Розділ 14

Перший рейд їхньої новоствореної групи почався без урочистих слів чи пафосних жестів. Усе було напрочуд просто: печера, тиша, темрява… і напруження, яке відчувалося в кожному кроці.

Стіни підземелля були нерівними, вологими та вкритими тріщинами, а подекуди — запеченою кров’ю, яка вже давно втратила свій яскравий відтінок. Поміж каміння лежали понівечені кістки монстрів — зламані, розтрощені, часом із зубами ще всередині щелеп.

В підземелля студенти пішли не одні: позаду, на невеликій відстані, йшли Елізабет та Крул. Обидві жінки трималися осторонь, пильно стежачи за учнями — не як ментори, а як мовчазні спостерігачі, готові втрутитися лише в разі крайньої потреби.

Декілька хвилин усі мовчки просувалися вперед, лише шелест кроків і важке дихання порушували гнітючу тишу. Алекс ішов попереду, разом із Ліанелем і Каелісом, уважно стежачи за кожною тінню, кожним звуком. Його серце билося рівно — не від страху, а від концентрації.

Раптом з одного з темних коридорів ліворуч почувся хрипкий звук. За мить у світлі магічних ліхтарів, що пливли над ними, з’явилося декілька фігур.

Гобліни. Їх було з десяток, якщо не більше. Вони рипіли, гарчали, і вже встигли помітити групу. Маленькі, кривоногі істоти з жовто-зеленою шкірою, в рваних шкурах і з іржавими клинками в руках, заревіли й ринулися вперед.

— Нарешті! — усміхнувся Ліанель, створюючи спис зі світла. — А я вже почав думав, що ми тут на екскурсії.

Алекс не відповів — його меч уже був у руці, і кров навколо леза ворушилася, відчуваючи битву. Каеліс створив із вітру довгий двосічний меч, і не гаючи ні секунди, метнувся вперед слідом за іншими.

Гобліни зі швидкістю, що не пасувала їхній статурі, налетіли одночасно з кількох боків. Але хлопці не розгубилися. Вони діяли чітко, злагоджено — без слів, лише погляди і рухи.

Алекс зіштовхнувся з трьома гоблінами одразу. Один вдарив його клинком зверху, але той легко заблокував його кров’яним лезом, відбив удар убік, після чого коротким рухом розітнув противника від плеча до живота. Інший спробував напасти з флангу — Алекс відчув його присутність завдяки Сирені, що вчасно прошепотіла: “зліва”. Хлопець різко розвернувся і встромив меч прямісінько в груди потворі, після чого відштовхнув її назад і одразу кинувся на третього.

Каеліс у цей час діяв безшумно, мов буревій. Його меч, створений з вітру, розсік повітря з надзвуковою швидкістю. Гоблін, що наближався до нього, навіть не встиг підняти дубину — лезо уже було в нього в шиї. Іншого ельф звалив потужним шквалом, притиснувши до стіни, а потім добив коротким порізом поперек грудей.

Однак із темряви вискочив ще один гоблін і з підступним гарчанням замахнувся на Каеліса ззаду важкою дерев’яною дубиною.

— Обережно! — вигукнула Селія, яка йшла трохи позаду. Її рука блиснула полум’ям, і за мить з її долоні вирвався вогняний снаряд. Вогонь пролетів буквально в сантиметрах від голови ельфа і влучив гобліну просто в обличчя. Той упав, навіть не встигши закричати.

Каеліс лише коротко кивнув, не обертаючись:

— Дякую.

— Вдячність приймається, — з усмішкою кинула Селія й вдарила ще одного гобліна у грудну клітку полум’ям.

Ліанель в цей час крутився в бою, мов артист — кожен його рух був красивим і точним. Спис зі світла розсікав ворогів з такою швидкістю, що гобліни навіть не встигали зрозуміти, що сталося. Один із них намагався ухилитися — Ліанель підсік йому ноги й одразу пробив груди наскрізь.

Алекс краєм ока стежив за кожним із них. “Неймовірна командна робота”, — подумав він. Ліліт трималася позаду, захищаючи фланги темною магією, створюючи стіни і шипи з тіні, які перешкоджали просуванню гоблінів з боків. Роґан чекав позаду з Елірією, яка вже приготувалася до можливого лікування.

“Працюють, як одне ціле…” — Алекс відчував, як у грудях розтікається спокій. Це був перший бій, і вже зараз було видно — їхня група має потенціал. “Давненько я не відчував такої насолоди від групового рейду.”

Коли останній гоблін впав, повітря нарешті сповнилося тишею. Лише дихання, важке, спітніле, але задоволене.

Алекс обвів усіх поглядом, потім спрямував меч униз, і кров’яне лезо повільно розсіялося у повітрі.

— Добре почали, — озвався він. — Дуже добре.

Раптом з глибини печери долинуло нове гарчання, хрипке і розлючене.

— Іще? — буркнув Каеліс, витираючи лезо меча. — Цікаво, скільки їх тут?

Шум збільшувався з кожною секундою, і вже за мить нова хвиля гоблінів ринула на них — з обох боків.

— Нас обходять! — крикнула Селія, озираючись.

— Ліанель, Каеліс — вперед! Роґан, тримай тил! — коротко крикнув Алекс, кидаючись на нову хвилю гоблінів попереду.

Звіролюд мовчки підготувався до атаки. Його руки різко пішли в трансформацію — пальці видовжилися, нігті стали схожими на кігті, шкіра затверділа, а очі набули хижого блиску. Звірячий рик вирвався з його горла, коли він кинувся назустріч хвилі ворогів.

Гобліни не встигли зреагувати. Роґан врізався у натовп із такою силою, що перший противник буквально полетів угору, проломивши собою одного з товаришів. Розмахи лап прорізали повітря — і плоть. Один, другий, третій… Роґан рухався з відточеною люттю, як справжній мисливець у середовищі, де йому не було рівних.

— Ліліт! — вигукнув Алекс, не озираючись. — Прикрий його!

— Уже, — коротко відповіла дівчина.

Магічні кола темного кольору миттю розцвіли на її долонях, і з них вирвалися спіралі темряви. Вони, мов живі, кинулися вперед, окутуючи частину гоблінів тінями, сповненими шипів і задушливого мороку. Ті, хто не загинув від першого удару, зупинилися, втративши орієнтацію.

— Дякую, — буркнув Роґан, прорубуючи шлях лапами.

“Добре працюють разом,” — подумав Алекс. Він не міг приділяти багато уваги тилу — попереду теж не бракувало справ.

Із переднього проходу насувалася ще більша кількість гоблінів. Каеліс закрутив меч у повітрі, створюючи навколо себе захисну завісу з вітру. Перший противник, що наблизився, навіть не встиг змахнути зброєю — його розірвало поривом на частини.