Розділ 9

На щастя все обійшлося. Наступного вечора, коли ми зібралися у світлиці, я чекав від батька повчань і декількох нових правил, на кшталт, не зводити очей з мами чи пильнувати біля її кімнати. Чекав на серйозну розмову про те, що я поцупив книги, які він від мене ховав. Але Єретик нічого не сказав. Він просто всівся читати, як завжди.

Всі послідували його прикладу — старалися вдавати, що нічого не сталося. Добре виходило тільки у мами та Маріанни. Матір просто забула, що наробила і тепер спокійно собі вишивала. Маріанна ж просто була з тих, кого життя нічому не вчило. Вона вмирала з нудьги, ніби їй не вистачило вчорашньої катастрофи. Вона хотіла познущатися з мами, у якої ще не зажили опіки, час від часу позирала на батька. Напевне, гадала, чи слід знову піднімати цю тему. Потім намагалася чіплятись до мене. Я навмисне не зважав, ба навіть, аби її подратувати, розмовляв тільки з Євою.

Єві якраз прийшов час спочити на місяць і мені стало невимовно тоскно. Хотів провести її, та вона не дозволяла. І все ж, я нишком підійшов до її кімнати, трохи постояв, притулився чолом до зачинених дверей. Раптом почув тихий стогін. Жіночий, потім чоловічий. Затамував подих.

— Вони не брат і сестра, — почулося з-за спини. 

Я сіпнувся від несподіванки. Маріанна стояла, спершись об стіну:

— Кажу, вони не родичі, а коханці. Можуть зустрітися тільки одну ніч на місяць, коли міняються. Тоді всю ніч любляться.

Вона знову збрехала. Може там і був хтось із коханців Єви, але не Адам. Я вважав його своїм єдиним товаришем. Вони точно були родичі. Схожі зовні, навіть манерою мови і характером відрізнялися мало. Інколи я розмовляв з Адамом і забував, що говорю не з Євою. 

Саме тому наступного вечора я випадково взяв його за руку. На жаль, це трапилося, коли ми сиділи в світлиці, разом з усіма. Маріанна невимовно нудилася і знайшла чудовий шанс до мене вчепитися.

— І що? Всі так і будуть сидіти? Нічого не скажуть? — вона позирала на батька, потім на маму.

Вони мовчали.

— А що сказати? —матір відволіклася від вишивання.

— Ха-ха! А що повинна сказати мати, коли її сина розбещує власний дядько? Невже — нічого? —засміялася сестра. 

Родичі обернулися на нас. Таке неочікуване звинувачення вибило мені землю з-під ніг. Мама трохи завагалася, потім глянула прямо Адаму в очі і випалила:

— Облиш мого сина, старий содоміте! 

Сестра голосно приснула і покотилася від сміху.

— Мамо! —закричав я, —Та що ви таке говорите! Вона ж бреше!

Мати повністю розгубилася і дивилася то на мене, то на Маріанну.

Сестра перевела подих:

— Ну добре, добре. Ми всі тут не справжні родичі. З Євою —ще півбіди, а з Адамом ти що будеш робити?

— А він тут при чому? —викрикнув я і осікся. Глянув на Адама. Він просто спостерігав. Здається, його зовсім не зачепило те, що я хотів мати стосунки з його сестрою.

— Бо Єва — то і є твій дядько Адам, телепню! —випалила сестра. — Він упир-місячник. Один місяць хлопом ходить, другий місяць — баба.

— Але ж.. — хотів було відповісти, та раптом до мене почала доходити суть сказаного. У вухах задзвеніло. Слух різав дзвінкий сміх сестри, що переходив у вереск. Я дивився на Єретика, він не заперечував слова Маріанни. Сама ж вона від реготу аж зігнулася. Я глянув на Адама і він відвів погляд. Мені перехопило подих, я зірвався з місця, вибіг зі світлиці.