– У тебе неймовірно чарівні очі, і дуже красива посмішка!
– Дуже дякую, Северин. А ти тут живеш?
– Так, тут живу в цьому селі, малюю картини, ікони. А ти в нас лише на виступ?
– Не знаю як відповісти. Поки що плету вінок, адже згідно домовленості з
організаторами, наш автобус відправиться завтра вдосвіта, тому швидше за
все поїду звідси лише тоді, поки всі не виступлять. Мушу чекати світанку, буду
плести вінки, пускати їх за водою і чекати на свого судженого.
Ці слова Єви, які можна було потрактувати, як продовження виступу на
сцені, тому що вони прозвучали так літературно, що Северин сприйняв їх, як
прояв надмірної серйозності..
– Як ти мене розсмішила! Така красива дівчина і не має пари, в таку міс-
тичну ніч?
– Тепер ти мене розсмішив. Дивись, який красивий вінок виходить, дозволь
я тобі одягну.
Северин продовжував милуватися її ніжною, доброзичливою посмішкою,
дивитись на її очі, які були наповнені щастям і світлом.
– Ти колись пробувала шукати цвіт папороті?
– Ніколи! А ти думаєш він існує? – запитала Єва
– За традицією хто його знайде, той і знайде своє особисте щастя!
– Як її тут знайти, це ж ліс, темнота. Добре, що тут хоч освітлюється біля
вогнище, а решта?
– Я цей ліс знаю добре, я тут виріс, тобі зі мною не буде страшно!
– Чому ти так думаєш, що з тобою мені не буде страшно?
– Я ж не ображаю жінок, тим більше таких красивих! – ствердив він
Пішли вони по лісу, було темно та лише місяць просвічував крізь високі
крони дерев, що додавав романтичності цій пізній їхній прогулянці.
А вони розмовляли, сміялись, вони не зважали ні на досить пізній час доби
та місце прогулянки. За розмовами вони і забули, що шукають цвіт папороті.
Дорогою вони вийшли у село, він провів її до будинку, де вона проживала.
– Знаєш, я хочу ще пройтись з тобою! надихаюче сказала вона.
– Куди саме?
– В поле, де копиці пахучого сіна, там де відкрите небо, де можна любува-
тись неймовірними зорями. Я ніколи ще лежала на сіні, спостерігаючи за ними.
– Ну, що ж в таку ніч, повинні мрії збуватися. Ходімо!
Місяць прокладав їм стежку в поле, за село.
– Боже яка краса, а ж хочеться просто мовчати і вічно дивитися на всесвіт зір!
Розкинувши вверх свої руки, вона почала повільно повертатися, немов би
демонструючи всесвіту себе та своє тіло.
– Давай, зі мною – потягла його за руку Єва
– Я? Та ти що, куди мені! – відпирався Северин
– Давай, не стримуй своїх емоцій, покажи їх Северине!Цьому дійству вони обоє раділи, як малі діти.
Це дійство повертало їх у далеке дитинство, яке в них обох не було таким
величавим, як ця осяяна зорями нічна темнота.
– Ух, аж легше стало – сказала вона, впавши на сіно
– Так, ти знаєш і мені легше стало, це цього вартувало. Тільки цвіт папороті
ми не знайшли, а вже світає
– Здається, знайдено дещо більше ніж цей загадковий цвіт
– Твої очі? – перебив Северин її.
– Що мої очі?
Тут вона нахилилась і поцілувала його.
– А зараз, що відчуваєш? – спитала вона, ди-
влячись йому в очі.
– Я нічого не відчуваю зараз, єдине що можу
сказати, я не хочу щоб ця ніч закінчувались.
– Це залежить не від нас. Ти колись закоху-
вався з першого погляду?
– Ні, у мене ще не було справжнього кохання
в житті.
– А я сьогодні вперше закохалась, в природу,
в тебе!
– Хіба ж так швидко можна закохатись?
– Інколи все буває швидко, людина за хвили-
ну народжується, за хвилину вмирає, за хвилину
закохується, чому б і ні!
– Це ж серце, ти йому не накажеш!
– І, що нам робити далі з нашим коханням? –
запитав Северин
– Мені! Що мені робити з ним, бо закохалась
я!!!
– Залишайся в мене на певний час.
– Ні я не можу цього зробити, я повинна їха-
ти, я не хочу, щоб автобус поїхав без мене.
– То, що тоді це за кохання, якщо ти втікаєш?
– Можливо я ще приїду!
– Ага, одурила ти мене, як мавка лісова в купальську ніч… – засміявся Северин.
– Зараз я змушена їхати, але запам’ятай, що в мене через два села, у Петра-
ківках, бабця живе. Тому тепер я тебе запрошую там в гості, а бабця з радістю
прийме тебе.
І вона побігла до автобусу, так швидко розчинившись в ранковій імлі, ніби
дійсно була лісовою мавкою, хоча руки її були протягнуті до нього,
Його тримала луна її слів… – я буду тебе чекати!А потім… – для нього чари купальської ночі дійсно стали сильними та три-
валими у своїй дії.
Він не міг забути її світла очей, що тоді світилися щастям навіть у ночі.
Через декілька днів сумнівів, Северин вирішив поїхати до неї в гості.
Перейшовши пару вулиць, він побачив подібний до опису Єви, будинок, на
городі якого поралась старша, вже в літах, жінка.
– Дай Боже щастя Вам, я шукаю Єву Ткач, це вона тут проживає?
Бабуся, озирнулась на його голос, поволі розпрямилась, та приклавши руку
до очей, і як замітив Северин, якимось цілісним, проте миттєвим поглядом,
оглянула його.
– Дякую! Дай Боже і тобі чоловіче!
Северин знову відчув на собі її погляд.
– Так Ви напевно і є той самий Северин, який був у монастирі? Син покій-
ного Нестора?
– А що Ви ще про мене знаєте?
– Колись ходило про тебе багато розмов!
– Правда? І які ж?
– Про талант малювати божі образи, допомагати людям, ну і все решта життєве !
– Ну, що Ви, я ж можу допомогти лише тим хто хоче допомоги.
Бабця, посміхнувшись лише краями вуст, тихо сказала.
– Тепер я сміло можу додати до твоїх талантів, ще й твою скромність.
Адже Єва, моя внучка, багато розказувала про тебе, каже розумний чоло-
вік, монахом був.
– Дякую, так я був в монастирі!
– Знаєш, Северине, багато хто там був, і там дальше перебуває, але не мо-
жуть всі вони так донести до людей слово боже, як ти. Я вважаю це твоїм по-
кликанням, від якого ти даремно відмовився.
– Не завжди, матінко, святість тільки в стінах монастирів, вона є і поза
ними, може навіть більша. То чому я не можу помагати людям тут?
– Там місце, віками у вечірній тиші, промовлялись молитви та воздавати
хвала Господу Богу. – відповіла бабуся
– Я відчуваю місце будь де, для того віддати шану господу богу, тут на траві,
дивлячись на небо, коли спілкуюсь з людьми, бо все це створене ним, То чи му-
ровані стіни, замінять мені цю красу що я бачу перед собою? Ні, я люблю лю-
дей і я хочу ними милуватись, і природою, але це не заважає мені любити Бога.
Цю розмову їм перервав прихід Єви.
Підійшовши до хвіртки та побачивши Северина, промовила не дуже скри-
ваючи свого задоволення його приходом.
– Які люди!
– Привіт, радий тебе бачити! – тоже не скриваючи радості, промовив Северин.
– Я таки відчувала, що ти завітаєш. Заходь в хату, я думаю, що дві господині запрошуючи тебе на обід, обов’язково повинні тебе чимось вразити. А потім я
проведу тобі екскурсію.
Її екскурсія була, в основному по схилах навколішних гір, що оточували
невеличке озерце, біля якого вони присіли відпочити.
Єва продовжувала цікаво розповідати, але раптом Северин перебив її:
– Знаєш в мене до тебе є пропозиція, Я хочу щоб ти переїхала до мене! – рі-
шуче промовив Северин. Від його слів віяло впевненістю.
– Як? Так швидко? – здивувалась його раптовою пропозицією Єва.
– Мені з тобою дуже добре, легко, весело і комфортно, що ще треба?
– Ти ж знаєш, що я божевільна, а я візьму і погоджусь ! І що будеш робити тоді?
– А давай погоджуйся!!! …Чари купальської ночі не покидали їх.
Наступного дня Єва переїхала до нього.
Для неї Северин являвся людиною спокійною, врівноваженою, вирізнявся
стійкістю, проте траплялись випадки, коли він міг показати весь спектр своїх
вибухових емоцій.
Северин добре ладив з її бабцею. Вони часто бували в неї в гостях.
Взаємне життя з Євою було добрим та комфортним.
Спочатку воно формувалось на підставі їх безмежного, взаємного порозу-
міння, але з часом вся легкість відносин почала незамітно розвіюватися.
Та якою людиною він б не був Северин, в нього був свій психотип… – він
не зміг витримати палаючого, емоційного вогню у відносинах Єви до нього.
Северин все частіше відчував себе самотнім, а цього у своєму будинку доз-
волити самому ж собі він не міг.
Він вважав злочином проти свого єства, жити разом з коханою жінкою… –
та одночасно постійно відчувати самотність у своїй душі.
Всі ці зміни у ньому, своїм пильним оком запримітила баба Єви.
– Северин, в тебе глибока душа! – повільно промовила бабуся, перебуваю-
чи в нього в гостях.
– Соломіє Андріївно, та Ви мене дивуєте такими своїми думками!
– І звідки вони у Вас? – вже продовжив розмову Северин за столом, коли
Єва готувала їжу.
– О Северине! Моя бабця була ворожкою в третьому поколінні, її дар зви-
чайно мені не передався, але є речі, які я добре бачу в тебе.
– І, що ж Ви бачите?
– Та бачу, що ти не любиш мою внучку. Тому її не тримай біля себе, вона не
твоя доля. Вона вийде заміж і буде щасливою з іншим чоловіком, вони виїдуть
в Київ. Ти будеш часто по телевізору її бачити. Вона стане знаменитістю стане,
і це станеться дуже швидко. Не буду говорити, щоб ти покинув її, між вами це
станеться само собою. Бачу що ти не витримуєш її життєвої енергії, якої вже
забагато у твоєму житті.
– А хто ж моя доля? – здивовано промовив він.– Коли ти взнаєш, ти не будеш радіти цьому, та в долі змінити нічого не
можливо!
– Хіба існує доля? Чи дорога життя лише на вибір людини?
– Я вважаю, що доля. Це просто ми так думаємо, що ми щось вирішуємо,
тому , що Бог дозволяє нам так думати! – ствердно відповіла вона.
Тут Северин вирішив змінити тему розмови.
– А на картах ворожите? Причаровуєте чоловіків? – Северин запитав її, у
його голосі відчувались ледь помітні нотки ревності.
– В картах нема дійсності, і що мені тратити свій час! Ти ж знаєш, чим я
займаюсь – допомагаю людям травами, додаю стійкості перед їхніми страхами,
зливаю віск.
Відчувши, що пік розмови між Северином та її бабцею перейдений, до сто-
лу підійшла Єва із парою тарілок в руках.
– Бачу Ви чудово спілкуєтесь – сідаючи за стіл, сказала вона.
І дійсно, через деякий час, який пройшов від цієї розмови з бабцею, яка тоді
видалася Северину малозначною та не вартою уваги, їх спільне життя з Євою
перетворилося на звичайну сільську буденність.
У їх близьких відносинах Єва не отримувала від нього необхідної їй енергії,
його холодні дії, що все більш здавалися вимушеними, жорстоко гасили в ній
її жіночі емоції.
Їй хотілось більше сцен, уваги та шаленства кохання…
Її природнє жіноче бажання експресивності у відносинах з ним, все більше
розбивалось об його холоднокровність…
Вони обоє все більше були готові, щоб розійтися, що і сталося.
Ініціатором цього була Єва.
Передбачення бабці справдилося…– Чому знову не склалось в тебе? – якось при зустрічі спитала його Марія.
– Не зійшлись енергіями – відповів Северин.
– Та ти ще молодий, в тебе все попереду!
– Життя попереду, а серцю не накажеш. Тут або є або немає почуттів.
– Я знаю тебе вже більше восьми років. Але я ні разу не відчула поклик
твого серця.
– Може ще не наступив цей час!
– Та в принципі тобі тільки чуть більше тридцяти років!
– Згадай мою улюблену фразу – що все попереду!
– Це найлегше так сказати, хто не знає скільки там того… – попереду.
– Ох і ти мене розсмішила Марія, краще зайшла б до мене в гості!
На тому розійшлися вони розійшлись...Северин все таки сумував за Євою, але твердо тримався принципу, або ко-
хання є, а якщо його нема… – то і не буде.
Через два роки, коли святкування Івана Купала вже стало традиційним в
селі, знову був запланований виступ Єви, яку організатори вже запросили, вже
як столичну знаменитість.
Він не захотів втрачати можливості побачити її, тому дочекавшись закін-
чення її виступу, і коли круг її шанувальників навколо неї порідшав, підій-
шов до неї.
– Привіт супер зірка світового масштабу!!!
Хоча для спілкування він вибрав дещо незвичну для нього, розв’язну мане-
ру сільського лідера, вона радо відповіла йому:
– Привіт, Северин. Я рада тебе бачити, адже майже два роки пройшло. Та
яка я там зірка світового масштабу, поки тільки в межах України! – привітно
посміхнулась Єва
– Можливо прогуляємось за цвітом папороті, як тоді?
– Добре! Тільки трохи зачекай, я переодягнусь.
Вони ходили по лісу і згадували про своє спільне життя вже двохрічної давності.
– Як в тебе склалося? – запитала Єва
– Майже без змін… малюю ікони. Продаю їх, а коли бачу що в людини го-
рять очі від неї, то дарую. На господарстві панує табун курочок, а якщо хтось
завітає, то поговоримо, даю поради тим, хто звертається. А ти як?
– Одружилась, мій чоловік тепер мій продюсер, на даний час вагітна! –
якось несподівано коротко сказала вона.
– О, вітаю. Бажаю тобі Божого благословення.
– Дякую! Мені сказали, що ти був присутній на похоронах бабці. Я тоді не
змогла бути, жалію...
– Так я був, вона мене покликала перед смертю.
Хотіла посповідатись, але я не маю право сповідати, або просто виговори-
тись хотіла.
Просила передати, що любить тебе безмежно, і передати тобі, щоб ти сина
назвала Михайлом, тоді буде сильна доля в нього.
– Ого, вона це знала? Я ж тоді на обліку по вагітності не перебувала!
– Звичайно знала. Прислухайся, так воно і буде. Я радий тебе бачити і ба-
жаю тобі щасливу долю.
– Дякую, тобі також! Знаєш, що я на останок хочу тобі сказати.
– Ти Северине є той, хто хотів подарувати спокій для моєї душі, якого я тоді
не зрозуміла! Я ж сама дуже енергійна, а ти показав мені задоволення в спокої
тіла, в спокої душі.
Ця твоя мудрість, яку я тоді лише почерпнула, а зрозуміла набагато пізні-
ше, тепер в іншому світі, іншому середовищі, в іншій обстановці.
Ти ж не знаєш, що по моєму проханню, в тебе купили декілька твоїх ікон,одну залишу собі, як пам’ять про тебе, а інші – на подарунок своїм колегам.
– Доброго дня, шановний монаше. Я не відволікаю Вас від роботи?
– Доброго дня, пані Лесю. Думаю, що ні. Як ваше здоров’я?
– Я хотіла поради запитати?
– Що ж, давайте присядемо! І що Вас турбує? – запитав Северин.
– Дочка моя заміж виходить за чоловіка старшого від себе. А сталося це
тоді, коли поїхала в ту столицю, то там і знайшла собі мого ровесника. Я ж
переживаю, а в чоловіка серце болить.
Ну і де ж там до весілля, які там діти можуть бути в них, якщо вона звичай-
но народить, але коли вони будуть одружуватись йому буде вже поза шостий
десяток, то ж де це годиться?
– Розумію. А до мене Ви за якою порадою прийшли?
– Як це за якою? – здивовано підняла свою брову Леся.
– Від мене Ви, що саме хочете?
– Як мені вчини так, щоб вони не були разом?
– Ага, ось воно, що. Тоді я маю до Вас декілька запитань.
– Добре, я відповім Вам!
– Це чоловік роботящий?
– Так, дуже роботящий. Має будинок, машину, гроші.
– Бачите вже не так погано
– Але я не знаю чи це все законно він заробив! – нетерпеливо перебила
Северинові роздуми жінка
– Скажу від себе Вам чесно. Це не має значення, тобто по моралі і Божих
законах має, але навіть якщо це все було не по законно, але вірте мені, треба
мати великий розум, щоб обійти той закон.
Тому, що правда вона і так завжди на поверхні, а ось обійти правду зможе
великий розум. Не буду стверджувати, що цей чоловік добрий, бо особисто
його не знаю, але думаю, ваша дочка з ним не пропаде.
А зрештою, це ж її вибір. Дозвольте їй його зробити, навіть якщо це нега-
тивний досвід, але тільки він її навчить, хто б що їй не говорив, тільки сама
людина відчує в житті правильну відповідь.
– Це не правильне кохання, Северине!
– Кохання немає правильного чи не правильного. Є лише уроки отримані
від кохання!
– Але я не хочу щоб моя дочка потім страждала!
– А можливо через страждання вона дійде до істини?
– Що за безглуздя Ви кажете, пане Северине? – злісно перебила роздуми
Северина жінка.
Він розумів, що вона хотіла почути від нього слова відмови, щоб потім, застосувати їх аргументом у суперечці з дочкою.
– Та ні, я порадив би тобі просто дозволити дочці це зробити, вона повинна
прожити своє життя згідно власних думок!
– Знаєте, що пане Северине, Ви не маєте права давати такі поради!!!... різко
піднявшись з лавки, з гордо піднятою головою Леся вийшла на вулицю.
Северин ще цілий вечір в думках розмовляв з нею… – сперечався та аргу-
ментував її свої пропозиції, розуміючи серцем, що все це даремно.
Одночасно він згадував, слова своєї мами – нехай твоя дружина завжди
буде в тебе на першому місці, що були сказані нею йому ще у дитинстві.
У тебе хороше серце Северине – з сльозами на очах говорила вона. Ти ста-
неш щасливим чоловіком, і хорошою людиною в житті.
– Мамо, ну мені тільки п’ятнадцять років, куди мені думати про такі речі?
– із дитячою серйозністю він відповідав її.
– Синку, саме зараз і думати. В твоєму віці саме формується чоловік, голова
сім’ї , коли ж , як не зараз про це говорити.
– Як я можу стати щасливим чоловіком служачи церкві та Богові?
– Священики також мають дружин, церква це ще не вирок в житті!
– Знаєш мамо, іноді мені здається, що церква і є страшним вироком в житті
людей.
– Северине, не говори таке про церкву!
– Та я і не говорю, я тільки тобі, як мамі! –промовив малий філософ.
– Мені, як і батькові можеш все говорити, ти ж знаєш,як ми тебе любимо.
– Мамо, а як Ви познайомились з батьком? – продовжував запитувати
Северин.
– О… – це вже пішли підліткові питання! – розсміялась мама.
– Ну мамо.
– Ну, що мамо, мамо. Це природа, Северине , це її розвиток, … – тут це
все нормально, а там, де замішана природа, ніхто не в змозі і не вправі щось
змінити. Я з першого погляду закохалась в твого батька, і відчула, що він мій
навіки. Нестор був високий, чорнявий, мужній, а які очі – справжній мужчина,
архітектура була його все, ну як тут не закохатись в такого?
– А тато також зразу відчув , що ти його доля ? – з цікавістю питав син.
– Та ні, в нього технічний склад розуму, він мав все скласти докупи, все
прорахувати, в тому числі і прорахувати наше кохання. Це ти в мене творчий,
а Нестор інший, він більш приземлений.
– А чому у Вас я тільки один в сім’ї, ви не хотіли більше дітей?
– Хотіли, … – але тебе було достатньо для нас. Нестор постійно перебував
в роз’їздах, я тут сама тримала господарку, співала в церковному хорі, працювала в магазині, ну куди тут ще одне дитинча.
– Але батько коли приїжджає, він завжди помагає тобі!
– Я ж не кажу, що не помагає, але більшість часу по відрядженнях. Севери-
не, запам’ятай одну річ, жінка без чоловіка може все і навіть більше, але тоді
вона стає чоловіком, а не жінкою, а чоловікам це не подобається. Тому завжди
дбай про жінок, не дозволяй ставати їм чоловіком при тобі.
Також, крім цієї розмови, в цей же вечір, з сльозами на очах згадував Севе-
рин ще одну жінку, що була в його житті.
Це сталось після прощання з Марією.
Коли в клопотах навколо необхідності виконання всіх поточних і різних
дрібних господарських проблем, Северин мовчки йшов на ринок за продуктами.
Рано вранці, він повільно йшов по своєму рідному селу, завважуючи його
мальовничість, набагато глибше, ніж раніше.
Та раптом його увагу привернув до себе маленький хлопчик, який повільно
лопаткою перегортав там пісок.
Підставою для привернення уваги Северина до цього хлопчика, був надто
ранній час для дитячих забав.
– Що трапилось? – ввічливо поцікавився Северин.
– Нічого, я просто бавлюсь з піском! – тихо відповів хлопчик.
– А чому ти такий сумний? У тебе якісь проблеми?
– Та ні, все добре! – сумно відповів хлопчик.
– Ти можеш мені все розказати, я живу ось там біля лісу. І в церкві ти мене
мабуть бачив, тому не бійся скажи, що тебе турбує.
– Моїй мамі погано. Вона якось дивно себе поводить, після того як тато
нас покинув. У неї багато пляшок вдома, вона говорить що це ліки. Але хіба
від ліків може бути така дивна поведінка? У мене ж такого не було коли я був
хворий.
– А ти можеш мене відвести до мами? – уважно запитав Сєва
– Можу, а Ви можете знайти їй інакші ліки, щоб вона не поводилась так
дивно?
– Звичайно, ми допоможемо мамі іншими ліками!
– Якими? – поцікавився малий.
– Словами! – мудро відповів Северин.
– А що вони лікують?
– І не тільки. Адже слова мають неймовірну силу, ними виліковують
найважчих хворих, а також роблять слабкими найсильніших людей.
Усю дорогу хлопчик уважно слухав Северина.