Інга. Чорна кімната

…До Інги, що вже давно проживала в селі, доходили розмови про Севери-
на, і те, що вона наслухалася про нього, для неї було дуже дріб’язковим.
Його відхід з монастиря, попри широкий діапазон пояснення причин, ви-
кликав в неї лише напівпрезирливе знизування плечима і все…
Для неї, яка своїми лише очима, кольору свіжозораного чорнозему, мог-
ла звести поглядом з розуму будь якого чоловіка, як небезпідставно вважала
більшість сільських жінок, така репутація чоловіка не була авторитетною для
того, щоб викликати її цікавість.
Одного дня, побачивши Северина, який повільно йшов з магазину, трима-
ючи буханку хліба в руках, вона спочатку провела по ньому очима, навіть не
шукаючи у його вигляді підтвердження тих чуток, що ходили про нього, та
байдуже пройшла мимо... лише вечером, якимось властивому лише жінкам
відчуттям, вона згадала про нього.
Відтоді вона почала, як хижа вовчиця в пошуках здобичі, шукати можливо-
сті розговорити його, ось тут для неї стала в нагоді «випадкова» зустріч з ним.
– І про що так старанно думає такий поважний пан? – десь несподівано для
Северина почувся жіночий голос.
Поруч з ним стояла посміхаючись темноволоса, струнка, із звабливою фі-
гурою жінка.
– Що? Ви до мене? Перепрошую, я не почув Вас, я весь у своїх внутрішніх
роздумах… розгублено промовив Северин, повертаючись на голос.
– Може розмовою за чашкою чаю ми зможемо вийти із Ваших… розду-
мів… внутрішніх. Запросіть мене… не пожалкуєте.
Северин був заскочений таким проханням цієї жінки, яку він ще так і добре
не розгледів, тому розгублено промовив:
– Хіба що вдома в мене є чай з трав, які колись зібрав у горах – безвільно
сказав він
– Чудово, чай з трав я люблю… підемо.
Він, на диво покірно, пішов разом із малознайомою йому жінкою, яку до
цього часу знав лише з вигляду.
Ідучи з нею, він відчував якесь затьмарення його свідомості, відносна лег-
кість ходи не стримувала все наростаюче помутніння в голові, але це його не
тривожило, як і не тривожила його все більше охоплююча його тіло байдужість.
Збоку здавалося, що це вона його веде.
Зайшовши в будинок, він знесилено сів на якийсь стілець, втома оволодіва-
ла ним. Він ще чув якусь мелодію розмови, не будучи в змозі розібрати слова,
перед ним миготіли якісь чашки і потім все злилося в темряву, яка на його
думку, тривала коротку мить, коли він знову почув той самий жіночий голос,
який промовив:
– Доброго ранку!
– Доброго, а Ви хто?
– Мене звуть Інга. Ти ж запросив мене пожити тут, і як так можна було так
швидко забути?
– Який сьогодні день?
– Субота.
– О, Боже я вже третій день дома, що зі мною?
– Знесилення! Я тобі чаю заварила. Пий! – впевнено відповіла Інга.
– А чому він такий гіркий?
– Пий, це ж трави! Вже роздратовано промовила вона, і продовжила.
– Розкажи, як ти живеш, що тебе турбує тепер, коли покинув монастир? – з
цікавістю запитала вона.
– Звідки ти знаєш?
– Ти сам це розказав, що ти не пам’ятаєш?
– Це дуже важка і особиста історія, я не можу розказати.
– Ти ж мені розкажеш і досить скоро! – пронизливим поглядом глянула
вона на нього.
І справді, під час вечері, яку приготувала Інга, Северин почав розказувати
Починав він із своїх перших душевних страждань під час нічних снів, по-
тім чим все дальше він заглиблювався у свої спогади, тим все більше його тіло
непомітно почало тремтіти від пристрасті, ставало важко дихати, він знов пе-
реживав емоції.
Запалившись від його оповідей, Інга паралізуючи своїм поглядом його
волю, повела його в кімнату, яка за її вибором, слугувала за спальню.
Северин йшов смиренно за нею, тримаючись за її руку, …Йшли вони, як в
глибокому тумані.
В кімнаті вона легким порухом руки штовхнула його на ліжко
Почавши обціловувати його, вона роздягала його, та плавними рухами сво-
їх рук повільно приводити його тіло до тих невловимих хвиль спазм , що насо-
лодою прокочувались через його єство.
Потім під його спраглим поглядом, вона почала повільно знімати з себе
сукню, нижню білизну...
Граціозно хизуючись перед ним своїм звабливим тілом, вона посміхаючись,
припадала до нього своїми грудьми...
Северин вдихав блаженний запах жіночого тіла, який він так шукав самот-
німи ночами.
…Інга, міцно притиснувши його обома руками до ліжка, сіла на нього.
…Він не відчував важкості, він лише намагався, щоб їх спільні рухи, які
ставали все інтенсивнішими, поєдналися в єдине,
…Його опановувало лише бажання – довго і разом йти до вершини спіль-
ного блаженства…
Коли вони обоє, щасливо втомлені, лежали в ліжку Інга, припавши до ньо-
го грудьми, тихо запитала:
Тобі сподобалось?
Відповіді вона не почула, …Северин спав.
Від здригнувся від несподіванки, коли над
ним, зануреному у невеселі думки у цей ранок,
який навіть не веселила природа, прозвучав го-
лос Інги.
– Доброго ранку!
– Доброго ранку, що зі мною?
– А, що не так? – ввічливо запитала Інга.
– Та щось мені не добре після ночі, можливо
я щось не то з їв.
– Не хвилюйся, просто ти багато сил потра-
тив вночі.
– Тобі було добре зі мною?
– Так, все було чудово, але я багато чого, я
вже не пам’ятаю
– Нічого, сьогодні усе повторимо, ти ж хочеш
мене?
– Хочу! – ледве промовив Северин, весь вну-
трішньо зіщулившись.
Інга приготувала обід, зробила трав’яного чаю.
З чого колотилось в тих чаях було відомо тільки їй.
– Ти вже поїв?
Сидячи в кріслі, вона впевнено спокушала його поглядом, здавалось нічого
особливого, але потік енергії від неї був просто неймовірний.
В її чорних очах Северин завжди безвільно блукав.
– Так, але я хотів щось зробити по господарстві!
– Зачекай, ще встигнеш!
Вона майже силоміць повела його у спальню, де в черговий раз повністю
заволоділа його свідомістю… – емоціями… – та тілом.
Коли знову наступав ранок, в Северина не було бажання вставати .
Вже на початку дня його не покидали похмурі думки про свою подальшу
долю. Він все більше розумів, що попав в психологічну залежність від Інги.
У нічних забавах з Інгою, він вже давно не відчував цієї солодкої муки від
єдності тіл в спільній насолоді.
Статевого бажання в нього вже не виникало, навіть коли вона зваблювала.
Він вже не відчував всіма членами свого тіла трепетного відчуття майбутньої
близькості.
Він не відчував ні емоційного піднесення ні втоми.
Для нього все це вже давно перетворилося на механічне виконання забага-
нок, згідно її команд, які ставали все більш зневажливими для нього та жор-
стокими для його тіла.
Він намагався потайки від неї, коли вона вдень постійно перебувала за ме-
жами будинку, та всупереч її волі, робити деякі дрібні невідкладні справи по
господарству, яке почало занепадати.
Стараючись не попадатися на очі сусідам, які і так все бачили, він скриваю-
чись, вертався в будинок, спираючись на паличку.
Все це викликало занепокоєння в них, але ніхто не хотів , хоч через огоро-
жу, поговорити з ним.
Вони знали що там володарює Інга, і до раніше поширеної її репутації в
селі стали добавлятись чутки, що вона відьма.
Молодий хлопець, а виглядав він вже дуже старо та змучено, люди дивува-
лись, що ж вона з ним робить. ?
Це тривало вже більше року.
Але більшість з них, для оправдання своєї байдужості до його людської
долі твердили, що такий святий монах обов’язково з справиться з нечистою
силою Інги.
В ті рідкі прояви своєї гідності перед нею, він наважувався спитати її:
– Де твій дім?
– Далеко! А що, вже проганяєш мене? – сердито відповідала вона
– Ні, просто ти мені ніколи не розказувала.
– Моє життя однобарвне Северине, тобі не зрозуміти, ти ще юний.
– Ти нічого не хочеш змінити в ньому?
– А що саме змінити? Мені подобається таке моє життя, я знайомлюсь з
новими людьми, це мені потрібне, інакше я втрачаю його сенс.
Він спробував змінити тему розмови, промовивши, що він від недавнього
часу постійно себе погано почуває.
– Знаєш, здається я захворів чимось, адже мені так зле, мені потрібно звер-
нутись до лікаря
– Зачекай! – раптово голосно вскрикнула Інга.
Навіщо тобі лікар, я сама тебе полікую, піду трав назбираю ще.
– Ні, тут щось не так, щось інше, можливо моя душа покарана.
– Та не думай за свою душу, за її дії ти відповідати будеш на небі.
Такі думки не покидали його і без її слів, адже в глибині своєї свідомості він
таки залишився віруючою людиною.
Він розумів, що буде постійно нести покарання за наругу над монахинею
Ольгою, адже її душа є не спокійна, навіть перебуваючи на небі.
Поки Інга, згідно її слів, обходила базар, він залишаючись наодинці в бу-
динку, щиро молився за упокій душі невинної сестри Ольги.
Одного разу він не звернув увагу на скрип дверей, коли Інга входила в
кімнату.
– Що ти робиш? – запитала вона.
– Я молюсь !
– Для чого тобі це? Ти ж дорослий чоловік, повинен розуміти, що тут ліки
повинні бути!
– Ліки для тіла, а молитва для душі.
– Та швидко положи на стіл цей свій молитовник, і йди у ліжко відпочи-
вати, зараз я дам тобі вітаміни! Із таким, вже звичним для нього сарказмом,
сказала Інга.
І він послушно пішов…
Подані нею ліки, викликали в нього сильний сексуальний потяг, який вже
не супроводжувався душевною насолодою, а опісля він знову відчував себе
опустошеним.
Зібравши воєдино свою волю, він кволо запитав:
– Для чого потрібна тобі моя енергія? Чого користуєшся слабкістю моєї
душі?
– Северине, до чого такі розмови?
– Це ж правда, зізнайся у цьому, ти живеш за рахунок енергії інших людей,
ти ж по–іншому не вмієш. І не можна тебе за це осудити.
– Що ти мелеш, до цього ті слова? – вона здивовано подивилася на нього,
відчуваючи всім своїм жіночим єством, що помалу розкривається її суть, не
тільки перебування у цьому будинку, але і суть її життєвого виживання.
І ніби в тон їхньої розмови, за вікном шаленіла гроза, безперервний дощ
тріщав по шибах вікон, а в темній кімнаті сиділи одна навпроти одної дві
страждальні душі.
– Що ти хочеш почути від мене? Моє підтвердження твоїх слів, для чого
тобі це? – холодним поглядом Інга пронизувала його, намагаючись привично
заполонити його волю.
– Навіть сама темна сторона диявола, може посповідатись монаху, навіть
колишньому!
– Я не буду тобі нічого говорити, краще випий ліки і лягай спати, ни-
нішня погода не найкраща для таких розмов. В таку погоду повиходять все
потаємне єство наших душ і залишиться тут блукати, навіщо тобі таке в
будинку!
Важаючи себе непереможеною, вона гордо вийшла з кімнати, а Северин і
так знав що сказати у відповідь.
Монахи часто розказували за таких людей – енергетичних вампірів, які
живляться енергією інших людей, бо їм своєї не вистарчає.
Вони тонко відчувають страждання і біль інших людей, забирають у їхніх
душах життєву енергію, яка так необхідна їм.
Вони говорили, що позбутись таких людей не так вже легко із свого оточен-
ня. Єдиний спосіб це молитва і віра…
У своєму будинку він був змушений ховатися від неї.
Як тільки Інга кудись виходила, Северин брався до читання молитов.
В молитвах він наче отримував захист своїх останніх життєвих сил, які ще
тримали його в життю.
Минув місяць.
Він завважив якісь невловимі зміни у поведінці Інги.
Її сексуальний потяг поступово зменшувався, не було в її очах того вогню…
Якоїсь неділі, зранку вона зібрала свої речі та тихо пішла будинку, не пояс-
нюючи та навіть не попередивши його… – вона просто зникла.
Северин не переживав…
В його душі виник конфлікт повернення його душі до свідомості та бажань
його тіла.
Він вважав, що це почався в нього тривалий процес очищення від страш-
ного гріха, а Інга просто була покаранням за цей гріх, забираючи в нього його
життєву енергію.
Час проживання з Інгою йому тепер видавався як спільне проживання у
суцільно чорній кімнаті.
Чорній, як темінь душ найбільших грішників. Це була кімната його мораль-
них тортур, де над ним знущалась жінка з чорною енергією.
На чорному ліжку, змайструваного ним, він лежав безпомічно, коли вона
напіводягнена, творила якісь дивні танці навколо чорного стола.
Чорними були стільці на яких вони сиділи, а оточували їх темно пофарбо-
вані вікна та і такого ж кольору підлога.
До цього інтер’єру Інга ще добавила вазу з чорними кованими трояндами,
які назавжди залишаться в цій кімнаті і ніколи не зможуть зів’янути.
Це була моторошна кімната і не тільки своїм інтер’єром.
В ній назавжди залишилась чорна енергія Інги…
Він дуже рідко старався заходити в цю кімнату.
Прочиняв двері до неї лише по якійсь нагальній, побутовій проблемі.
Потім забрав деякі необхідні речі, він наглухо закривши в ній вікна, пере-
ходив у іншу кімнату.
Северину було важко на душі, він і дальше був розгублений.
Більшість свого часу, поза роботами по господарству, він проводив у мо-
литвах, під час яких, з піднятими до неба руками, благав всевишнього подати
йому хоч найменший світлий промінь надії у його житті та отримання через
нього душевного спокою, гармонії та щастя.
Одного разу йому спало на думку розмалювати його теперішню кімнату у
синій колір, з переливами від насичено синього, як безмежне море до ніжно
голубого, яким йому марилось майбутнє життя.
Він не здогадувався, що власне ця думка про синій колір спокою, власне і
була божою поміччю у цьому періоді його життя.
Ця кімната стала його натхненням та спокоєм, мудрістю та очищенням
думок.
Він знову почав малювати ікони…
Спокій, отриманий Северином у його житті після зникнення Інги, вплинув
на нього у кращий бік.
Поволі зникала розгубленість в його очах, хода ставила все твердішою.
Осанка випрямилась… Він все більше набирав вигляду, відповідного його
віку – ставив струнким двадцятидвохрічним парубком.
Почали знову появлятися в його снах, оповиті синім маревом солодкі муки
близькості, якої вже давно він не відчував…