ШУМ

   Цю історію також можна прослухати на YouTube. Знайти можна за назвою, або за моїм прізвищем. Пряме посилання тут не можу надати, оскільки воно буде не клікабельним, і Ви не зможете перейти на відео.

   Дякую за Вашу увагу!
   Приємного читання 

Павло знову не спав. Ось вже цілий тиждень він лягає близько другої години ночі, не знаходячи собі місця і прислухаючись до всього. У квартирі стіни тонкі — він може чути навіть зітхання сусідів та скрип ліжка. Вдень це не так помітно: вони з Мілою гуляють, дивляться фільми, роблять якусь роботу. З приходом ночі Павло відчуває страх і напругу. Звуки набувають форми, стають гострими. Турбують. Міла спить. Після перших вечорів вона перестала звертати увагу на дивну поведінку свого чоловіка, тому що або не чула, або не хотіла помічати всього цього.

Зрідка це була молодь, або якісь пияки під вікнами під’їзду. У такі моменти Павло просто закривав вікна. Але останнім часом страх став докучати сильніше. Спроби заснути з музикою в навушниках теж не допомогли, сон просто не йшов. Інколи ставало по-справжньому тихо. Наприклад, глибоко вночі. І ця ілюзорна тиша нібито говорила в такі моменти: «спи спокійно, немає ніяких шумів, все добре». А потім знову починалося. Щось десь пролунало — і він не спав.

Це нагадувало баси. Ритмічне постукування десь знизу або зверху, Павло намагався визначити джерело звуку і не міг. Сьогодні десь після половини першої він знову почув цей шум. Павло пройшов у ванну, умив обличчя, сяк-так одягнувся. Його трясло від страху. Він боявся звуків, але сам не знав чому і з яких пір. Звичайно, він зобов’язаний з’ясувати, хто це пізньої літньої ночі заважає їм спати. Він був упевнений, що Міла все чує. Просто не показує це, щоб не бентежити його.

Павло притулився вухом спершу до однієї стіни, потім до протилежної, після чого прийшов до висновку, що музика грає не на їхньому поверсі. У капцях він тихо вийшов у під’їзд, прикриваючи за собою двері. Тут постукування було чути краще — звук точно йшов зверху. Стиснувши зуби, Павло піднявся сходами на наступний поверх. Зупинився навпроти червоних дверей. Здається, тут. Точно. Павло постукав. Ніхто не виходить. Він постукав іще декілька разів, збільшуючи силу ударів кісточок об м’яку тканину. Невдовзі двері все ж відчинили. На порозі з’явився кремезний лисий чоловік.

— Музику тихіше зробити можна? — виштовхнув з себе заготовлену фразу.

— Яку музику?!

Далі пішла відбірна лайка та погроза фізичної розправи. Після того, як чоловік відкрив двері до своєї квартири, музика не стала голосніше, вона все ще звучала віддалено. Отже, помилився. Усвідомивши це, Павло мовчки позадкував і пішов до сходів, щоб піднятися на наступний поверх, ніяк не реагуючи на тираду сусіда. Тепер Павло не ризикував стукати відразу ж, спершу довго прислухався. Це нагадувало гру «тепло-холодно», коли один учасник сховав предмет, а інший шукає його під коментарі: «тепліше… ще тепліше… Нііі, а ось тепер вже зовсім холодно!»

Звук вів його все вище і вище. Павло прислухався до кожних дверей, зупинявся то тут, то там. Тихо крокував сходами та намагався не втратити звуковий слід ритмічних постукувань. На останньому, дев’ятому поверсі, він вже чітко міг чути, як вібрують стіни. Джерело музики точно знаходилося за обшарпаними чорними дверима без номера. Павло підняв руку, щоб постукати, і зрозумів, що двері злегка відчинені. Їх так залишили спеціально? Забули зачинити? Чи хтось вибив їх?.. Нерішуче Павло штовхнув двері, роблячи крок всередину приміщення. У квартирі було настільки темно, що світло лампочки з під’їзду взагалі не розсіювало морок.

Музика залунала голосніше. Здається, хтось застогнав у одній із темних кімнат. Він відскочив назад за мить до того, як із пітьми на нього вилетіло потворне обличчя мерця. Шкіра повністю злізла, крові не було. Очні яблука вивалилися з орбіт, відсутні щоки, ніс і волосся. Повністю обпалена рука схопила його за плече, Павло спробував закричати, але власний голос застряг у горлі. Рятуючись, він відштовхнув від себе потвору та побіг сходами вниз. Мрець одразу ж кинувся слідом.

Схлипуючи та хриплячи щось нерозбірливе, спотворена людина, з тіла якої випадали шматки плоті, неслася за Павлом. Відстань між ними ставала все меншою, поверхи змінювалися, сходинки пролітали, Павло майже стрибав униз, намагаючись не впасти на черговому повороті. Біг, сподіваючись встигнути вибігти з під’їзду.

Опинившись біля виходу, швидко натиснув на кнопку, але механізм важких металевих дверей не реагував. Та що ж таке?! Зачинено! Павло продовжував натискати на кнопку та тиснути вагою тіла на двері, задихаючись від жаху. У розпачі він розвернувся, готуючись зустрітися із чудовиськом, прикрив свою голову руками.

Більше не було чути музики. Голосно билося серце і десь на вулиці гавкав пес. Потріскувала стара лампа. Порожньо. Павло згадав про Мілу. Раптом мрець вирішить скривдити її? Тримаючись за поручні та намагаючись впоратися із нападом задухи, чоловік повільно підіймався на четвертий поверх.

Двері були зачинені. Тремтячою рукою він вставив ключ у замкову щілину і зробив один поворот. Клац. Борючись за кожен вдих зі своїми легенями, увійшов до квартири. Тут не було неприродно густої темряви, більше не звучала музика. Все як завжди. Він увімкнув світло в коридорі, швидко зачинив двері на всі можливі замки. Тихо увійшов до спальні, поглянув на Мілу. Та спокійно спала. Він боляче вщипнув себе за руку, щоб прокинутися. Після другого щипка щось у коридорі почало дряпати двері. Тихо, але виразно. Царап. Царап.

Заткнувши рукою рота, щоб не видати ні звуку, Павло повільно підійшов до вічка вхідних дверей. Там стояв мрець. Залишки очних яблук стікали вниз спотвореним обличчям. Він ніколи нікому про це не розкаже, але в той момент Павло дозволив своєму сечовому міхуру розслабитися. Шматки лицьових м'язів висіли, можна було розгледіти всі зуби і язик. Обличчя наблизилося до вічка, почувся тихий стогін. Чоловік відсторонився, сів на підлогу, прибрав руки від обличчя та спробував голосно закричати.