявши до рук телефон. Їй захотілося поговорити з Глібом. От за ким вона дійсно скучила. 

Але дзвонити зараз було незручно — він на роботі, може, зайнятий. 

Вона так і дивилась на мобільний якусь мить, як раптом телефон сповістив про нове повідомлення. 

"Вітаю з випискою. Зараз до тебе в двері подзвонять. Не лякайся."

“Що ти маєш на увазі?” — тільки встигла набрати вона, аж раптом і справді пролунав дзвінок у двері. 

Вона прямо з телефоном у руках пішла до передпокою, серце билося вдвічі швидше. Невже це сам Гліб приїхав провідати її?...