3. Щось сталося

В один із осінніх днів — а надворі вже стояв вересень — дівчинка, як завжди, крокувала повз його вікно. Вона йшла туди, до кінця вулиці, а потім, як він знав, обов'язково поверталася. Він міг розрахувати її маршрут буквально по хвилинах і навіть із заплющеними очима знав, де вона приблизно перебуває.

Рівно о восьмій вечора дівчинка пройшла повз його будинок. У нього було ще десять хвилин, щоб зайнятися власними справами. Сашко знав, що рівно о 20:10 вона разом із собачкою має пройти назад протилежним боком вулиці.

Сашко приготувався. Він присунув стілець ближче до вікна, зручно вмостився й почав чекати. Для нього це був щоденний ритуал — наче він із нею зустрічався, наче це були їхні спільні побачення.

Увечері він подумки бажав їй добраніч, а вранці — вітався. Щоправда, дівчина цього не чула, адже він робив це про себе. Але для нього було надзвичайно важливо побачити її та знати, що з нею все гаразд. Сашко рахував дні й тижні, чекаючи, коли нарешті мине хвороба і можна буде вийти на вулицю та познайомитися з цим дівчиськом наживо.

20:11, а дівчинки все немає. 20:12 — Сашко починає нервувати й хвилюватися. Де ж вона могла подітися? Вона завжди така пунктуальна, у неї все розписано по годинах. Жодного разу не траплялося, щоб вона спізнювалася. Можливо, щось сталося? Вже тринадцять хвилин на дев'яту, а її досі немає.

Тоді Сашко рішуче підсуває стілець ще ближче, стає на підвіконня й видивляється в той бік, звідки вона мала з'явитися.