8

Лінда сподівалась уникнути зустрічі з Гаррі, але Джесіка мало не відразу, тільки-но прокинувшись, попросила бути поруч із нею.

-Коли сестра приходить, я маю спускатися вниз і пити чай із нею і дядьком. І…Гаррі - додала вона зашарівшись - Я завжди почуваюся дурепою, як Сузан дивиться на мене. Добре, якби ви були б поруч, тоді вона би побачила, що я вже маю подругу і мені не потрібне її дурне товариство.

Подругу, якій дядько платив. Це саме те, чому варто заздрити, подумала Лінда.

Але відмовити не могла. По-перше, її робота полягала в тому, щоб завжди підтримувати Джесіку. А по-друге - хто знає? - можливо, й справді красуня, побачивши, що мала не потребує її, вмиється слиною від заздрощів? Ну, може, хоч трохи…

Але все одно вона має Гаррі, думала Лінда, заплітаючи Джесіці коси. Впертого, завжди вірного тільки собі, такого, якого не можна підкорити. Чи вдалося це цій хвойді?

Безперечно так. Вони там у своїх більярдних клубах, чи що то було насправді, вчаться керувати чоловіками. Вони знають, за які нитки тягнути, навіть таких впертих, як Гаррі.

Лінда від злості мало не смикнула Джесіку за волосся. Мала винна тільки в тому, що дурна й хоче чепуритися, аби сподобатися нареченому сестри. Хіба можна бачити когось іще, маючи поруч таку, як Сузан?

А їй, Лінді, навіть не можна й причепуритися. Вона мусить лишатися такою, як є, з темними колами під очима, великим животом і в чорній сукні. І жодним мускулом свого обличчя вона не покаже, що відчуває насправді. Мусить максимально тримати себе в руках.

Лінда почала робити це з самого ранку. Вона наказала своїм рукам не тремтіти, а голосу - лишатися рівним та спокійним. Жодної червоної плями не зʼявиться сьогодні на її обличчі. Ніякої плями взагалі. Воно залишиться таким, яким і було завжди. Нехай Гаррі блідне чи червоніє, коли побачить її. Він точно не готовий до такої зустрічі.

Джесіка вдягнула нове з того, що вони не так давно замовили у швачки. Її обличчя відразу перестало бути прозорим і безбарвним. Загалом дівчисько виглядало краще, ніж раніше, й Лінда була задоволена своєю роботою. Її клята старша сестра точно буде заздрити.

Але, тільки-но Сузан переступила поріг будинку та зʼявилась у вітальні, Лінда зрозуміла, що програла вже, і цей виграш у вигляді покращеної версії Джесіки взагалі не має значення. Її боротьба з Гарріною нареченою від початку не мала сенсу.

Портрет був лише недосконалою версією Сузан. Лінда ніколи не бачила такої надзвичайної краси. Це була зовсім юна дівчина, її ровесниця, але з неймовірно густим, чорним волоссям, сяючими блакитними очима, правильним підборіддям та граційною ходою. Вона не йшла, а танцювала, й кожен її крок був настільки ідеальним, що Лінда відчула себе жахливою, закінченою потворою.

В порівнянні з Сузан вона такою й була.

Сестра Джесіки уявлялась їй зарозумілою, такою, що випромінює хіть і бруд, як ті вуличні легковажні жінки. Але нічого такого не було в Сузан - тільки впевненість у власній красі й власне сама краса. Все, що вона робила, виглядало до біса гарним - її кроки, рухи руками, головою, те, як вона підтримувала спідницю.

І було в ній і звабливе. Але не брудне. Таке, від чого можна втратити голову, тільки побачивши.

Лінда втрималась, щоб не відкрити рота, коли побачила Гарріну наречену. І мусила докласти надзусиль, щоб не кинутись на неї, не роздряпати її неймовірно гарне обличчя й не вирвати шмат такого до болю ідеального волосся.

Їй хотілося скрипіти зубами від безсилої злоби. Як не чепурись, не намагайся виглядати краще - ти вже програла поруч із Сузан.

Красуня підійшла, привіталась. У неї був солодкий, медовий високий голос, і коли вона говорила, її губи дуже граціозно, правильно рухались. Лінда відразу зненавиділа їх, як і все, що було в Сузан.

Шкода, що вона не вміє спопеляти поглядом. Давно б уже спалила цю гидку красуню, щоб від неї й сліду не лишилося.

Привітний і доброзичливий погляд Сузан ще більше розпалював ненависть в Лінді. Якби красуня поводилась зухвало й задирала носа, можливо, вона могла б сприймати її інакше. Але таку, у всіх розуміннях ідеальну…

Лінда мусила не тільки привітатись та зробити реверанс, а й назватись. Джесіка дивилась на сестру з викликом. Дурна! Вони обидві вже програли. Не варто й намагатися виглядати кращими.

-Чудово, що ви приїхали – озвалася Сузан. Напевне, вона не помічала тієї ненависті, що лилася в її бік, і від цього робилась ще більш ненависною – Тепер Джесіка не сумуватиме сама вдома.

-Я не сумувала! - випалила Джесіка.

Вони заговорили про сукню дівчиська. Лінда може й підтримала би розмову, але її коліна раптом затряслись, а ноги ослабли так, що вона мусила докласти надлюдських зусиль, аби не впасти.

Гаррі стояв позаду своєї нареченої.

І дивився не на таку болюче вродливу Сузан.

А на неї, на Лінду.

Широко розплющеними очима. Так, наче бачив привида. Страшного й небажаного привида, такого, якого ніколи не хочеться зустріти.

Він зовсім не змінився. Ну, майже. На його голові лишався той самий кущ із волосся, який вона так любила куйовдити. І майже все в ньому було таким, як і раніше, окрім погляду. Він зробився більш дорослим та серйозним, дуже впевненим у собі. Не як той хлопчисько-конюх чи садівник.

І вдягався він тепер інакше. Наче справжній баронет.

Гаррі дивився на Лінду не моргаючи. Наче побачив якесь дуже страшне видиво. В нього наче був напад правця чи паралічу.

Дівчина хотіла зухвало посміхнутись йому, але не могла. Бо цей Гаррі, який належав іншій, і той, що був колись її - один. Єдиний. Вона згадала, як він казав, іще не так давно, що кохає її, як втрачала голову в його обіймах, як вони будували плани на майбутнє…

Лінда схилила голову й зробила реверанс. Доля познущалась над нею і вони з Гаррі помінялись місцями. Скоро він стане господарем у цьому будинку, а вона залишиться служницею.

Бачити його було складніше, ніж вона думала. Дівчина раптом збагнула, що дуже хотіла, чекала цього моменту. Увесь час після втечі Гаррі потай вона мріяла побачити його знову. І тепер, коли це сталось, вона не може зненавидіти його. Навпаки. Вона досі безнадійно й болюче його кохає.