Визирнувши у вікно, Сашко уважно оглядає все довкола. І що ж він бачить? Якийсь підліток, затуливши дівчинці рот, тягне її в кущі. Інший затискає пащу маленькому собачці. А третій намагається схопити дівчину за ноги.
Вона відчайдушно пручається, бившись усім тілом, руками та ногами. Але ці негідники сильніші за неї. Собачка, мабуть, укусив одного з них за палець, бо той тепер махає рукою, з якої, здається, капає кров. І все це відбувається просто біля його будинку — за якихось п’ятдесят кроків.
Сашко чудово розуміє, що не може зробити й кроку. По-перше, у нього хворі ноги, а по-друге, ще не час ходити. Лікар суворо заборонив йому будь-які рухи, адже це може призвести до незворотних наслідків. Або ж знову доведеться робити дуже складну й тривалу операцію.
Але роздумувати немає коли. Він знає, що о цій порі тут ніхто не ходить. Та й удень сюди мало хто забредає. Район у них на околиці, малолюдний, а поруч — старий занедбаний парк, де взагалі нікого не буває. Окрім цієї дівчинки, тут ніхто ніколи не гуляє. Вона приречена.
Покликати на допомогу немає кого. Кричи не кричи — хто вийде допомагати дівчині? А вони вже майже затягли її в кущі.