5. Захисник

 Роздумувати ніколи. Сашко вистрибує з вікна й, корчачись від болю, падає на асфальт. Так боляче йому ще ніколи не було.

Але що його біль порівняно з тим, що загрожує незнайомці? Тій, яку він знає так добре і яка стала для нього майже рідною. І хай вона навіть не підозрює про його існування, хай не захоче знайомитися чи відштовхне його — це зараз не має жодного значення. У нього одна мета — врятувати дівчину від нападників.

Він чудово розуміє, чого хочуть від неї ці нелюди. До довкола ні душі, тож скривдити її їм нічого не коштує — як би вона не пручалася й не кричала. Утрьох вони куди сильніші за неї одну. Потрібно поспішати, поки не сталося непоправне.

Перемагаючи біль, Сашко піднімається на ноги. Робить перший крок, другий... Йти неймовірно важко. Він же стільки днів та тижнів не робив жодного руху!

Проте думка про небезпеку, що загрожує дівчині, додає сил, і він з останніх сил кидається їй на допомогу. Перебігає дорогу. Нападники його не помічають, бо стоять спиною. Сашко ледве шкутильгає на хворих ногах, розуміючи, що це, можливо, його єдиний шанс дійти до них. Не роздумуючи, він підхоплює з землі цеглину та палицю й з усієї сили кидає камінь у кривдників.

Цегла влучає в спину тому, який тримав собаку. Руки нападника слабнуть, і він випускає повідець. Маленький песик, недовго думаючи, самовіддано вчеплюється кривдникові в ногу. Той намагається віддерти пса, але марно. Тоді двоє інших кидаються йому на допомогу, відпустивши дівчину, і та починає голосно й пронизливо кричати.

У цей момент на них із здоровенним дрючком у руках нападає Сашко.

Він більше не думає про біль у ногах. У взагалі ні про що не думає. Він просто гамселить палицею усіх трьох — по головах, плечах, ногах, руках, шиях. Йому байдуже, що з ними буде. Він готовий їх знищити, розмазати по землі. Одного б'є ногою в пах, іншого — дрючком по шиї, і той валиться на асфальт.

— Лежачого не б'ють! — кричить один із нападників, згортаючись на землі.

Та на Сашка це не діє. Він продовжує лупити його палицею по плечах, по голові, по носі, з якого вже юшить кров. Дівчина тим часом відчайдушно пручається й кусає того, хто все ще намагається її втримати — за руку, за лікоть, за плече.

З вікон починають висовуватися люди. Хтось лементує, хтось кличе на допомогу. Зчиняється ґвалт. З-за рогу будинку вибігають кілька молодих хлопців.

Нападники намагаються нахилити п'ятами, але запізно — допомога вже поруч. Хлопці швидко наздоганяють їх і починають частувати кулаками та ногами. Усі троє мерзотників вже качаються по землі, мовчки закриваючи голови від ударів.

— Так їм! Додайте ще! — гукають із вікон сусіди.

Підбігають і місцеві жінки, заходившись лупити нападників усім, що потрапило під руку: хто мокрою білизною, хто ополоником, хто дошкою. Особливо стараються поцілити межи очі та в пах — щоб надовго відбити охоту. Поруч бігає та люто гавкає песик, намагаючись ухопити лиходіїв за ноги, руки чи сідниці.

Дівчина трохи спам'ятовується й шукає очима свого рятівника.

Сашко лежить на землі й не може підвестися: лише злість та ненависть тримали його на ногах, а тепер сили остаточно вичерпалися. Вона в безпеці, поруч повно захисників. Сашко хоче додому, але тіло його не слухається. Дівчина підходить до нього й крізь сльози ділиться щирими словами подяки, простягаючи руку, щоб допомогти підвестися.

— Я знаю, що в тебе хворі ноги, — каже вона, трохи заспокоївшись. — Я чула про тебе, бо живу неподалік. Бачила, як ти щодня спостерігаєш за мною з вікна, але не наважувалася підійти першою. Нічого про тебе не знала й боялася образити. Мені дуже хотілося поспівчувати, але я хвилювалася, що це буде тобі неприємно...
Вона тепло усміхається:
— Я — Карина. А це мій Тобі, вірний захисник. Тільки сьогодні моїм справжнім захисником був ти. Я б дуже хотіла, щоб ти й надалі оберігав мене, коли я гулятиму тут вечорами.

Сашко усміхається крізь біль:
— Мабуть, це станеться ще нескоро. Ти ж бачиш, у якому я стані. Ще невідомо, що буде далі...
— У тебе все буде добре! Ти обов'язково одужаєш, а я завжди буду поруч, — впевнено каже Карина й обережно допомагає йому дістатися додому.