Пролог

 - Це що таке? –  практично гарчав розлючений Головнокомандувач силами Республіки Гітхорн, уроджений Дарій Ризик Вольфанг фон Штарм, а нині просто Ризик Штарм, розмахуючи перед ад'ютантом новим кітелем.

- Я дуже добре пам'ятаю, як ви дали дівчині карт-бланш й дозволили робити все на її розсуд, - не здригнувши жодним м'язом відрапортував Дворак. Те, що шотли відрізняються сталевою витримкою й навіть кінець світу не змусить їх вийти з себе, було ідеальною рисою характеру, особливо в умовах п'ятнадцятирічної війни, яка, слава всім богам, мала бути завершена в останній битві.

На хвилинку, сьогоднішній, навіщо й потрібен був новий кітель Ризику Штарму.

Рекогносцировка із залученням вищих військових чинів та командирів союзників, покликана була поставити останню крапку у прийнятому рішенні про план битви. І виглядати він мав би відповідно. Велично, натхненно й надихаюче. Його парадна форма застрягла в обозі десь на околиці останнього великого міста, й ніяк не встигала прибути у ставку через розлиті річки.

Зігнані до кордону Королем Дворії шамани, тримали хмари над цим краєм протягом останнього тижня, даючи можливість королю підтягти останні резерви військ. Але й їхні сили добігали кінця, тому вчора вперше за тиждень визирнуло сонце.

Зранку, виглянувше в розривах хмар Злато (сонце планети) змусило Ризика вирушити в невелике містечко, що знаходилося в найближчому тилу його армії. Дворак порадив пошити кітель, тим більше про модистку в місті відзивалися добрим словом. але все ж попереджали, що вона ще дуже молода. Сам Дворак відвіз обдертий кітель Ризика й сказав дівчині, що сам Головнокомандувач зможе приділити час для однієї примірки.

«Кітель повинен виглядати велично, натхненно й надихаюче» - перераховував він слова свого командира.

Темнокоса дівчина блимала зеленими переляканими очиськами, змахуючи довгими віями на замовника. Кам'яне обличчя шотла не давало змоги для відмови, а ще погляд дівчини раз за разом  сповзав на його бойову спідницю та смугасті гольфи. Відразу було видно, що шотла вона бачить вперше, а головне залишки кітеля приводили її у стан німоти й на милому обличчі проступав острах не впораєтися.

- На вас покладено велику місію, - Двораквирішив трохи підбадьорити юну швачку, намагаючись будь що надихнути, - від того, як виглядатиме Головнокомандувач, не побоюсь сказати залежатиме наша перемога!

З натхненням у Дворака не склалося, бо дівчина зблідла й зацьковано хитнула головою.

— Значить, завтра о десятій наш Головнокомандувач прибуде на примірку, — повідомив він й тут же зчез з невеликого холу майстерні дівчини.

Дівчина опустилася на банкетку, не в змозі стримати тремтіння ніг, й застогнала.

- Мати-заступниця, підкажи та збережи, - на неї накочувалась нудота, й світ перед очима закружляв темними мушками.

- Щось мені зле, - ще встигла прошепотіти побілілими губами, перш ніж випустити залишки кітеля з рук та завалитися байдужим мішком боком на підлогу. Голова дівчини з гулким звуком приклалася скронею на ковану лапу чайного столу, що стояв біля банкетки, й на чисто відскоблену дерев'яну підлогу луснула перша крапля крові.