Глава 2 Новий дім і перші уроки магії

Уляна сіла на м’яке сидіння карети. Серце калатало, а думки плуталися, мов сніжні завірюхи за вікном. Нікея кивнула, і колеса скрипнули, відправляючи дівчину в новий світ, де зима вже панувала.
— Ти добре втрималася під час… несподіванки, — сказала Нікея, спостерігаючи за рукою Уляни, де ще злегка мерехтів вогонь. — І одяг твій зараз не зовсім підходить для цього світу, але не хвилюйся — ми це виправимо, коли прийдемо.
Карета скрипнула і зупинилася біля великого будинку — подарунку Нікеї від батьків на повноліття. Великий особняк з високими вікнами і двоповерховим фасадом вражав простором і атмосферою: м’яке світло ламп відбивалося від стін, а легкі запахи трав і дерев наповнювали повітря.
— Добре, ти вже майже вдома, — сказала Нікея, допомагаючи Уляні вийти. — Тут ти будеш жити, вчитися і пробувати силу. Але спершу — трохи тепла і комфорту.
У кімнаті Нікея простягнула Уляні легку сукню, яка блищала магічними візерунками. Тканина м’яко переламалася під дотиком: стала щільнішою, теплішою, а малюнки світлилися тихим блакитним світлом. Вогонь на руці Уляни відчутно згас, наче слухаючись думки Нікеї.
— Це трохи магії захисту і комфорту, — пояснила Нікея. — Ти можеш рухатися у будь-яку погоду і навіть тримати силу під контролем.
Уляна простягла руку і вперше відчула, як одяг реагує на її рухи: тканина легенько тремтіла, неначе вітала її. Серце калатало від страху і захоплення одночасно.
Нікея провела її у сад, де серед снігу виднілися зелені крони і маленькі світляні вогники — лікувальні рослини, які світлилися під магічним впливом. Деякі реагували на рухи Уляни, нахиляючись до руки або легенько тремтячи.
— Це мої помічники, — сказала Нікея, усміхаючись. — Вони лікують, коли ти навчишся концентрувати силу, і допомагають відчути магію.
Уляна підняла руку — і одна маленька рослина засвітилася яскравіше, неначе вітала її. Серце калатало, але тепер змішано з відчуттям можливості і контролю.
— Я… я можу це контролювати? — тихо промовила вона, спостерігаючи, як рослина реагує на її думки.
— Так, але не одразу. Твоя сила унікальна, спадкова від бабусі. Всі тут маги, але твоє — рідкісне. Тому важливо навчитися відчувати її і керувати.
Нікея провела Уляну до кімнати для практики магії, де стояли старовинні манускрипти, артефакти та інструменти.
— Давай спробуємо щось просте, — сказала Нікея. — Лише маленький контроль сили. Спробуй підняти цей кристал думкою.
Уляна підняла руку. Серце калатало, дихання було прискорене. Кристал лежав на столі, сяяв тихим блакитним світлом. Вона зосередилася, спробувала відчути енергію всередині себе… і кристал легенько здригнувся.
— Трохи сильніше, — підказала Нікея.
Кристал піднявся сантиметрів на десять і завис у повітрі, коливаючись, немов прив’язаний до тонкої нитки. Уляна відчула тепло у руці, вогонь трохи розгорівся знову, але не обпік, а підтримував рух.
— Чудово! — усміхнулася Нікея. — Твоя сила слухається тебе. Але пам’ятай, це лише початок. Попереду — набагато складніші випробування.
Уляна глибоко вдихнула. Серце все ще калатало, але тепер змішано з відчуттям можливості і контролю. Попереду був новий світ і нові уроки, і вона відчувала, що готова зустріти те, що чекає її далі.