Глава 3 Перші уроки і запитання

Уляна сіла на подушку у кімнаті для практики магії. Вогонь на руці вже ледве мерехтів, а кристал, який щойно завис у повітрі, тихо світів блакитним світлом. Серце калатало, але тепер змішано з відчуттям контролю і допитливості.
— Нікея… — почала вона, обережно, — а як ви знали, що сила дісталася саме мені? Моя бабуся ніколи не казала про це.
Нікея підійшла ближче, нахилилася, щоб поглянути на мерехтливу нитку вогню на долоні Уляни.
— Я слідкую за такими речами вже давно, — тихо промовила вона. — Магія рідкісна, і її передача не залишається непоміченою. Ти обрана не випадково.
— Але чому саме я? — запитала Уляна. — Чому моя бабуся?
— Деякі речі краще побачити самій, ніж отримати відповіді одразу, — усміхнулася Нікея. — Твоя бабуся знала, що ти готова. І ти дізнаєшся все поступово.
Уляна задумалася. Поки що відповіді були обережними і загадковими, але в цьому була своя логіка. Вона підняла руку до кристала і спробувала ще раз зосередитися.
— Давай трохи складніше, — сказала Нікея. — Спробуй керувати кристалом не тільки силою думки, а й емоціями.
Кристал завис у повітрі і трохи завмер, реагуючи на серце Уляни. Вона глибоко вдихнула, намагаючись не думати про страх, а відчувати тепло своєї сили. І кристал плавно піднявся вище.
— Добре! — підбадьорила Нікея. — Твоя сила слухається тебе. Але пам’ятай, це лише початок. Попереду — набагато складніші випробування.
Уляна відчула, що їй хочеться ще одного пояснення.
— І ще… Чому ви знаєте так багато про мою родину? — запитала вона тихо. — Хто ще про мене знає?
— Не всі, — відповіла Нікея. — Лише ті, хто розуміє магію і слідкує за спадкоємцями сили. Інших краще не залучати, поки ти не навчишся керувати своїми здібностями.

— І все-таки… чому саме ви мене зустріли? — продовжувала Уляна, відчуваючи, як серце калатало від цікавості.
— Тому що це було потрібно, — сказала Нікея. — Щоб ти не загубилася у цьому світі. З часом ти зрозумієш більше.
Вони вийшли у сад, де сніг покривав землю, а рослини тихо світлилися. Деякі нахилялися до руки Уляни, реагуючи на її енергію. Вона відчула дивне тепло — ніби світ реагував на неї.
— Це мої помічники, — пояснила Нікея. — Вони лікують, коли ти навчишся концентрувати силу, і допомагають відчути магію.
Уляна підняла руку, і одна з рослин засвітилася яскравіше, неначе привітала її. Серце калатало, але тепер змішано з відчуттям можливості і контролю.
— Я… я можу це контролювати? — тихо запитала вона.
— Так, але не одразу. Твоя сила унікальна, спадкова від бабусі. Всі тут маги, але твоє — рідкісне. Тому важливо навчитися відчувати її і керувати.

Уляна глибоко вдихнула, дивлячись на мерехтливу рослину і кристал, який ще тремтів у повітрі. Вона відчула, що страх поступово відступає, а цікавість і рішучість росте.
Попереду був новий світ і нові уроки. І хоча відповіді Нікеї залишали інтригу, Уляна вже відчувала: вона готова йти далі, розкривати силу і знаходити своє місце у цьому незвичайному світі.