12. Улюблениці і недолюблені

У цьому розділі я хочу трішки розповісти про своє навчання. Отже, з попередніх розділів відомо, що моє навчання на початку не можна назвати гарним, так як основні навички закладалися, лежачи у ліжку.

Я завжди любила читати, але через поганий зір і можливу дислексію читала я поганенько. Пояснити ні собі, ні викладачам я це не могла — лише вже в майже дорослому віці, маючи великий словниковий запас і адаптаційні механізми, я навчилась читати по обрисам літер і з контексту речень. Я досі вголос читаю, на мою думку, недостатньо швидко.

У дитинстві мене критикували вчителі за повільне читання, некрасивий почерк і постійні помилки в словах. Це не були помилки від незнання правил — я просто могла в реченні написати рандомну букву, а потім, перечитуючи це в контексті, просто цього не помітити. Але писала я доволі швидко, бо запам'ятовувала речення цілком і не витрачала час на підглядання. Звісно ж, вчителі проявляли зневагу за цю мою недосконалість.

Проте я дуже легко вловлювала інформацію на слух, тому здебільшого в молодшій школі у мене були 4, а інколи 5 (але це стосувалось лише усних предметів) — по дванадцятибальній системі це 7-10.

У час, коли я навчалась, у більшості шкіл чомусь не було 4-х класів, тобто з третього ми одразу переходили в п'ятий. І ось на початку п'ятого класу я захворіла на два тижні, і коли прийшла в школу, була буквально шокована, що треба ходити по різних класах і до різних вчителів. До того ж, так як моя школа знаходилась далеко від дому, то підручники я отримала також у день мого візиту в школу. Телефону вдома у мене ще не було, тому й домашнє завдання я дізнатись не могла. Тому перший тиждень я вислуховувала від вчителів про невиконане завдання.

Матеріалу я також пропустила багато, тому взагалі не розуміла, що відбувається. Тоді у мене вперше в чверті з'явились трійки по математиці та українській мові, і я прямо відчула, як більша частина вчителів мене відверто зневажає.

Пам'ятаю, як на зарубіжну літературу я дізналась завдання, не будучи жодного разу на уроці і взагалі не знаючи, що це за предмет такий. Завдання було написати про грецькі міфи. Звісно, я не знала, як писати, і звернулась до бабусі — у нас була велика бібліотека, і вона одразу дала мені книжку. Коли я написала твір українською, мама сказала, що це неправильно і треба писати російською. Я переклала і написала російською. Поки я довезла свій твір до вчительки, листок доволі пом'явся і трохи замастився. Вчителька одразу підняла мій листок і висміяла перед усім класом, а потім насварила мене за текст російською. Мені було дуже прикро, але вигляду я не подала.

Взагалі натиск вчителів я витримувала чомусь доволі легко і ніколи не мовчала, особливо коли вони були несправедливі до інших учнів, тому улюблиницею вчителів я точно не була, незважаючи на те, що моя мама працювала в школі.

Учні на початку мене дражнили, але це не був відвертий булінг — просто хтось підхоплював слова вчителя не тільки про мене, а про будь-кого з учнів, і якийсь час дражнився. Але в середній школі цього вже майже не було, і якоїсь нерівності до себе від однокласників я особливо не відчувала.

В принципі, вже з другої половини п'ятого класу я стала відчувати себе в школі досить добре. Якось я знов захворіла і під час хвороби пройшла з мамою тему з математики — виявилось, все просто і зрозуміло. Коли я прийшла одразу на контрольну, то написала її навіть краще за двох відмінниць у класі. Вчителька з математики мене похвалила — вона завжди була справедлива і була з тих небагатьох, хто не боявся публічно визнавати свої помилки. Звісно ж, математика стала моїм улюбленим предметом і давалася мені без зусиль.

Завдяки моїй хорошій слуховій пам'яті інші оцінки теж покращились, проте більшість вчителів мене любити більше не стало. Одна відверто перед усім класом заявила мені, що чекає того дня, коли вона прийде на роботу, а я не буду сидіти перед нею на першій парті.

А от моя найкраща подруга, навпаки, була улюблиницею вчителів — вона була тиха, спокійна, і знання здобувала постійним навчанням, на відміну від мене. Я навіть кілька разів намагалась повторити за нею, але це завжди мало протилежний результат.

Наприклад, коли додому задавали зробити конспект якогось параграфа, вона переписувала його повністю, я ж нотувала лише важливе. Її чомусь завжди хвалили за довгі конспекти, і хоч я цього не розуміла, бо, наскільки мені відомо, конспект має містити коротку важливу інформацію.

Так от в один день я вирішила написати максимально довгі конспекти по декількох предметах, але чомусь вчителька поставила мені 9, а їй 11. Я відверто вирішила спробувати запозичений спосіб у моїх однокласниць і почала плакати, а вона перекреслила мою 9 і поставила 7 — тоді ми вже перейшли на 12-бальну систему.

Вчителька з історії взагалі продемонструвала подвійні стандарти. Вона перерахувала мої листочки — їх було 11 — і сказала: "Чому так багато? Це ж конспект. Буде 10". А через кілька хвилин передивилась конспект моєї подруги на 12 сторінок і сказала: "Ти так багато написала — молодець, тобі 12".

Я зробила свої висновки. Не можу сказати, що засмутилась — скоріше підтвердила свої очікування. Взагалі я не ставилась до оцінок занадто серйозно і закінчила школу з середнім балом 9 — мене це цілком влаштовувало, бо я майже не докладала до цього зусиль.

Далі я теж вчилась легко, не напрягаючись. Можу сказати, що навіть люблю вчитися, бо не витрачаю на це багато часу. Справді складно було, коли доньці було 2 роки — я працювала і навчалася, ще й за брата з чоловіком. Але я була молода, і мені вистачило сил завершити це навчання, хоча це й привело до цілковитого виснаження.

Цікаво, що тоді, в школі, я не шукала схвалення вчителів і не залежала від їхніх оцінок. Але після народження доньки щось змінилось — я почала шукати підтвердження ззовні, потребувати чужого схвалення. Можливо, це було через відповідальність за ще одне життя, можливо — через виснаження і невпевненість у собі як у матері. Але той внутрішній стрижень, що допомагав мені не зважати на думку вчителів, десь зламався.