Глава 4 Перша спроба контролю

Ранок у домі Нікеї був тихим, але наповненим відчуттям очікування. Уляна прокинулася, і перший подих холодного повітря на щоках змусив її серце калатати швидше. Вогонь на руці спав, але його тепло ще тремтіло в долоні, неначе згадуючи ніч минулу. Вона повільно підвелася, прислухаючись до тиші, яка огортала великий будинок.
— Сьогодні спробуємо щось складніше, — сказала Нікея, коли Уляна зайшла до кімнати для практики магії. — Ти готова?
— Так, — тихо промовила дівчина, хоча всередині тривога і захоплення змішалися, наче завірюха в саду.
На столі лежав кристал — більший, важчий, ніж той, що вона піднімала раніше. Його блакитне світло відбивалося у високих стінах кімнати, а тінь здавалася живою. Уляна підняла руку. Серце калатало, дихання пришвидшене. Вона спробувала відчути енергію, що вже пульсувала в ній, і повільно подумки покликала кристал.

Він здригнувся, але не піднявся. Уляна відчула, як вогонь на руці трохи спалахнув, а одяг, який раніше слухався рухів, зараз нервово тремтів.
— Не лякайся, — спокійно промовила Нікея. — Це нормально. Іноді сила протестує. Не вона погана, це ти ще вчишся з нею співпрацювати.
Уляна глибоко вдихнула і спробувала ще раз. Кристал піднявся сантиметрів на п’ять, але різко похитнувся і впав, ледь не вдаривши її. Дівчина відскочила, серце калатало так, що здавалося, його чують усі стіни кімнати.
— О, таке трапляється, — посміхнулася Нікея, спостерігаючи за рукою Уляни. — Це перший справжній тест. Ти відчула, що сила не завжди слухається?
— Так… Вона… вона наче робить щось сама, — промовила Уляна, здивовано дивлячись на полум’я, що тепер пульсував яскравіше, ніж зазвичай.

Нікея кивнула, але відповіла загадково:
— Не все можна пояснити словами. Деякі речі треба відчути самостійно.
Уляна нахилилася до кристала знову. Спроба контролю була не лише про силу, а й про терпіння, про довіру до себе. Вогонь на руці тепер пульсував разом з серцем. І раптом, неначе у мерехтливому відблиску, у полум’ї вона на мить побачила образ бабусі — Ганни — під час ритуалу.
Дівчина відсмикнула руку. Серце калатало, очі розширилися. Вогонь спалахнув сильніше, але тепер не був теплим, а різко холодним, пробиваючи до кісток.
— Тобі треба зрозуміти одну річ, — спокійно промовила Нікея, наближаючись. — Твоя сила не просто слухається. Вона пам’ятає. Все, що було з Ганною, залишило слід у ній. І тепер вона з тобою.
Уляна стояла, дивлячись на пульсуючий кристал і холодний вогонь на руці. Страх змішався із захопленням. Вона зрозуміла, що цей світ — не просто навчання. Це спадок, який ще живе, і вона — його новий носій.
Серце калатало, дихання пришвидшене, а думки плуталися. Але всередині виростала впевненість: вона не просто отримала силу. Вона повинна її пізнати, зрозуміти і навчитися слухати, перш ніж почати керувати.