5.

-Я шукаю містера Джоната Ролінга.

Невисокий, приземистий чоловік у сірому, трохи потертому костюмі, прискіпливо оглядав Лінду.

Дівчина вже звикла, що останнім часом її пильно роздивляються всі, кому цього хочеться. Погляд зацікавлених нею людей завжди опускався донизу й зупинявся на животі, обриси якого вже були добре помітні під сукнею.

Раніше Лінда червоніла й почувалася ніяково під такими поглядами. Та згодом звикла. Ніхто з цих людей не знає, що насправді вона не мала чоловіка.

І не дізнається. Клодія справді мовчала, й ніколи більше не заговорювала на цю тему, навіть коли вони лишались самі.

-Навіщо він вам? - запитала Лінда.

Вона витримала прискіпливий погляд чоловіка, бо за останній місяць не програла жодних переглядин із Джонатаном. Зараз їй здавалося, що вона може передивитися самого диявола, якщо той раптом надумає пограти з нею в таку гру.

-Я - адвокат - сказав чоловік, гидливо морщачись та оглядаючи живіт дівчини - Адвокат його дружини.

-Кого? - перепитала Лінда.

Це звучало як щось абсолютно неможливе. Джонатан не забував повторювати майже щодня, що одружуватись не збирається, й Лінда втратила надію колись змусити його це зробити.

Вона просто лишалася з ним, бо її живіт збільшувався, вагітність робилась усе помітнішою, а її тіло - все більш неповоротким.

-Дружини - насмішкувато відповів чоловік - Його дружини пані Рейчел Ролінг, уродженої Мей.

Лінда найменше хотіла б зараз виглядати дурепою, проте не могла контролювати свою міміку. І не знайшла, що відповісти чоловікові, який знав більше за неї та почувався господарем становища.

-А ви хто? - озвався адвокат - Його чергова коханка?

Лінда знову не знайшла, що сказати. Вона довго вже не почувалась такою абсолютною дурепою.

Її врятувала місіс Кітс.

-Що ви, містере адвокат - раптом вигулькнула жінка - Це ж кузина нашого господаря, небога покійної місіс Ролінг, донька її старшого брата з Англії!

Лінда взяла себе в руки. Справді, її становище не було настільки вже й хистким. А її справжні стосунки із Джонатаном не мали нікого цікавити, тільки якщо це…

Не його законна дружина перед Богом.

Про яку він досі жодного разу не згадав.

-Саме так, сер - озвалася Лінда, намагаючись додати сталі своєму голосу - Доки мого брата немає вдома, я тут хазяйка. Тому хочу знати, чого вам треба?

-Ви не дуже гостинна хазяйка, міс.

-Місіс - Лінда випрямила спину - Не бачу причин бути гостинною, коли ви не чекаєте цього від мене. Вам потрібен мій брат, а не гостинність, чи не так?

-Так - роздратовано відповів адвокат - Коли він прийде?

-Мій кузен не звітує переді мною. Не можу знати.

-Шкода. Інакше знали б, що не ви тут хазяйка, а місіс Рейчел Ролінг, дружина вашого так званого кузена.

-Я тут уже майже чотири місяці, а вона не зʼявилась жодного разу - Лінда знизила плечима. Вона зовні лишалася холодною, хоча їй коштувало дуже великих зусиль утримувати таке обличчя - Тож це дуже спірне питання.

-Що ж, гаразд - розсердився адвокат - Я не стану чекати вашого так званого кузена у вашому товаристві. Але ви перекажіть йому, що моя клієнтка, місіс Рейчел Ролінг, ніколи не дасть йому того, чого він хоче, й планує домогтися правди. Нехай не думає, ніби зможе так просто звільнитися від неї.

Він пішов. Тільки коли двері зачинилися, Лінда дозволила собі видихнути й опустити очі.

Можливо, вона виграла цей бій. А можливо, й ні. Лишалося усвідомити головне, найнеприємніше.

Дівчина повернулась до місіс Кітс.

-Ой, ви так зблідли, міс - кинулась та - Вам потрібно присісти, бо…

-У нього є дружина? - запитала Лінда.

«Спати з кузеном, який цього вимагає - одне. Але якщо він одружений, це…

Лінда мало не задихалась. Їй було страшно гидко від того, якою вона стала, і до чого опустилась, лишившись сама без…

Того, хто її покинув. Ніколи, ні за що, за жодних обставин вона більше не згадає його імені!

Місіс Кітс опустила голову.

-Присядьте, міс… - пробурмотіла вона - Прошу вас…

Лінда сіла, бо ноги й справді починали терпнути.

-Так, міс, є - пробурмотіла місіс Кітс - Пані Рейчел, вона…

-І ви знали? Увесь цей час? І місіс Ролінг знала?

-Так…І місіс Ролінг, мир її праху, але мабуть, після хвороби вона про це забула.

Місіс Кітс принесла подушку й турботливо підсунула її Лінді під спину.

-Ця місіс Рейчел, якщо і зʼявиться тут, то дуже нескоро - відповіла жінка - Вона по-справжньому ніколи й не жила і не господарювала в цьому будинку.

Місіс Кітс розповіла, щось десь рік тому Джонатан одружився з набагато старшою за нього жінкою, яка була й досі лишається єдиною спадкоємицею великого підприємства з виробництва скла. Вона не мала ніяких родичів, ніколи раніше не виходила заміж, тому спадкоємців у неї не було.

-Місіс Рейчел десь ровесниця покійної місіс Херріет - продовжила служниця - Після її смерті завод мав би дістатися якомусь дуже далекому небожу, здається, синові її троюрідного брата. Але містер Джонатан хотів отримати його для себе. Через що й завів роман із місіс Рейчел і одружився з нею, сподіваючись, що вона складе заповіт на його імʼя.

Але новоспечена дружина Джонатана виявилась не настільки дурною, і вже за тиждень після весілля уклала заповіт на іншу особу - на того самого, дуже далекого небожа. Все пішло не за планом. Це, звісно, розлютило Джонатана, й він спробував рухатись іншим шляхом, а саме, оголосити свою дружину психічно неврівноваженою, запроторити її до божевільні, оскаржити заповіт, а потім анулювати шлюб.

-Він опоював її якимись речовинами…достеменно не знаю…але за той час, доки вони жили разом у її будинку, вона справді часто бувала неадекватна й не стримана, хоча раніше за нею такого не водилось. Зараз вона в божевільні.

Але все пішло знову не так, як планував Джонатан. Йому вдалося запроторити свою стару дружину до божевільні, але там вона несподівано оклигала й найняла адвокатів, щоб вийти звідти й вимагати законного права доживати старість у будинку Ролінгів, тобто, у свого чоловіка, а власний віддати далекому родичу, своєму спадкоємцю, та його родині.