Розділ 13

Задній двір Академії цього вечора був не таким, як завжди. Просторий, відкритий до нічного неба, він набув урочистого вигляду завдяки легкому, проте зі смаком підібраному оформленню. Уздовж периметру мерехтіли м’які магічні світильники, відкидаючи тепле сяйво на обличчя присутніх. Невеликий фуршетний стіл з різними закусками та напоями стояв осторонь, дозволяючи кожному підійти в будь-який момент. Вечір був теплим, безвітряним, і все навколо налаштовувало на спокійне спілкування.

Всі вже були на місці: семеро учнів та семеро Директорів. Чоловіки з учнів — Алекс, Роґан, Ліанель та Каеліс — були одягнені в чорні штани, а сорочки у них були різні: Алекс та Роґан — у чорних, Ліанель та Каеліс — у білих. Ліліт виглядала строго, але елегантно в легкій чорній сукні. Елірія була одягнена в темно-зелену, що вигідно підкреслювала її колір очей, а Селія — в яскраво-жовту, мов сонячний промінь серед сутінків. Директори також не залишилися осторонь — кожен з них виглядав святково, підкреслюючи, що сьогоднішній вечір має значення.

Минуло лише дві хвилини з моменту, як усі зібралися, коли раптом серед легкої тиші пролунав дзвін — тонка ложечка вдарилась об келих. Всі обернули голови на звук і побачили, що це був Фенрікс. Він стояв спокійно, тримаючи келих у руці.

— Прошу хвилинку уваги, — звернувся він до присутніх із легкою усмішкою. — Обіцяю, я не заберу у вас надто багато часу своєю нудною промовою.

Його голос звучав легко, але водночас з тією впевненістю, що завжди привертала увагу.

— Я радий, що всім нам вдалося зібратися тут сьогодні. Цей вечір влаштований спеціально для вас, щоб ви могли краще познайомитися між собою, хоча, здається, багато хто з вас і так уже має уявлення про решту.

Його губи смикнулись у хитрій посмішці, і він окинув поглядом своїх колег Директорів, які стояли розосереджено позаду нього.

— Задній двір Академії був обраний не просто так для цієї події. Наскільки мені відомо, кожен із тих, хто балотувався на роль командира рейдової групи, виявив бажання поборотися один з одним. І саме тут, під відкритим небом, у вас буде можливість перевірити один одного власноруч.

Алекс, Ліліт, Ліанель і Каеліс переглянулися. Напруга миттєво змінилася на збудження.

Першим заговорив Ліанель, його голос звучав з ледь вловимою насмішкою:

— То що, Алекс, наскільки сильно ти хочеш перевірити мене?

Алекс лише знизав плечима:

— Насправді — я хочу поборотися з кожним. Але ти вгадав. — Він перевів погляд на Ліанеля і додав з усмішкою: — З тобою найбільше.

— Це взаємно, — відповів ангел з ледь помітним викликом у голосі.

Каеліс додав спокійно:

— Я також не проти поборотися з усіма. Цікаво буде перевірити не лише свої, а й чужі навички.

Слідом виступила Ліліт. Її голос був спокійним:

— Найбільше мене цікавить Ліанель. На що здатен Алекс — я бачила вже кілька разів. А з Каелісом ми і так вже стикались у поєдинку.

Алекс коротко кивнув і заговорив:

— Пропоную так. Міні-турнір. Три поєдинки. Я візьму на себе Каеліса, Ліліт — Ліанеля. А переможці зійдуться в фіналі. Прямо тут і зараз.

Інші погодилися одразу. Ідея явно припала до душі всім, хто прагнув показати себе.

— Схоже, — озвалася Елізабет, — студенти вирішили почати вечір із боїв. Що ж, чим раніше ви з цим розберетесь, тим швидше ми зможемо перейти до святкової частини. Ті, хто буде битися — прошу вперед. Решта — відійдіть вбік.

Ліанель і Ліліт переглянулися. Хлопець з легкою грайливістю вклонився:

— Чи не надаси мені честь, Ліліт, розпочати цей вечір поєдинків разом?

Дівчина лише злегка посміхнулась:

— Із радістю складу тобі компанію.

Інші учасники розійшлися, звільняючи місце для першого бою.

— А ти не плануєш скористатися списом? — спокійно поцікавилася Ліліт, коли вони з Ліанелем зупинилися один навпроти одного, на очищеному від гостей майданчику заднього двору.

— Не цього разу, — з усмішкою відповів Ліанель. — Думаю, магії буде достатньо.

— Починайте, — подала знак Ірида.

Ліліт не змусила чекати. Вона миттю підняла руку — з її долоні вирвалася стрічка густої темряви, що перетворилася у вигнуте лезо й стрімко полетіла в Ліанеля. Але він, навіть не рухаючись, змахнув рукою — і перед ним виник напівпрозорий щит зі світла, який поглинув удар.

Ліліт знову кинула правицею — цього разу в повітрі згустилася темрява, що перетворилася в десятки гострих голок, розлітаючись у формі віяла. Ліанель відповів імпульсом: з його долоні вибухнув світловий сплеск, розбиваючи голки в повітрі.

Вона стрибнула вбік, і водночас навколо неї з'явилися три обертові кільця темряви, що слугували щитом. Звідти вона випустила довгий спис з темної енергії, ціллячи йому в плече.

Ліанель зсунувся убік, і його рука описала півколо. На землю впала коротка блискавка світла — і з неї виросли вузькі променеві стовпи, які намагалися перетнути траєкторію Ліліт. Вона стрибнула вгору, прямо над одним із них, а в повітрі на мить зависла, склавши руки в жест. Темрява згущувалася в її долонях — і раптом з них ринули два довгі леза, які вона направила вниз, на супротивника.

Світло знову встигло зреагувати. Ліанель змінив позицію — навколо нього закрутилася спіраль блискучих частинок, які перерізали леза Ліліт, розірвавши темряву ще до того, як вона дісталася його.

— Гарна атака, — кинув він знизу, а потім клацнув пальцями.

Під ногами Ліліт спалахнуло — спершу слабо, потім яскравіше — світло рвалося з землі вгору, намагаючись оточити її й обмежити рух. Вона приземлилась на межі пастки, але одразу зреагувала: круг навколо неї став чорним, темрява розповзлася хвилею й загасила світлову пастку.

— Непогано, — відповіла вона. — Але не настільки, щоб зловити мене.

Вона нахилилася вперед, і обома руками створила величезний півмісяць із темної магії, який полетів уперед із великою швидкістю. Удар був потужним — він змусив Ліанеля вперше відступити назад. Він виставив обидві руки, і перед ним розгорнулася стіна зі світла, що з трудом витримала напад.