4. Женишенько

Подивилася…

Люди, як тепер оце розбачити???

Матуся запросила мене прийти на наступний день, вказавши, що має попередити, щоб Любчик — тьху! — не розсердився на неї за самоуправство.

Не склалося. Синочок гнівалися. Коли я зайшла до залу, він був у драконячій іпостасі і випускав клуби диму, які робили обставу таємничою, а самого дракона роздивитися як слід заважали.

Демонстративно чхнула — кілька разів, щоб і тупому дійшло! — і ввічливо попросила:

— Пане драконе, а чи не могли б ви перестати дихати димом?

— Не міг би! Мені так подобається! — форкнув він, випускаючи язичок полум’я, невеликий, тільки полякати. Ага, ну спробуй!

— Любчику, — поряд нажахано вигукнула матуся. Тю, я вже й забула про її присутність. Ото й треба її здихатися, бо так діло не піде.

— Шановна пані, дозвольте мені переговорити з вашим сином наодинці.

Жінка кілька разів розгублено кліпнула оченятами, а потім ствердно кивнула і зникла за дверима. Яка слухняна! Аж гидко стало!

Я ж повернулася до дракона, який саме бухнув черговою порцією диму.

Помахала рукою перед обличчям, наближаючись впритул:

— Якщо ви хочете скористатися моїми послугами…

— Нахрін мені треба твої послуги! Я дракон! Та ще й мільярдер!

Ох, який вихований! Мені вже подобається. Це стане цікавим викликом — знайти для цього дружину.

— У кожного свої вади! — зневажливо пирхнула, обходячи його, мов породистого коня, і роздивляючись товар, який маю впарити якійсь наївній дівасі.

— Вади? Вади? — дракон крутився за мною слідом, заважаючи проводити оглядини.

Аж довелося гаркнути на нього, щоб стояв смирно.

Завмер. Якби ще й писок стулив — ціни б йому не було, та то вже було б аж занадто добре.

— Та заради моїх грошей кожна ладна буде віддатися мені! — продовжував вихвалятися цей бовдур.

— Щось не бачу черги віддаватися? — я демонстративно окинула поглядом пустий досі задимлений зал. — І воно ото вам треба, щоб якась там «кожна» ділила з вами решту безсмертного життя?

Дракон замислився. І нарешті заткнувся.

Я ж скористалася можливістю і підштовхнула його пройтися по залу. Так і є, підозри, коли він крутився слідом за мною, мене не підвели. Мало того, що не надто розумне, так ще й шкандибає. І от як таке щастя впарити нормальній дівчині?

— Отож бо й воно! — продовжила я свою думку, прискіпливо і надаремно видивляючись у майбутньому кавалерові хоч якість принади і переваги. — І взагалі, чим ви вихваляєтеся? Мільярдер? Та зараз цих мільярдерів розвелося, як вошей. Дусту на вас немає! На сторінках ледь не кожного дамського романчика — як не мільйонер, так мільярдер, знайшли чим дивувати. А ви ще й лускатий та кульгавий, теж мало привабливості. Хоч і мільярдер…