10 Геній чи г*вно?

Ще пригадала момент з мого виховання. Так ось, на відміну від більшості дітей, мої батьки не критикували мої здібності, а навпаки — перебільшували, особливо мама. Так як вона з дитинства мріяла займатись музикою, але бабуся її весь час критикувала, і вчитель, до якого звернулись за навчанням, заявив, що в неї немає ні голосу, ні слуху — вочевидь, це було дуже травматично для неї. До речі, я, звісно, чула, як вона співає, і можу сказати, що не все було так погано.

Так ось, моя мама весь час казала, що я дуже гарно співаю. Щоправда, мене дійсно в 6 років прийняли в музичну школу на клас скрипки, що, в принципі, доводило — здібності у мене все ж є. Але з музичною кар'єрою у мене все ж не склалося, про це я більш докладно розповідала у попередній книжці. Можу тільки сказати, що скрипку я покинула через рік, а ще через 5 років мама обманом змусила мене вступити на клас домри — це окрема травма для мене, але зараз не про це.

У школі і в коледжі я ще вчилась у музичній школі, і, звісно ж, всі про це знали. Так ось, коли в мене щось не виходило з першого разу на уроках музики чи на танцях, на які я теж ходила, я одразу чула: "Ти ж ходиш у музичну школу, як це в тебе не виходить?" А вдома, навпаки, мені транслювали, що я майже геній.

Справедливості заради, результати я показувала досить посередні — думаю, загалом через ненависть до домри, на якій я ніколи не хотіла вчитись грати. Я не могла зрозуміти: геній я чи г*вно? Тому весь час мені здавалось, що я обманюю, і скоро всі побачать, що я зовсім не здібна.

Коли в школі у мене був випускний, моя мама все наполягала, щоб я заспівала, але я цього не зробила. І ось коли на випускному виступили дівчата з паралельного класу, які професійно займались вокалом — я про це не знала, бо вони до цього ніколи не співали на заходах — я насправді була шокована і неймовірно розчарувалась у собі. Раділа тільки тому, що не погодилась співати, і ніхто не побачив мого провалу.

Вокалом, звісно, я професійно не займалась — навіть не ходила на сольфеджіо, музлітературу та історію музики, бо на мої благання не примушувати мене закінчувати домру мені дозволили не ходити на них. З того часу я почала дуже нервувати, коли люди з будь-якою музичною освітою могли почути і зрозуміти, що насправді я не вмію співати.

Останньою краплею було, коли одного разу в караоке у мене боліло горло, але я все одно вирішила взяти пісню, яка була складна, але зазвичай добре у мене виходила. З перших нот зрозуміла, що не тягну. Якийсь хлопець підхопив і допоміг доспівати, а в кінці сказав: "Така гарна дівчина — і так пісню зіпсувала". З того часу я все більше соромилася, і ця фраза досі звучить у мене в голові.

Вже після психотерапії, рік тому, я почала брати уроки вокалу, але була настільки зажатою, що навіть елементарні вправи у мене довго не виходили. Якщо чесно, я не знаю, які висновки зробити зі свого досвіду. Але десь почула, що якщо у тебе є якісь здібності, то це злочин перед світом — не дати їм розвиватись.