10. Кандидатки. Ну нарешті!

До вибору наступної кандидатки я підійшла зовсім уже прискіпливо!

Марисабель.

Єдина донька заможних батьків, вихована, культурна, але говірлива та метка. Спостерігала я за нею кілька днів, та не помітила жодних нетипових проявів. І упевнилася: ця кандидатка нам підходить досконало!

У визначений день ми з Любомиром прибули на заплановану локацію, цього разу це був водограй у парку в центрі міста, щоб зустрітися з Марисабель. Ну, це він мав зустрітися, а я, як і завжди, підстрахувати, раптом щось піде не так. Та я дуже сподівалася, що цього разу все буде добре.

Залишила дракона коло фонтану, а сама, за звичкою, попленталася до найближчої незайнятої лави. Та була зупинена його коротким:

— Ево!

Аж здригнулася від звуку свого імені в його вустах, та все ж повернулася:

— Чого тобі?

— А чи варто зараз тікати? Ми ж можемо просто поспілкуватися, а коли дівчина з’явиться, тоді й підеш. Це ж буде нормально?

Так, звісно, це було б нормально. Тому я з радістю залишилася стовбичити поряд з ним. А Любомир уже питав:

— То розкажи, як ти докотилася до свахи? Ти ж маг! Могла б посісти набагато кращу посаду.

— Знав би ти звідкіля я сюди викотилася…

— То розкажи!

І я розказала, уявляєте? От ні з ким до нього не ділилася, а тут, мов сказилася! Але він не засуджував, лише якоїсь миті я відчула його теплу долоню на своїй спині — ніби додаткова підтримка, ствердження, що все я роблю правильно.

— Ось так, — завершила я свою розповідь. — А тепер я й поготів не бажаю ставати кимось іншим. Адже в агентстві я сама собі хазяйка, а терпіти над собою чиєсь керівництво — ну вже вибачте!

Любомир лише загадково хмикнув. Я ж вирішила поцікавитися й у нього:

— Відвертість за відвертість.

— Питай!

— Чому ти кульгаєш?

— Тю, то це не таємниця. У підлітковому віці я був настільки самовпевненим, вважав себе сильним і могутнім, що кинув виклик самому королю драконів! Ну той мене й провчив. Кульгава лапа — невелика плата за розум!

За розмовою ми майже не помітили, як до нас підійшла симпатична білявка зі щирою усмішкою. На обличчі Любомира розквітла абсолютно дзеркальна. Сподобалася!

— Ну що ж, я вас покидаю, — відкланялася, та все ж далеко не пішла, мала ж проконтролювати, як не крути.

Спостерігаю, як мило вони спілкуються з Марисабель, і розумію, що мені страх як хочеться підскочити, відштовхнути від нього дівчину і…

І що? Я ж сама їх познайомила, і ця, здається, йому й справді сподобалася. Ба більше, мені вона теж сподобалася! Та й он як жваво вони щебечуть, а Любчик вже так осмілів, що й руку з її талії нижче опустив.

Отож, робота зроблена, гонорар у кишені, та ще й таємницю спадку дізнаюся!

Та тільки чомусь не тішили мене зовсім ці думки, вити хотілося, дивлячись, як мій дракон-мільйонер розважається з іншою.