Глава 5 Несподівана зустріч

Уляна працювала в саду, спостерігаючи, як світяться лікувальні рослини. Кожна реагувала на її рухи і думки, немов відлуння її внутрішньої сили. Серце ще калатало після попередніх вправ, але тепер відчуття було іншим — більш впевнене, спокійне… поки раптом не з’явився сторонній звук.
Двері будинку скрипнули, і легкий подих магії пронісся садом. Один із світляних вогників раптом злетів високо, а кристали на столі здригнулися.
— Хтось тут? — тихо промовила Уляна, обертаючись.
Перед нею стояла молода дівчина, трохи вищого зросту, з гострим поглядом і легкою посмішкою, що не приховувала впевненості. Її волосся було темне, акуратно заплетене, а одяг — зручний, але з відтінком магії: тканина тихо переливалася блакиттю й сріблом.
— Я Жорміс, — представилася дівчина, поклонившись, але в її очах блищав веселий виклик. — Помічниця Нікеї. А ти, мабуть, Уляна?
Уляна здивовано моргнула: ім’я прозвучало точно так, ніби вона його чекала. Серце калатало ще швидше.

— Так… а ти…? — дівчина намагалася скласти слова. — Як ти знаєш моє ім’я?
Жорміс лише загадково посміхнулася, зробивши крок ближче:
— Тобі ще доведеться дізнатися дуже багато про цей світ. І про себе.
Світляні рослини навколо легенько тремтіли, немов очікуючи, що почнеться новий урок. Уляна відчула, що це не просто знайомство — це початок чогось значно більшого, ніж вона могла уявити.

Жорміс обережно підійшла до столу, де лежав кристал, що ще недавно піднімався в руках Уляни.
— Давай спробуємо щось просте, — сказала вона, не відводячи погляду. — Моя магія трохи відрізняється від твоєї, але ти можеш відчути її.
Уляна кивнула, все ще напружено стежачи за дівчиною. Жорміс витягла маленьку рослину з саду. Вона блиснула блакитним світлом і легенько затремтіла.
— Спробуй повторити, — сказала Жорміс. — Не сила важлива, а відчуття руху енергії.
Уляна підняла руку. Вогонь на долоні злегка мерехтів, реагуючи на її думки. Вона сконцентрувалася на рослині. Тіло напружене, серце калатало, але розум почав відчувати потік енергії.
Рослина повільно піднялася з місця, ніби слухаючись її, а потім затремтіла і легенько нахилилася до руки дівчини.
— Чудово! — усміхнулася Жорміс. — Ти відчуваєш магію світу. Це лише початок. Усі тут маги, але кожен по-своєму. Тобі ще треба навчитися чути їх і працювати разом із ними.
— А ти… ти теж колись була новачком? — запитала Уляна, вдивляючись у очі Жорміс.
— Так, — кивнула дівчина. — І мені знадобився час, щоб зрозуміти, що сила — це не тільки вогонь чи кристали. Це відчуття світу, взаємодія з ним. Ти теж навчишся.
Світляні вогники навколо тихо мерехтіли, підкреслюючи, що кожна маленька дія Уляни впливає на світ довкола. Дівчина глибоко вдихнула: страх ще не зник, але змішався з захопленням і цікавістю.
— Тоді… — прошепотіла Уляна, — я готова спробувати ще.
Жорміс усміхнулася ширше і махнула рукою:
— Добре. Тоді почнемо справжнє навчання. Але пам’ятай: світ, куди ти потрапила, не терпить поспіху. Кожен крок важливий, і часом помилки теж навчають.
Уляна відчула, що це перший день великої подорожі. Світ, який колись здавався чужим і складним, став трохи знайомішим. І саме тут, поруч із Жорміс і під наглядом Нікеї, її магія починала пробуджуватися по-справжньому.