Великий «Ап-Чхи!»-маляр

Пампух дерся на вежу годину. Він перечепився п'ятнадцять разів, впав у відро з фарбою, прилип до сходів і ледь не вилетів у вікно, намагаючись вхопитися за власні вуха. Але врешті-решт — він на вершині!

Він вдихнув повні легені повітря. Він набрав у жменю свій магічний золотистий пил. Він прицілився прямо в центр тьмяної веселки.

— Ап… Ап… АП-ЧХИ-И-И-И! — його чих був таким потужним, що вся вежа здригнулася, а Пампух відлетів назад і застряг у димарі.

Але результат був приголомшливим. Хмара блискіток вибухнула в небі, наче тисяча святкових хлопавок! Веселка раптом почала пульсувати. Вона не просто засвітилася — вона почала змінюватися.
 

Внизу, на головній площі, Кіт Марципан саме розкладав свою колекцію шовкових хустинок. Коли він глянув угору, то втратив дар мови. Веселка стала картатою, як його найдорожчий плед. Потім вона перетворилася на яскраво-рожеву з величезним зеленим горошком. А через хвилину взагалі почала показувати мультики про те, як Бульк вчиться танцювати балет!

— Мої очі! Моя вишуканість! — кричав Марципан, бігаючи площею.

Але це було не найгірше. Магія Пампуха пролилася дощем на все місто.

У Єдинорога Роганя ріг став яскраво-жовтим у синю смужку.

У Булька крила почали переливатися, як у диско-кулі.

А сам Марципан… о, це було неймовірно! Його елегантний чорний смокінг став яскраво-рожевим, а на місці метелика з’явилася жива квітка, яка час від часу співала оперні арії.

— Пампуше-е-е! — волав Марципан. — Ти перетворив нас на ходячі цукерки! Я ж виглядав як серйозний джентльмен, а тепер я схожий на десерт!